Lux perpetua - Анджей Сапковський
— Я знаю, — Рейневан злегка усміхнувся. — Бо я проклятий.
* * *
Другий проблиск щастя трапився Рейневанові невдовзі після полудня. Він не в'їхав у місто разом з Лінденау, бо небезпідставно побоювався, що Свидницька брама, яка виходила на небезпечний південний бік, перебуває під пильним наглядом сторожі та інших міських служб. Берегом Олави Рейневан доїхав аж до Миколайської брами, де змішався з юрмою селян, котрі прямували в місто з розмаїтим призначеним на продаж товаром та реманентом, головним чином — живим. У брамі обійшлося без проблем, сторожа там була переважно знудьгована та лінива, а нечисленні активніші з-поміж них спрямовували всю свою активність на те, щоб вициганити хабар у вигляді курки, гуски чи шматка грудинки. Невдовзі після того, як у костелі Святого Миколая задзвонили на сексту, Рейневан уже залишив позаду Щепін і йшов, тягнучи коня за трензелі, до центру міста, загубившись у натовпі інших перехожих та подорожніх, які йшли в тому ж напрямі.
А як тільки він минув Ковбасницьку, щастя усміхнулося йому на весь рот. Від вуха до вуха.
— Рейневане? Невже це ти?
Ідентифікував його, як виявилося, молодик у чорному плащі та фетровому капелюсі того ж кольору, що й плащ. Широкоплечий і рум'яний, як сільський парубійко, і, як сільський парубійко, широко усміхнений. Під пахвами в нього були два чималі пакунки.
— Ахіллес… — Рейневан поборов викликаний несподіваним окриком спазм у горлі. — Ахіллес Чібулька!
— Рейневан, — подібний на батрака молодий чоловік роззирнувся, усмішка раптом спала з його рум'яного обличчя. — Рейневан із Беляви. У Вроцлаві, за два кроки від Ринку. Хто би міг подумати… Не стіймо, холера, на видноті. Ходімо до мене, в аптеку. Це недалеко. Тримай, допоможеш мені нести… Обережно!
— Що там?
— Банки. Із мазями.
Аптека і справді була недалеко, на Ковбасницькій біля самої Соляної площі. На вивісці над входом красувалося щось схоже на ікласту морквину, але вималюваний дещо нижче напис «Мандрагора» виводив з омани. Вивіска була, в цілому, не вельми імпозантною, а сам заклад — невеличким і, либонь, не надто популярним. У ті часи, коли Рейневан з Ахіллесом Чібулькою підтримували часті та жваві контакти, останній не мав ані вивіски, ні закладу. Він працював у пана Захаріаса Фойгта, власника славнозвісної аптеки «Під золотим яблуком». Тепер він явно доробився до власної справи.
— Тебе прокляли, — повторив відомий факт Ахіллес Чібулька, розставляючи банки на аптечній ляді. — Оголосили анафему. У соборі. У Старозапустну неділю. Тижнів зо три тому.
Знайомство Рейневана з Ахіллесом Чібулькою почалося в 1419 році, невдовзі після того, як Рейневан повернувся з Праги, покинувши навчання після дефенестрації та вибуху революції. Чібулька тоді був асистентом «Під золотим яблуком», причому спеціалізованим асистентом. Він був унгентарієм, себто фахівцем у приготуванні мазей. Майже всьому, що Рейневан знав про мазі, він навчився в Чібульки. Мазі втирали як батько, так і дід Ахіллеса, причому втирали у Свидниці, а сам Ахіллес був вроцлав'янином у першому поколінні. Сам він звик називати себе «сілезцем чистої крові, ще й родовитим»; можна було подумати, що вбрані у шкури пращури Чібульок заселяли печери під Шленжею задовго до того, як у ці місця прийшла цивілізація. Однак гордість з приводу власних коренів супроводжувалася часом ледве стерпною зневагою до націй, які Чібулька називав «прийшлими», — передусім до німців. Рейневана часто обурювали погляди Чібульки, але сьогодні він збагнув, що шовінізм аптекаря може дуже стати у пригоді.
— Тебе прокляли, бісові німаки, — зі злістю повторив Ахіллес Чібулька. — Ти ж, певно, про це чув? Ну та як же, не міг не чути. Крику було на цілий Вроцлав. Якби тебе в місті впізнали…
— Було б дуже недобре, якби мене впізнали.
— Та вже ж недобре. Але ти не переживай, Рейневане, я тебе сховаю.
— Даси притулок проклятому?
— Мені нема діла до їхніх німецьких анафем! — скипів Ахіллес. — Ми, себто шльонські physici і pharmaceutici, мусимо триматися купи, бо ми один цех і одне шльонське братство. Один за всіх, всі за одного! І всі contra Theutonicos, проти німців. Так ото я собі поклявся після того, як ці свині до смерті замучили пана Фойгта.
— Пан Фойгт мертвий?
— Замучили його, пся їхня мать. За чари і поклоніння дияволу. Чисто тобі сміх! Ну, штудіював пан Захаріас трохи «Picatrix», трохи «Necronomicon», «Grand Grimoire» і «Arbatel», почитував трохи П'єтро ді Абано, Чекко д'Асколі та Михайла Шотландця… Але чари? Та що він там на тих чарах знався? Я і то в них ліпше петраю! Ось!
Ахіллес Чібулька вправно зажонглював трьома слоїками, підкинув їх, розпростер руки, крутнув долонями і пальцями. Слоїки стали самі по собі кружляти і обертатися, дедалі швидше й швидше описуючи у повітрі кола та еліпси. Аптекар рухами долоні змусив їх сповільнитися, після чого акуратно посадив їх — усі три — на ляду.
— Ось! — повторив він. — Магія! Левітація, гравітація. Та ти й сам, Рейневане, левітуєш, я ж бачив, як ти перед дівчатами своїм умінням вихвалявся. Кожен другий якісь чари та заклинання знає, носить амулет або п'є еліксир. І що, можна за це людей катувати, на вогнищах палити? Не можна. Так що плювати я хотів на всі ті їхні анафеми. Притулок тобі я дам. Тут, над аптекою, є кімнатка, у ній і оселишся. Тільки-от по місту не валандайся, бо впізнають — і буде біда.
— Так складається, — буркнув Рейневан, — що я мушу побувати в кількох місцях…
— Не раджу.
— Мушу. А талісмана в тебе часом нема, Ахіллесе?
— Кілька є. А якого тобі треба?
— Панталеон.
— Ах! — унгентарій ляснув себе долонею по чолу. — Он воно як! Ну, що ж, це таки справді вихід. І хоч у мене його нема, та я знаю, де роздобути. Річ недешева… Гроші є?
— Повинен мати.
— Не сьогодні-завтра? — здогадався Ахіллес Чібулька. — Добре, заплачу зі своїх, а ти мені пізніше віддаси. Матимеш свого Панталеона. А зараз ходи «Під голову мавра», поїмо, вип'ємо. Розповіси про пригоди. Стільки різних пліток розказували, що я аж згораю від цікавості…
Отаким-ото робом, хоч іще й день не минув, а Рейневан уже мав у Вроцлаві надію отримати гроіиі та прихисток — дві речі, без яких не може обійтися ніякий змовник. А ще він мав друга і спільника. Бо хоч розповідь про
