Українська література » Фантастика » Lux perpetua - Анджей Сапковський

Lux perpetua - Анджей Сапковський

Читаємо онлайн Lux perpetua - Анджей Сапковський
кошлатого, заливши його пивом і кров'ю. Тої ж миті, використовуючи розмах, копнув другого одоробала між ноги. Чібулька розтрощив третьому ніс передбачливо прихопленим у дорогу кастетом, а четвертому зацідив п'ястуком під ребра і звалив на коліна. Кошлатий намагався стати на рівні ноги, тож Рейневан стукнув його в чоло вцілілим вухом дзбана, а побачивши, що цього мало, додав так, що в нього в руці залишилися тільки окрушини глини і поливи. Він втиснувся спиною в шинквас, витягнув стилет.

— Сховай ножа! — заревів трактирник, підбігаючи з пахолками. — Ножа сховай, гунцвоте! І геть звідси! Щоб я вас тут більше не бачив, шибеників! Ланці! Розбишаки! Щоб ноги вашої тут не було! Геть, кому кажу!

— Це вони почали…

— Це постійні відвідувачі! А ви чужаки! Приблуди! Ану геть звідси! Raus! Raus, кажу!

Їх випхали, обзиваючи і штурхаючи палицями, у сіни. А з сіней — надвір.

Завсідники потішалися, плакали від сміху, тоненько хихотали дівчата. Опудало ведмедя спостерігало за подіями єдиним скляним оком. Друге йому хтось вибрав.

* * *

Вони відійшли недалеко — всього лише за ріг стайні. Почувши за собою тихі кроки, обидва крутнулися, немов пружини. Рейневан — зі стилетом у руці.

— Спокійно, — підняв руки чоловік, якого вони бачили всередині, за столом у кутку, між пляшок і з дівками. — Спокійно, не треба дурниць. Я Ґрабіс Гемпель.

— На прізвисько Аллердінгс?

— Аллердінгс[25]. Справді, - чоловік випростався. Він був високий і худий, мав по-мавпячому довгі руки. — А ви за рекомендацією каноніка, як я здогадуюся. Але канонік говорив про одного. Хто з вас цей один?

— Я.

Аллердінгс подивився на Рейневана, вивчаючи його.

— Ти дуже нерозумно зробив, — сказав він, — що прийшов сюди і розпитував. А ще дурнішою була оця авантюра. Сюди часто заглядають шпиги, тебе могли запам'ятати. Хоча, щиро кажучи, фізіономія в тебе… Таку важко запам'ятати. Не ображайся.

— Я не ображаюся.

— Я повертаюся всередину, — Аллердінгс ворухнув худими плечима. — Хтось міг бачити, як я за вами виходжу, а мене запам'ятати легше. Зустрінемося завтра. На Милицькій, у пивниці «Дзвін грішника». На терцію. А зараз — із Богом. І забирайтеся звідси.

* * *

Вони зустрілися. Дев'ятнадцятого лютого, у суботу перед неділею Reminiscere[26]. На вулиці Милицькій, у пивниці «Дзвін грішника», яку відвідували головним чином ливарницькі челядники.

Зараз, о порі терції, у пивниці було доволі порожньо. Із самого початку Рейневан хотів ухильно пояснити, про що йому йдеться. Аллердінгс йому цього не дозволив.

— Я знаю в подробицях, — перебив він, перш ніж Рейневан устиг заглибитися в розповідь, — про що тобі йдеться. Подробиці мені виклав наш спільний знайомий, канонік Беесс, донедавна препозит у кафедральній капітулі. Робив він це, мушу визнати, з превеликою неохотою, рішуче налаштований берегти тебе і твої секрети. Але він знав, що без цього я не міг би підготувати акцію.

— Отже, подробиці ти знаєш, — здогадався Рейневан. — А акцію підготував. То перейдімо до деталей. Час не жде…

— Поспішиш, — холодно перебив Аллердінгс, — людей насмішиш, як кажуть поляки. Перш ніж перейти до деталей, варто обміркувати одну більш загальну проблему. Таку, яка може на деталі мати вплив. Причому принциповий.

