Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

звідкілясь із живота і приводив декого в священно-містичний трепет. (Із свідчення одного із її сучасників: «Широка в кості, вона має вигляд нижче середнього росту. У неї було велике лице, широкі плечі і стегна, світло— каштанове волосся, що вилося…»). Багато курила, сама набиваючи папіроси. Очі мала великі, голубі, що притягували до себе магнітом. Не маючи успіху, як жінка — попри голубі очі, єдине її жіноче багатство — Олена Петрівна проповідувала аскетизм, осуджувала і не сприймала любов, вважаючи її чимось непотрібним і зайвим в роду людському. Взагалі, земна любов у неї замінювалася якимось сурогатом — духовними зв’язками з потойбічними (???) істотами. Для збереження духовної чистоти серця за її правилами треба було уникати тілесних контактів з особами протилежної статі — як вогню! Правда, шістнадцяти років вона все ж таки ухитрилася «сходити» заміж — кажуть, з метою здобути повну незалежність, — за шістдесятилітнього генерала Блаватського. Але одразу ж після вінчання наречена втекла від свого чоловіка, щоб «у нього і в думках не було, що вона йому жона». Ображений і обурений генерал почав було «качати свої подружні права», вимагаючи од своєї юної жони «виконання подружніх обов’язків», але де там. Зостався, як кажуть, не солодко сьорбавши. Юна жіночка його, ще дівча, накивала п’ятами — вже не як Ган, як Блаватська, самостійна, бо заміжня.

«Щастя жінки — в здобутті влади над потойбічними силами (далися вони їй, ті потойбічні сили!), — занотовувала збігла наречена до свого потаємного записника. — Любов — це всього лише кошмарний сон». (Забігаючи наперед, скажемо, що незадовго до смерті Блаватської її недруги і супротивники — а їх у неї завжди було та було! — опублікують в американській газеті «Сан» викривальну статтю, в якій звинуватять Олену Петрівну в розпусті, до якої вона нібито вдавалася в молоді роки — навіть народила позашлюбного сина! Але Блаватська звернулася до суду (за іншими даними лише погрожувала до нього звернутися) і буцімто газета змушена була дати спростування).

Більша частину свого життя Олена Блаватська, залишивши Росію — як час покаже, назавжди, — мандрувала по країнах Азії (відвідала Індію і Гімалаї), Америку, Африку, перетворившись на «жінку світу». За її власним зізнанням, вона здійснила чи не три кругосвітні мандрівки, під час яких з нею траплялися найнеймовірніші пригоди та історії, різні там чудасії-рахуби. (А втім, вважається, що ті історії нею ж самою й придумані — є і такі думки дослідників. Інакше доведеться припустити, що якісь таємничі позаземні сили переносили її із місця на місце, з країни в країну…)

Із своєї десятилітньої подорожі Олена Петрівна повернулася поклонницею магії та окультизму, «тайни» яких вона за власним зізнанням пізнала на Сході. (О, цей загадковий Схід!) Ті, хто її добре знав, свідчили: зі Сходу вона привезла уміння чревовіщати, виконувати різні фокуси, що вимагали вправності рук і складної ілюзіонної техніки, якісь зачатки гіпнотизера— любителя, а також детальні сценарії церемоніалів прадавніх релігійних обрядів, що й допомагало їй потім в Європі та Америці «створювати чудеса». В Америці вона носила яскраво— червону гарібал— дійську сорочку (на сірому оточуючому тлі вона цим яскраво виділилася) і курила папіроси. Володіла магнетизмом, перед яким не просто було встояти. «У ній було щось демонічне..» — зауважить один з тих, хто її тоді близько знав.

Порвавши зі своєю батьківщиною, прийняла американське громадян— ство. У своїй книзі «Пошуки в окультних науках» поділила прихильників на чистих і не чистих, заявивши, що чорна і біла магії — не справжнє чаклунство. Себе вона зарахувала до вибраних, до тих, які «з чистим серцем». Щоб бути в чистоті, треба виконувати відомі на Сході вимоги і правила: уникати статевих зносин, не їсти м’ясного, сторонитися спиртного і наркотиків, зректися суєти суєт земного світу, як можна частіше вдаватися до медитацій (молитв) — в ім’я пізнання вічних істин.

Це підкупляло багатьох і ряди її прихильників росли та росли.

«Не дивлячись на те, що Блаватська зараховувала себе до товариства вибраних, серця і тіла яких перебували в постійній чистоті, їй в той же час був притаманний виключний цинізм по відношенню до того, що вона проповідувала, а точніше сказати, до тих, кому вона проповідувала свої ідеї. Відомому руському літератору В. С. Соловйову попервах захопленому теософією вона буцімто (в пориві відвертості?) говорила: «Що ж робити, коли для того, аби володіти людьми, необхідно їх обманювати, і змусити іти з ким би то не було, треба їм обіцяти і показувати цяцечку… Адже будь мої книги і «Теософіст» в тисячу разів цікавішими і серйознішими, хіба б я мала де б то там не було, і який би то не було успіх, якби за всім цим не стояли феномени… Нічого б я не домоглася і давним-давно околіла б з голоду. Роздавили б мене… І навіть ніхто не став би задумуватись, що я теж жива істота, тож хочу їсти-пити… Але я давно вже, давно збагнула цих душок— людей, і глупість їхня дає мені величезне іноді задоволення… Ось ви так і не задоволені моїми феноменами, а чи знаєте, що майже завжди, чим простіше, тим глупіше і грубіше феномен, тим він надійніше вдається…» — «100 великих авантюристів».

Російський філософ— ідеаліст, богослов, публіцист і поет Володимир Сергійович Соловйов розчарувавшись в теократичній утопії (сповідував ідею катастрофічного кінця історії, есхатологію) називав Блаватську (якою попервах захоплювався) «ловцем душ» і, як вважається, «безжалісно викрив її у своїй книзі».

У 1875 році Олена Блаватська на пару з одним із своїх сподвижників заснувала Теософське товариство, яке швидко об’єднало десятки тисяч, як прийнято вважати, фанатиків.

(Теософія — від двох грецьк. слів — бог і мудрість, будь-яке містичне вчення, що претендує на розкриття особливих таємниць Бога. Зокрема й містична доктрина Блаватської та її послідовників — еклектичне поєднання містики, буддизму та інших східних релігій з елементами окультизму та неортодоксального християнства).

З роками, але досить швидко її товариство перетворилося у теософську церкву (нині, як пишуться ці рядки її прихильниками є