Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

відповідь. Непрямою телепатією: ви той саджанець садіть, який є саджанцем добра… Легко сказати: розберіться… визначиться… А як його розібратися? Як визначитися? Як вони — наче брати є. А з шкілки відповідь гонять: садіть обидва. Щоб не помилитися. Щоб добро не проґавити.

— ??? — я все так же на нього запитливі дивився.

— Клопіт вигулькнув. Як розумієте — превеликий. І все того, що один саджанець у тій парі був саджанцем зла. Спробуй виявити який саме. Як обидва вони — однаковісінькі. Умри, а не визначишся: де саме саджанець добра?

А де — саджанець зла? Який треба викинути? Який посадити? Проблема з проблем. От став наш Садівник… е-е… гадати: де той? А де той? Як не придивляється, як не розглядає їх — однаковісінькі. Є. До останньої бруньки-галузки. Як наче обидва одного сорту. З одного і того ж зерняти. Вирощені. Нічого не втне Садівник. А вже нащо мудрий. А тут хоч за голову. Хапайся! Хоч «пробі» кричи! Що робити? Як ви думаєте: що робити? Було. Нашому мудрому Садівнику?

Оскільки я все ще дивився на того гіперболоїдного вояджера і дивився з трьома знаками — запитання (???), він лише сердито світився та прискав іскрами, не в змозі мені пояснити.

— Уявляєте?.. Себе. На місці Нашого Садівника. Який саджанець не візьме і тільки-но підійде до ямки. Щоб кого посадити, а йому здається… Що це саме і є саджанець зла. Посадить кого. Гаразд. Не хитре діло — посадить. Але ж закорініться зло. Розростеться зло. Як його позбудешся тоді? І всі проклинатимуть. Садівника. За те, що виростив зло. Що робити?

Справді, що робити (???).

Сипле іскрами, синім світлом наливається.

— Думав. Наш Садівник. День думав. Два думав. Вагався. Так і сяк. Гадав. Прикидав і…

— ???

— Наш мудрий Садівник таки знайшов вихід. Соломонове рішення. Боячись, що він може помилково… е-е… посадить дерево зла, тому не посадив… Жодне з двох. Обидва саджанці викинув. Геть. Аби маху не дати. Звідтоді в нас немає зла, — пребадьоро і гордо закінчив вояджер з світу астрального. І не втерпів, щоб не похвастатись:

— От який у нас мудрий! У квадраті Мудрий Садівник! Творець наших прекрасних Садів! Окраси планети нашої. У вас як кажуть? Не було б щастя, так нещастя допомогло? Так? А в нас трохи кажуть інако: було б зло, якби не викинули добро. Наша оригінал-приповідка.

Я все ще запитливо дивився на пришельця. Мій стурбований погляд висвітився на його оглядовому екрані, що в них замінює очі, все тими ж трьома знаками запитання, що їх (???) так не люблять на Унукалхаї Змії. (Коли запитують — треба відповідати. А де на всіх цікавих набереш відповідей? Та й Садівник їхній мудрий у квадраті. Творець їхніх Садів прекрасних не любить відповідати.

Але водяжер змушений був мені відповідати, а тому розсердився, сипонув навсібіч шкварки іскор.

— Ти є нетямковитій. Я не розумів… Чому ви, земляни, не радуєтесь? Чому? Та хоча б тому треба радуватись, що… Зло, як свідчіть наш досвід, можна побороть… Перемагай… Адже з нас, у сяйві Унукалхаї Змії немає зла. У вас же, у сяйві Сонця на Земля скільки завгодно. Більше, як добра. А в нас… немає. Уявляєш, нема-ає у нас! Зла!

Я все ще дивився на нього запитливо. Ось так:???. А в підсвідомості в мене вертівся і четвертий знак запитання. І це він вловив своєю радарною системою антен, і сердито світився у своїй зичній гіперболоїдній формі, що являла собою, власне, поверхню, яка утворюється обертанням гіперболоїду навколо осі — їхня звична форма існування. (Вам втямки? Ні? Мені теж). Але по хвилі додав тихіше і не так пафосно:

— Правда, й добра у нас теж немає. Звідтоді немає. Як його в Саду не виростили.

Ось тут нарешті в моїй запитливості з’явився й четвертий знак запитання (????).

І він знову змушений був відповідати:

— Виявляється цікавій факт. Добра без зла взагалі бути не може. Ось чому нашому Садівнику у шкілці дали не один, а два саджанці. Хочеш мати добро — май і зло. Бо як же взнати? Що є добро, коли немає зла? Га? Га??? А наш мудрий у квадраті Садівник не втнув, і тому в нас хоч і зла немає, але ж і добра теж. Немає. А як без добра жити? Та знаєш? Ні? І я — ні. Ні знаю.

Ось чому наша доля нещаслива і гірка. Без добра. Але щаслива. Без зла. Парадокс? Чи не так? Де твої рясні розділові знаки? На означення запитання. Тобі не здається так? Що ми нещасливі без добра. Хоч одночасно і без Зла… Не здається так?

Але мені не здавалося.

Так. Вже не здавалося.

Тому й знаків запитання, званих розділовими, у мене більше теж не було. І я побажав своєму гостеві щасливого путі-дороги на його Унукалхай Змії, де немає… Хоч і зла немає, але ж і добра теж немає. Але він чомусь відмовився. Раптом. Повертатися на свою Унукалхай Змії.

Дивно, чи не так. Тим більше, у нас на Землі, є зло. Але він все одне не захотів повертатися.