Рівняння Максвелла - Анатолій Дніпров

Крафтштудта та його спільників по обчислювальному центру було передано до рук властей. Бургомістр нашого міста виголосив патетичну промову з безліччю цитат з біблії та євангелія. Наприкінці він заявив, що «за такі витончені злочини пана Крафтштудта і його колег судитиме верховний федеральний суд».

Главу обчислювального центру та його компаньйонів повезли з нашого міста в закритих автомобілях. Відтоді про них ніхто нічого назнає. В газетах теж не було ніяких повідомлень. Більше того, до нашого містечка дійшли чутки, ніби Крафтштудт та його друзі вступили на державну службу і їм доручили організувати великий обчислювальний центр для обслуговування військового міністерства.

Мене завжди охоплює хвилювання, коли, розгортаючи газету, я бачу на останній сторінці одне й те саме оголошення: «Для роботи у великому обчислювальному центрі потрібні чоловіки віком від 25 до 40 років, які знають вищу математику…»

еннант розгорнув аркуш паперу і прочитав:

«Любий друже! Пред'явник цього листа мені добре відомий. На жаль, його сім'я зазнала тяжкого лиха. Батько, небагатий фермер, торік нагло помер. Горе позбавило багатодітну матір змоги рухатись і, очевидно, навіки прикувало її до ліжка. Всього у сім'ї — сім душ. Той, що передасть тобі цього листа, — найстарший і, отже, годувальник сім'ї, його ім'я — Фред Аліксон. Я пам'ятаю, ти хотів мати доброго помічника у своїй роботі. Якщо ти візьмеш його до себе в лабораторію, то не тільки матимеш помічника, але й зробиш по-християнськи. Ми так часто забуваємо євангеліє, де говориться про поміч ближньому. Обнімаю тебе, друже. Твій вірний Август».

— Отже, Фред, ви перетнули континент для того, щоб працювати в мене? — спитав Кеннант високого, трохи сутулого блондина з великими блакитними очима, на які з опуклого лоба наповзало біляве волосся.

— Так, професоре. Мені це порадив ваш друг, Август Шредер.

— Гаразд. Що ж ви вмієте робити?

— Все, що ви накажете. Я не боюсь ніякої роботи.

— А ваша освіта?

— О, не дуже багато. Три курси факультету природничих наук. Більше не вистачило грошей, і…

— Ясно, ясно.

Кеннант втупився в одну точку й кілька хвилин тер заросле щетиною підборіддя.

— А як поживає Август? — запитав він нарешті.

— Спасибі, добре. Він, як і раніше, колекціонує марки.

— А як його здоров'я? — спитав Кеннант.

— Поки що не скаржиться. Правда, інколи, особливо восени й навесні, має мороку з серцем.

— З серцем, кажете?

— Так, — відповів Фред. — Мій батько теж помер від серця.

Кеннант, покашлюючи й тручи підборіддя, кілька разів пройшовся по кабінету. Потім зупинився біля Фреда й подивився на нього сльозавими очима.

— Ну, гаразд. Я вас беру. Беру тому, що рекомендує мій найкращий друг. Вам треба дякувати не мені, а йому.

— О, професоре… — Фред зробив рвучкий рух до Кеннанта, щоб потиснути йому руку. Старик з сивою гривою, що спадала на білосніжний комір, перелякано позадкував.

— Ні, ні, ні… — промовив він квапливо, піднісши руки до рівня грудних кишень піджака. — Я вам сказав, дякуватимете Августу.

Молодик ніяково поворушив довгими незграбними пальцями в повітрі і, нарешті, сховав їх у кишенях штанів.

Якусь мить обидва мовчали. Фред дивився на чудернацьку установку. Вона нагадувала зовні кілька всунутих одна в одну коротких труб, обгорнутих чорним ізоляційним матеріалом. Кеннант стежив за виразом обличчя молодого гостя. Нарешті він промовив:

— Власне кажучи, а ви знаєте, чим ми займатимемось?

— Признатись, ні, — відповів Фред і винувато посміхнувся.

— Штука, на яку ви дивитесь, зветься лінійним прискорювачем, — сказав Кеннант.

— Он як! Значить, на цьому приладі прискорюються ядерні частинки?

— До певної міри так. Якщо тільки електрони можна назвати ядерними частинками.

— Прискорювач електронів? — запитав Фред.

Кеннант кивнув головою і, обійшовши обгорнуті чорним матеріалом труби, ввімкнув рубильник. На мармуровому щиті спалахнула червона лампочка. Застукотів вакуумний насос.

— Зараз нам доведеться вийти в іншу кімнату. Енергія прискорених електронів дорівнює приблизно п'яти мільйонам електроновольт. Пробиваючись назовні крізь тонку алюмінієву фольгу з камери прискорювача, вони створюють сильний фон гамма-випромінювання. Це небезпечно.

Професор та його новий асистент швидко вийшли з лабораторії в сусідню кімнату, щільно зачинивши за собою важкі двері, обшиті листовим свинцем.

Кеннант усівся за письмовий стіл і, перегортаючи якісь папери, здавалося, зовсім забув про свого нового асистента. Фред мовчки переступав з ноги на ногу і озирався навколо. На невеликих столиках по кутках кімнати стояли металографічний мікроскоп та мікропроектор. Біля вхідних дверей височів великий масивний сейф. Це був нефарбований чавунний ящик заввишки понад півтора метра із