Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Привіт, Міллере. Як справи? – слова звучали м’яко, примирливо. Працівник госпісу, ласкавий до помираючих. Розпечена іскра роздратування осяяла його свідомість, але він тримав рівну інтонацію.

– Голдене, – сказав він, – у нас проблеми.

РОЗДІЛ 53. Голден

– Взагалі-то ми типу придумали, як вирішити проблему, – відповів капітан.

– Я так не думаю. Перенаправляю тобі медичні дані з мого скафандра, – сказав детектив.

За декілька секунд чотири колонки цифр спливли у маленькому вікні Джимової консолі. Всі вони виглядали досить нормально, хоча, звісно, там були деталі, які коректно міг інтерпретувати медтех типу Шеда.

– Так, – коментував побачене капітан, – все чудово. Ти трошки опромінений, але крім цього...

Міллер перебив:

– Я страждаю від гіпоксії? Дані з його скафандра показували 87 міліметрів ртутного стовпчика, цілком комфортне значення над мінімумом.

– Ні, – відповів Джим.

– Щось, що може змусити людину галюцинувати або з’їхати з глузду?Алкоголь, опіати. Щось таке?

– Ні, такого не бачу, – Голденові почав уриватися терпець, – до чого це? Тобі щось ввижається?

– Звичні речі. Я хотів зразу зняти це питання, тому що знаю, що ти можеш сказати.

Він замовк, радіо шипіло і клацало у Джимових вухах. Коли Міллер заговорив знову після декількох секунд тиші, голос його змінився. Він не благав, але майже змусив капітана некомфортно соватися у своєму кріслі.

– Вона жива.

У Міллеровому всесвіті була лише одна «вона». Жулі Мао.

– Е. Добре. Не знаю, що тобі сказати на це.

– Ти маєш вірити моєму слову, що в мене немає нервового зриву, психічного нападу або чогось на кшталт цього. Але Жулі тут. Вона керує Еросом.

Голден нову перевірив медичні показники зі скафандра, але всі цифри, за виключенням радіації, були у зеленій зоні. Хімія його крові навіть і близько не була такою, як у людини під стресом, котра тягне термоядерну бомбу на свій власний похорон.

– Міллере, Жулі мертва. Ми обидва бачили тіло. Ми бачили, що протомолекула… з ним зробила.

– Звісно що ми бачили тіло. Ми вирішили, що вона мертва тільки через пошкодження…

– В неї не було пульсу, – сказав капітан, – ні мозкової активності, ні метаболізму. Це найближчі синоніми слова смерть.

– А чи ми знаємо, як мертві виглядають з точки зору протомолекули?

– Ми… – почав було Джим і зупинився. – Я вважаю, що ми не знаємо. Але без серцебиття це вже який-неякий, а знак.

Міллер засміявся.

– Ми обидва бачили трансляцію, Голдене. Тії реберні клітки, оснащені однією рукою, які тягали себе довкола – вважаєш, вони мали серцебиття? Це лайно не грає за нашими правилами з першого ж дня, а ти очікуєш, що воно зараз почне?

Голден сам до себе усміхнувся. Детектив мав рацію.

– Нехай. Що примушує тебе вважати Жулі чимось відмінним від реберної клітки з купою мацаків?

– Вона може бути такою, але я веду не про її тіло, – продовжував Джо. – Вона тут. Її свідомість. Типу вона летить на своєму старому гоночному пінасі. На «Рейзербеці». Вона белькотіла про це годинами по радіо, а я не зміг скласти це докупи. Але тепер, коли склав, все стало к бісу зрозумілим.

– Чому вона прямує до Землі?

– Мені це невідомо, – відповів Міллер. Його голос звучав схвильовано, зацікавлено. В ньому було більше життя, аніж Голден чув будь-коли від колишнього копа.

– Можливо, протомолекула хоче туди потрапити і грається з нею. Жулі була не першою інфікованою, але стала першою, кому вдалося кудись дістатися. Можливо, вона якийсь насіннєвий кристал, і все що, протомолекула робить, засновано на ній. Я цього не знаю, але я розберуся. Мені треба просто її знайти і поговорити.

– Тобі потрібно доставити той заряд до контрольного центру і прибрати палець з кнопки.

– Я не можу цього зробити, – відповів Міллер. Тому що, звісно, він не міг.

«Це вже не важливо, – думав Джим, – менш ніж за тридцять годин ви обоє перетворитеся на радіоактивний пил».

– Добре. Ти в змозі відшукати свою дівчину менше ніж за… – капітан попросив «Росі» перерахувати час до зіткнення прибуваючих ракет, – двадцять сім годин?

– Чому? Що станеться за двадцять сім годин?

– Земля запустила увесь свій міжпланетний ядерний арсенал по Еросу декілька годин тому. Ми просто увімкнули транспондери на п’ятьох транспортах, які ви пришвартували на поверхні. Ракети наводяться на них. «Росі» розрахував двадцять сім годин підльотного часу, спираючись на поточну криву прискорення. Марсіянські і ООНівські флоти йдуть сюди, аби простерилізувати простір після вибуху. Упевнитись, що ніщо не вижило і не уникло вогню.

– Боже.

– Отож, – зітхнув Голден, – пробач, що зразу не сказав. Тут багато чого відбувалося, і це просто вислизнуло з пам’яті.

Настала ще одна довга пауза.

– Ти можеш їх зупинити, – сказав детектив, – вимкни транспондери.

Джим крутнув своє крісло так, аби бачити Наомі. Її обличчя виражало те саме «що він тільки що сказав?», що і Голденове. Вона перевела медичні показники на свій пульт, потім наказала медико-експертній системі «Росі» провести повне медичне обстеження. Сенс був зрозумілим. Вона вважала, що з Міллером щось не те, але спираючись на показники, могло проявитися не одразу. Якщо він заражений протомолекулою, то вона може використовувати його як останній відчайдушний спосіб ухилитися…

– Без варіантів, Міллере. Це наш останній постріл. Якщо ми не влучимо, то Ерос вийде на орбіту Землі і заллє все брунатною жижею. Ми на такий ризик не підемо.

– Слухайте, – його тон змінився на щось середнє між благанням і роздратуванням, – Жулі тут. Якщо я зможу знайти її, знайти можливість з нею поговорити – я можу зупинити це без боєголовок.

– Що, ласкаво перепросиш протомолекулу не інфікувати Землю, хоча вона для цього і була створена? Звертатимешся до її кращих інстинктів?

Міллер примовк на хвильку, а потім заговорив знову:

– Слухай, Голдене, я думаю, що трохи розібрався в тому, що тут відбувається. Ця річ була призначена для зараження одноклітинних організмів. Найпростіших форм життя, так?

Голден знизав плечима, але згадав, що відео немає і сказав це словами:

– Нехай.

– Цього не сталося, але це лайно кмітливе. Може пристосовуватись. Воно потрапило у людину-носія, складний багатоклітинний організм. Аеробний. З великим мозком. Зовсім не те, для чого воно було побудоване. І з того часу воно імпровізує. Той заміс на кораблі-невидимці?