Війна світів. Фантастичні романи - Герберт Уеллс

— Що це? — вигукнув один із веслярів, почувши раптом вибух.

— Та замовч ти, навіжений! — хтось поряд зі мною гримнув на собаку, який почав вити. Знову розлігся приглушений вибух, тепер уже з боку Чертсі,— то стріляла гармата.

Бій почався. На тому боці річки, невидимі через дерева, майже одна за одною заревли гармати. Якась жінка скрикнула. Всі раптом наче окам'яніли, обернувшись у бік близької, але незримої битви. На широкому лузі не було нікого, тільки мирно паслася череда і під гарячим промінням стояли непорушні сріблясті верби.

— Солдати їх зупинять,— якось непереконливо промовила одна жінка.

Над верхів’ями дерев звівся якийсь димок. Потім ми побачили й десь далеко вверх по річці клуб диму, що метнувся догори і завис у повітрі. У цю ж мить під ногами задрижала земля, важкий вибух струсонув повітря, у вікнах сусідніх будинків розлетілися шибки, і ми всі заціпеніли з,подиву.

— Он вони! — вигукнув чоловік у синій в’язанці,— Ген там! Бачите, онде! Ген там!

Раптово один за одним з’явилися в металевих панцирах марсіяни — перший, другий, третій, четвертий; вони звелися шеренгою далеко за лугом, над молодим лісом біля Чертсі, й швидко прямували до річки. Спочатку їхні постаті під ковпаками здавалися маленькими; сунули вони ніби на коліщатах, але із швидкістю птахів.

Тоді, рухаючись навскіс до нас, з’явився і п’ятий марсіянин. їхні панцирні тіла виблискували під сонцем. Чим ближче вони підходили, тим ставали більші й більші. Крайній ліворуч, який був найдалі від нас, розмахував високо в повітрі великим ящиком, і жахливий тепловий промінь, що я вже бачив його вночі під суботу, майнув над Чертсі й почав косити будинки.

Угледівши ці дивні, прудконогі й жахливі створіння, юрба над річкою, здавалося, завмерла від жаху. Ні вигуків, ні гомону — могильна тиша. Потім захриплий шепіт і тупіт ніг, чалапання по воді. Якийсь чоловік, занадто переляканий, щоб скинути з плечей ношу, повертаючись, ударив мене ріжком своєї валізи, аж я заточився. Якась жінка штовхнула мене рукою і кинулася бігти. Я обернувся і також побіг разом з юрбою, хоча страх не затьмарив мені розуму. Єдине — жахливий тепловий промінь був у мене на думці. Сховатись у воду! Це порятунок!

— Стрибайте у річку! — закричав я, хоч ніхто мене й не слухав, і побіг просто назустріч марсіянинові, що наближався до нас. Збігши схилом до річки, я кинувся в воду. Те саме робили й інші. Човен, переповнений людьми, що тільки-но відчалив, пристав назад до берега. Каміння під ногами вкривав слизький бруд, а річка була така мілка, що я пробіг кроків із двадцять, доки вода сягнула пояса. Коли марсіянин уже височів над головою у мене ярдів за двісті, я пірнув під воду. Люди стрибали з човна в річку, і плескіт води лящав мені у вухах. Інші квапливо вилазили з човнів на берег. Але марсіянин звертав на людей уваги не більше, аніж людина на мурашок, ступивши ногою в мурашник. Коли, задихаючись, я висунув із води голову, ковпак марсіянина був обернений у бік батарей, що невпинно обстрілювали річку. Велетень крутнув якоюсь коробкою,— певне, генератором теплового проміння.

Через хвилину він підійшов до берега і ступив на середину річки; коліно його виставленої вперед ноги уже впиралося в протилежний берег; ще мить, і страхіття звелося на повний зріст близько самого Шеппертона. Аж тут шість гармат на правому березі, про які ніхто й не підозрював, бо вони були замасковані край села,— відкрили вогонь. Від раптового цього струсу у мене закалатало серце. Страховисько вже наводило тепловий промінь, коли перший снаряд розірвався ярдів за шість над його ковпаком.

З несподіванки я скрикнув. Інших чотирьох марсіян я не бачив і не думав про них — всю мою увагу поглинув цей найближчий. Слідом за першим снарядом у повітрі біля самого тіла велетня розірвалися одночасно ще два; ковпак спритно ухилився від них, але четвертого снаряда він уже не уник — снаряд влучив просто в металеву вежу.

Ковпак розтрощило, вибухнуло полум’я, і разом з уламками блискучого металу полетіли шматки червоного м’яса.

— Ур-ра! — радісно і водночас майже істерично закричав я.

Мій крик підхопили люди, що стояли навкруг у воді. Від захоплення я мало не вискочив на берег.

Колос із відтятою головою заточився, немов п’яний, але не впав. Якимось чудом він зберіг рівновагу і, не випускаючи камери з тепловим струменем, швидко, але похитуючись, попрямував Шеппертоном. Його живий мозок — марсіянин у сталевій вежі — був розірваний на шматки, і велетенська химера йшла тепер вперед наосліп, спустошуючи все на своєму шляху. Тринога прямувала по прямій, нездатна вже керувати своїми рухами. Наскочивши на дзвіницю шеппертонської церкви, що розвалилася, наче від удару тарана, машина хитнулась і з страшенним гуркотом упала в річку.

Розлігся неймовірний вибух, і смерч води, пари, намулу й металевих уламків метнувся в небо. Як тільки камера теплового променя занурилась у річку, вода відразу перетворилася на пару. Ще мить, і величезна болотяна хвиля, бурхливо киплячи, ринула проти течії. Я бачив, як люди борсалися, намагаючись вибратися на берег, і чув пронизливі крики й зойки, що їх покривав клекіт води, нагрітої від падіння марсіянина.

На хвилину я зовсім забув про небезпеку і не відчував, яка гаряча була вода. Відштовхнувши якогось чоловіка в чорному, я брьохався у воді, доки дійшов до повороту річки. З півдесятка спорожнілих човнів безпорадно гойдалися на хвилях, а нижче за течією поперек річки лежав майже весь занурений у воду підбитий марсіянин.

Над марсіянином здіймалися густі хмари пари; крізь їх завихрені пасма я міг вряди-годи розгледіти невиразні велетенські кінцівки тієї потвори, що й досі вовтузилась у воді, збиваючи в повітря фонтани бруду й піни. Металеві суглоби махали над водою, билися, ніби живі руки, і, коли б не безладність тих рухів, можливо було б подумати, що це серед хвиль якась поранена жива істота змагається за життя. Із машини з голосним сичанням бив догори величезний струмінь рудуватої рідини.

Від цього видовища відірвав мою увагу якийсь біснуватий рев, подібний до заводської сирени. Один чоловік, стоячи по коліна в воді біля поромної линви, ледь чутно щось гукав до мене, показуючи рукою. Я оглянувся й побачив двох марсіян, які швидко прямували від Чертсі просто