Авантюра - Володимир Авраменко
— Це ж добре. Нема експлуатації… — Жук, ще зовсім зелений парубок, схожий на молодожона, котрого тільки-но підняли із-за весільного столу, був категоричний. В його чорних, ззовні спокійних очах світилося чекання чогось незвіданого, утаємниченого. Третій — Гарцман, раз по раз поправляючи на лобі закучерявлений білявий чуб, сприймав розмову нехотя-сонно, у всьому покладаючись на сивоголового, очі якого дивилися на світ божий якщо не з погордою, то не без іронії.
Після слів Жука м’ясисте обличчя Гріма відобразило невимовне здивування і він, запнувшись на півслові, нарешті, видавив із себе:
— Як ти хочеш шукати брата? — питання було звернене тільки до Кошмана.
— Його використовують як спеціаліста.
— Тобто, ядерником?
— Мабуть…
— Гм, — Грім замислився. — Тут треба починати з інспекції за роботою гірників. Там немало фізиків… Більшість з них постійно працює в шахтах і про них нічого невідомо.
— Де ця інспекція?
— На майдані перед музеем Ле Ні.
— Нам туди треба попасти.
— Складно… Туди вхід стороннім суворо заборонений. Вас одразу ж візьмуть на приціл спецслужби і ви усі можете стати роботами під Хіром, а там забудете, хто ви є насправді…
— Чому?
— Звідти нормальними не повертаються. Маленька операція і ви з насолодою працюєте на благо держави, на благо «народу», для себе нічого не маючи. Хіба що, будете безплатно користуватися біориками-проститутками… Люди Тхо дадуть таку можливість.
— Нам потрібно там побувати…
— Добре, — погодився Грім. — Тільки без мене. І для цього вам потрібно змінити зовнішність…
По цьому він нап’яв на їх голови блискучі, з темними виступами, ковпаки й запропонував пересісти у глибокі ніші в стіні, що до цього були зашторені однотонною тканиною. Повернувши штору на місце, сам вийшов. Світло померкло, а руки й ноги здавили широкі захвати.
В якусь мить немов тисячу голок увігнались у їх тіло — з голови до ніг пронизало струмом, і навіть опісля невідома сила ще деякий час різно трусила їх кінцівки, вібруючим холодком гуляла у збудженому мозку. І вони проклинали той час, коли підставили свої голови під холодні обручі металу. Коли Грім зняв їх, Кошман із своїми підлеглими ошаліло-здивовано витріщились один на одного, явно шоковані — голомозе тім’я, темна, до чорноти, шкіра вразила їх у саме серце. І тільки оговтавшись, розгублено змогли спитати:
— Це надовго?
— Це ваш вибір — другого нема, якщо хочете жити, — голос Гріма був аж занадто спокійний. — Ви маєте вигляд тутешніх жителів і тепер можете показуватись на очі навіть самому Тхо… Знімайте ще й одяг, — серед різного мотлоху допоміг вибрати відповідні за розміром зеленисті легкі комбінезони. Коли ж вони влізли в них, ззовні від хірян стали різнитися лише статурою і ніжними рисами обличчя.
Не демонструючи свої істинні наміри і своє причандалля перед Грімом, скрушно дістали із містких спортивних сумок мініатюрні лічильники радіоактивного випромінювання, масивні пістолети для оборони в космосі і на всякий випадок дві часові міни з напалмом. Зайве залишити в приміщенні в надії зберегти це пристанище за собою. Грім робив вигляд, що приготування несподіваних гостей йому байдужі, постійно слідкуючи за усім, що відбувалося.
Коли Кошман і його компанія закінчили все й опинилися в машині, Грім повільно вирулив на дорогу і, не затримуючись, погнав її до міста. На під’їзді стишив хід, намагаючись менше привертати до себе увагу.
Зупинився за квартал до майдану. Звідси чітко проглядався простір специфічної бруківки, окреслений широким півколом сірих будівель оригінальної архітектури. Його пустинність раз по раз порушувалась окремими групками людей, що спішно зникали у ближніх провулках. І лише зрідка мелькали поодинокі перехожі.
— Ідіть самі. Я вас почекаю…
Розуміючи все, вони вийшли з машини. Тримаючись ближче до стін будинків, задибали в напрямку майдану. Мов прикурюючи, по ходу дістали лічильники, і їх очі від здивування полізли вгору… Прилади різко зашкалили. Бажання рухатись вперед зникло, натомість хотілося повернутися назад і швидше чкурнути звідсіль. Змушено розширивши діапазон вимірів і тим самим заспокоївши прилади, вони повели ними по колу. Найбільший фон давав майдан.
— Потрібні нейтралізатори, — із жалем похитав головою, Гарцман.
— Нічого. Повернемось, приймеш, — Кошман був незворушний. — Горбатов, мабуть, тут. Із столиці його вивезли, а це єдине місце із таким фоном. Обійдемо майдан. Я займусь будинками, Жук знімає фон із майдану, а ти слідкуй, щоб до нас несподівано ніхто не підійшов, — видав розпорядження Гарцману.
Уявляючи заклопотану невідкладними справами компанію, що не може дійти згоди й вирішує їх походя, жестикулюючи й тихо перемовляючись, вони посунули вперед. Коли дійшли до споруди напроти музею, де розміщалась інспекція, лічильник Кошмана істерично заверещав, сигналізуючи про небезпеку.
Щоб менше привертати до себе увагу, без зупинки обійшли загадкові споруди й попрямували периметром майдану. Радіаційний фон біля музею Ле Ні знову помітно підскочив.
— Фонить будинок, — Кошман у своїх висновках був категоричний. — Наче в ньому, або ж під ним зберігаються ядерні заряди. Обслідуємо прилеглі квартали.
За межами майдану рівень радіації був значно меншим і вони продовжували свій шлях ще кілька годин. Це місто здавалося найбільш загадковим з відвіданих, а присутність тут Горбатова з коханкою дає можливість наблизитись до таємниць хірянського життя. Виходить, вони все ж таки недаремно відправили їх…
