ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
— Та-ак… — заговорив знову Ридан, приборкуючи, нарешті, свої розбурхані думки. — Не треба тішити себе надіями, Миколо Арсеновичу, наука ще в колисці, в пелюшках. Ми погано, дуже погано знаємо природу. В будь-якій області — чи це буде наш власний живий організм, чи світ мертвих речовин або космос, що оточує нас, — всюди, на будь-якій стежці пізнання ми натрапляємо на невідоме. Сучасне людство уявляється мені немовлям, яке запізнилось у своєму розвитку і якого мати-природа ще не відлучила від своїх грудей. Хіба не так? Адже це факт, що все, чим ми харчуємось, результат таємничої роботи зеленого листка рослин, що самі ми ще не створили ні грама їжі для себе за всю історію! Навіть не знаємо, як це зробити. А найгірше, що ми не дуже й дбаємо про те, щоб це узнати, бо звикли жити на утриманні природи і вважаємо таке становище цілком нормальним.
Микола вже здивовано слухав Ридана.
— Хіба треба вважати ненормальним, що природа нас годує? — спитав він.
— Бачте, поки ми не вийшли з дитячого віку, це нормально, звичайно. Але ця стадія розвитку трохи затягнулася, і людство вже почало виходити з неї. Та й пора, адже нам уже близько мільйона років! Першою незаперечною ознакою і фактором наступаючого зламу я вважаю наш соціалізм. Так, Миколо Арсеновичу, ми перші почали ставати на власні ноги, у нас у перших почали прорізуватися зубки! А це й значить, що людство почало виходити з дитячої стадії. Ось тут уже як хочете, але молочко матері нас не дуже влаштовує, хоча ми й досі ним харчуємось. Проте… облишмо метафори. Перейдімо до фактів. Ви замислювались коли-небудь над тим, скільки коштує сучасному людству добування цієї самої «природної», «материнської» їжі? Давайте подивимось!
І тут Ридан намалював картину, яка вразила Миколу. Професор сипав цифрами, перераховував звичайні людські справи, що набували враз нового, приголомшливого змісту. Шістдесят процентів населення Землі займається безпосередньо сільським господарством. Воно виконує титанічну роботу: приблизно з однієї шостої частини всього суходолу щороку здирають, як шкурку з апельсина, верхній шар грунту завтовшки близько двадцяти сантиметрів і перевертають його шкереберть. Потім прочісують усю цю територію в 25 мільйонів квадратних кілометрів — і неодноразово! — боронами, культиваторами, сівалками, угноюють, підживлюють, опилюють і зрошують отрутами, щоб урятувати врожай від бур’янів, хвороб і шкідників. Усе це робиться за допомогою машин. Технологія така, що кожна операція повинна бути виконана в найкоротший строк, тому машин потрібно відразу багато. Кожна з них працює всього кілька днів на рік, решту часу вони лежать мертвим вантажем. Ніде не використовуються машини так невигідно, як у сільському господарстві…
Врожай зібрано. Мільярди тонн харчової сировини, створеної природою на полях, плантаціях, просто в лісах, повинні тепер переселитися в інші місця, часом дуже далекі. І от зерно, коренеплоди, всілякі овочі або інші частини рослин — стебла, листя, квіти, коріння — вантажать на автомашини, у вагони, трюми кораблів, навіть у кабіни літаків, і вони течуть грунтовими, шосейними, залізними, водними артеріями континентів і між континентами, до місць переробки, до млинів і заводів, які перетворюють цю сировину на борошно, хліб, крупу, макарони, цукор, масло, крохмаль, спирт, чай, каву, маслини і багато, багато на що інше. До них приєднуються продукти тваринництва і мисливського промислу. Жива худоба й птиця, м’ясо в різних холодильниках, рефрижераторах, молоко, масло, сир, яйця, дичина… Рибальські флоти рискають по морях та океанах і теж женуть цими артеріями свою продукцію — рибу — заморожену, солону, копчену, сушену, в’ялену, ікру, риб’ячий жир, продукти китобійного, тюленячого, дельфінового промислів, крабів, устриць… Промисловики везуть з лісів «дикі» продукти — різноманітні горіхи, ягоди, гриби…
Але це лише основне ядро «харчової» діяльності людей. Адже її скрізь супроводжують машини, починаючи з обробітку землі і кінчаючи зважуванням готової продукції в магазині. Трактори, сільськогосподарські знаряддя, вантажні машини, вагони, судна, незліченна кількість машин, що працюють у борошномельній, макаронній, круп’яній, кондитерській, консервній, ковбасній, рибообробній, цукровій, крохмально-паточній, спиртовій, пивній, винній, соляній та інших галузях промисловості… Усі ці машини треба зробити. Для них добувається руда, плавиться метал, будуються заводи, робляться верстати, інструменти. А щоб вони працювали, добувається паливо — вугілля, нафта, торф, виробляється бензин, будуються електростанції, і для них теж створюються машини, машини, машини… А промисловість, що постачає сільському господарству мінеральні, хімічні добрива! А виробництво тари, адже це мільйони мішків для зерна, борошна, цукру, солі, добрив, бочки для риби, вина й пива, солінь і маринадів, ящики для фруктів, макаронів, яєць, битої птиці, бакалії, сила-силенна скляного посуду — пляшок, банок і т. д., металевих банок для консервів, молочних бідонів, коробок для чаю, кави, цукерок, паперу, пакетів, шпагату, фольги, целофану, гвіздків…
— Ось, Миколо Арсеновичу, що значить добувати й виробляти їжу в нашу цивілізовану епоху! Ось що значить жити на утриманні матері-природи! До шістдесяти «сільськогосподарських» процентів треба, очевидно, додати ще не менш як тридцять; разом на все це йде близько дев’яноста процентів творчої людської діяльності! Вдумайтесь, Миколо Арсеновичу, що це означає. Що люди, в основному, продовжують жити, щоб жити! Як первісні! Майже як тварини й рослини — за законами виду… Хіба не прикро? Скільки творчої енергії, талантів і геніїв поглинає турбота про їжу! Який стрибок у прогресі культури зробило б людство, коли б ця система відпала хоча б наполовину!
— Але поки що вона не може відпасти. Іншого способу добування їжі ми ще не знаємо. Мабуть, цей етап потрібен саме для того, щоб дійти до… таблеток, які замінюють їжу.
— Таблетки — дурниця! Гола фантазія. Організм не може харчуватись готовими речовинами, він повинен сам брати їх з їжі. Інакше він почне перетравлювати свої власні нутрощі… Ні… Я бачу, ви не уявляєте собі майбутнього… А воно таке зриме! Скоро ми оволодіємо атомною енергією, ви це знаєте. Без неї синтез білка, жирів і вуглеводів практично нездійсненний, вона замінить нам непевну сонячну енергію, мізерні крихти якої — всього близько двох процентів — ми тепер з великими труднощами виловлюємо рослинами. Вона ж і здійснить цей грандіозний переворот… Ми перестанемо калічити землю плугами, розводити тварин. Відмовимось од сільського господарства! Замість нього створимо харчові заводи, — гранично автоматизовані підприємства, де їжа вироблятиметься з тих самих матеріалів, з яких її створюють рослини — з повітря, води, солей, причому
