Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
Шаддід ворухнулася та почала тиснути на клавіші інтерфейсу. Екран потемнів, а за секунду на ньому з’явилися чоловіче обличчя та плечі. Землянин років тридцяти у помаранчевому скафандрі без шолому. Сині очі, бліда шкіра, темне, короткострижене волосся. По тому як хлоп тримав голову, Міллер побачив ознаки гніву та шоку ще до того, як блідий почав говорити.
– Мене звати Джеймс Голден.
РОЗДІЛ 5. Голден
Десять хвилин при 2 g, а голова вже тріщить. Макдовел кликав їх додому на всіх парах, адже «Кентербері» прогрівав головний двигун, а Джим такий цирк пропускати не хтів.
***
– Джиме? Схоже, ми маємо проблеми.
– Кажи.
– Бекка дещо знайшла, і воно дивне настільки, аж яйця прищемило. Ми забираємось до біса звідси.
***
– Алексе, скільки нам потрібно часу?
– Десь годину. Хочеш іти під соком?
«Йти під соком» – так називали пілоти велике прискорення, при якому людина без спеціальних препаратів втрачає свідомість. «Соком», власне, називали коктейль з цих препаратів, який впорскується кріслом пілоту для підтримки його у притомності, при увазі та сподіваючись без приступів, коли його тіло важитиме 500 кілограм. Голден неодноразово використовував «сік» при різних оказіях на флоті, і завжди відхідняк був дуже неприємним.
– Ні, без потреби не будемо.
***
– Що за дивина?
– Бекко, передай сигнал, я хочу, аби ти побачив те, що й ми бачимо.
***
Джим язиком натиснув на кнопку у шоломі, отримав таблетку знеболювального і запустив відео від Бекки у п’ятдесятий раз. Точка знаходилася за 200 000 кілометрів від судна. Сканування показало наявність флуктуації з чорно-сірим градієнтом тепла по краям. Це був стрибок температури, дуже невеликий, лише 2 градуси. Взагалі унікально, що Бекка помітила це. Наступного разу, коли потрібно буде замовити слово за неї, Джим використає усе своє красномовство.
***
– Звідки воно взялося? – уточнив старпом.
– Не знаю. Це лише місцина, ледь тепліша за фон, – відповіла жінка. – Я б сказала, що це хмарка газу, адже на радар зображення не дає. Та звідки тут узятися хмарці газу?
– Я маю на увазі, звідки вона прилетіла?
– Джиме, чи є варіанти, що «Скопулі» добив судно, яке на нього напало? Чи може це бути хмарка зі знищеного борту? – запитав Макдовел.
– Я так не думаю, сер. «Скопулі» був абсолютно беззбройний. До того ж, діру в борті зроблено вибухівкою, а не торпедою. Тобто я впевнений, що вони навіть не намагалися дати здачі. У тому місті, власне, «Скопулі» могло бути й пробито, але...
– А може, й ні. Повертайся до стайні, Джиме, якнайшвидше.
***
– Наомі, що може поступово нагріватися, але при цьому не давати картини ні на радарі, ні на ладарі? Якась дивна дурня, – сам собі відповів Голден.
– Гм-м-м, – промурмотіла жінка, даючи собі час на роздуми, – будь-що, що поглинає енергію з сенсорів, не даватиме картинки. А гріється воно тоді, коли віддає накопичену енергію.
Інфрачервоний монітор на консолі сенсорів біля Голдена запалав, як сонце. Алекс гучно вилаявся на загальному каналі зв’зку:
– Ти це бачив? – запитав він.
Голден проігнорував пілота і, відкривши прямий канал з Макдовелом, доповів:
– Капітане, у нас тут великий спалах в інфрачервоному діапазоні.
Відповіді не було довгі секунди, потім кеп скупо повідомив:
– Джиме, у цій гарячій точці щойно з’явилося судно. Випромінює тепло як дурне. Звідки ця чортівня узялася?
Голден набрав повітря, аби відповісти, але з капітанового мікрофону почувся ледь чутний голос Бекки:
– Не маю уявлення, сер. Але воно менше, аніж його теплова сигнатура. Радар дає розміри, як у фрегата.
– Та з чого? – Макдавел запитав. – Невидимість? Магічна телепортація крізь кротовину?
– Сер, – нарешті відповів Голден, – Наомі зауважила, що такий викид тепла може походити з теплопоглинаючих матеріалів. Матеріалів-стелс. Тобто судно ховалося спеціально. Що означає, що його наміри недобрі.
Як у відповідь, на екрані з’явилося шість нових об’єктів жовтого кольору, які майже одразу стали помаранчеими – саме так бортовий комп’ютер позначає те, що швидко прискорюється. На «Кенті» Бекка заволала:
– Хуткорухи! В нас шість високошвидкісних контактів по курсу зіткнення.
– Святий Боже на батуті! – озвався Макдовел. – Це судно щойно випустило жменю торпед по нас? Вони що, збити нас намагаються?
– Так, сер, – відповіла Бекка.
– Час до зіткнення?
– До 8 хвилин, сер, – доповіла офіцер. Капітан ледь чутно вилаявся.
– Джиме, в нас тут пірати, – повідомив кеп.
– Чим ми можемо допомогти? – Джим намагався триматися спокійно і професійно.
– Ви повинні звільнити канал та дати працювати моїй команді. Ви від нас за годину ходу, а торпеди за 8 хвилин. Макдовел закінчив, – мовив Макдовел, вимкнув зв’язок і залишив Голдена наодинці з ледь чутним шумом статики.
Головний канал вибухнув голосами. Алекс вимагав йти під соком до «Кента» й обігнати торпеди, Наомі торохтіла про тактику збиття торпед з курсу, Амос лаяв на всю губу кораблі-невидимці та висловлювався щодо походження їхніх екіпажів. Лише Шед мовчав.
– Всім заткнутися! – рявкнув Джим у мікрофон. На кораблі запанувала шокуюча тиша. – Алексе, проклади найкоротший курс до «Кента», що нас не вб’є, і повідом, коли його матимеш. Наомі, створи тристоронній канал – ти, я, Бекка. Чим зможемо допоможемо. Амосе, лайся, але вимкни мікрофон.
Він чекав. Годинник відміряв час до зіткнення. Тут прозвучав голос Наомі:
– Канал піднято.
Джим почув по обом каналам різні інтершуми.
– Бекко, це Джим. З нами Наомі. Скажи, чим ми можемо зарадити. Наомі вела мову про техніки заглушки.
– Я роблю все, що знаю, – відповіла Бекка неймовірно спокійним голосом. Вони нас тримають лазером наведення. Я транслюю перешкоди, але їхнє лайно насправді дуже, дуже потужне. Якби ми були ближче, то їхні лазери вже б пропалили нам борт.
Наомі приєдналася до розмови: як щодо фізичних завад? Можеш чимось посніжити? Поки жінки радилися, Голден створив