— І що ж це за проблема?

— Чи взагалі є сенс планувати.

Рейневан якийсь час мовчав, обертаючи в руках кухля.

— Чи акція має сенс, — нарешті повторив він. — А як ти пропонуєш це визначати? Будемо голосувати?

— Рейневане, — не опустив погляду Аллердінгс. — Ти — гусит. Ти — зрадник. У цьому місті ти — ненависний ворог, ти перебуваєш у самому центрі ворожого табору. Ти викликаєш відразу як єретик, віровідступник, на якого всього лише чотири тижні тому під биття дзвонів у цьому місті наклали анафему. Ти тут мисливська звірина, ягня серед вовчої зграї, всі на тебе чигають і полюють. Тоді як той, хто тебе вб'є, здобуде славу, пошану, престиж, відпущення гріхів, вдячність з боку влади, грошову винагороду й успіх серед представниць прекрасної статі. І тебе врешті-решт уполюють, хлопче. Тебе не врятує магія, якою ти маскуєшся, бо на кожну магію є свій спосіб, і якщо добре придивитися, з-під камуфляжу прозирає твій справжній писок. А впізнавши на вулиці, тебе роздеруть на шматки — у рамках самосуду. Або візьмуть живцем і прикінчать на ешафоті. Саме так воно і буде, і кожен наступний день твого перебування у Вроцлаві невблаганно наближає цю мить. А ти, замість того, щоби чимшвидше брати ноги на плечі, хочеш вдаватися до якихось божевільних дій. Тож скажи мені, поклавши руку на серце, якщо можна: чи це має сенс?

— Має.

— Розумію, — тепер настала черга Аллергінса трохи помовчати. — Все ясно. Щоб урятувати дівчину в біді, ми йдемо на будь-який ризик. На будь-яке безумство. Навіть на таке, яке нічого не дасть.

— Не дасть?

— Стежачи за суб'єктом, який є нашою ціллю, я дещо про нього дізнався. Про його характер. Не гаючи часу, спираючись на неоціненні вказівки каноніка Беесса, я дізнався що треба. Знаю де, знаю коли, знаю як. І знаю також, що нам не обійтися без допомоги. Нам неодмінно потрібен третій. І то не цей твій аптекар, бо те, за що ми беремося, — справа не для аптекарів. З хвилини на хвилину тут з'явиться такий собі Ясько Тмин. Ти сам сказав: «Треба зробити так, щоби наш клієнт боявся». А Ясько Тмин — видатний спеціаліст. Справжній віртуоз у вибиванні зубів.

— То до чого тоді, - підняв брови Рейневан, — було все це попереднє красномовство? Якщо ти знав, що я однаково не відступлюся? Бо інакше ти не ангажував би віртуозів.

— Я почував себе зобов'язаним побалакати про це. А передбачати я вмію.

* * *

Ясько Тмин був величезним хлопищем семи з гаком стіп зросту, справжній тобі велетень. Велетень привітався, випив пиво, відригнув. Він щосили намагався справляти враження неотесаного простака. Але його зраджувала мова, коли він говорив. І розумний блиск в очах — коли слухав.

— Будемо працювати біля Святого Маврикія, — констатував він. вислухавши. — Йдеться про валона? Мені не дуже подобається гиркатися з чарівниками.

— Не погиркаєшся.

— Робота мокра.

— Радше ні. Щонайбільше доведеться когось побити.

— Тяжко? З тривалими наслідками?

— Не виключено.

— Зрозуміло. Моя ставка — чверть гривні сріблом. Або еквівалент у довільній валюті. Годиться?

— Годиться.

— Коли робота? Я трудящий чоловік…

— Ми знаємо. І віртуоз.

— Я працюю в пекарні, - підкреслив Ясько Тмин. — На час роботи мушу взяти відгул. Того й питаю: коли?

— Через три дні, - сказав Аллердінгс. — У вівторок. Місяць буде у повні. Наш клієнт надає перевагу вівторкам і світлим ночам.

* * *

Опертий спиною

Відгуки про книгу Lux perpetua - Анджей Сапковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: