Невидимий риф - Григор Угаров
Жозеф Браун удавав, що не помічає, як нервово сіпається директорове обличчя. Відколи капітан побачив, як зустрілися в порту Фенімор Кріпс і Макс Шнайдер-Акула, в нього зародилася підозра. Згодом, коли ті зійшлися вдруге, ця підозра посилилась. Зустріч сталася несподівано. Акула вскочив до директорської каюти, але, вздрівши там капітана, хотів був вислизнути… Однак Кріпс затримав його і дав знак Браунові залишити їх на самоті. Капітан зміряв очима довгу мускулясту постать німця й зустрів його зухвалий погляд. Цей моторист з поцяткованим шрамами обличчям і визивно випненими грудьми тримав матросів у якійсь незрозумілій покірливості, наче він був потайний капітан корабля. За це Браун ненавидів Акулу, намагався ще в порту здихатись його, але Кріпс наказав узяти німця на корабель.
Коли Жозеф Браун зачинив за собою двері директорської каюти, він уже не мав сумніву, що між Кріпсом і Акулою існують якісь давні стосунки.
Абдул Хамід теж не терпів Акулу. Нахабний німець з пляшкою рому в кишені часто заходив до апаратної і, засунувши пальці рук під пахву жилетки, оглядався довкола червоними очима. Асистент звернув увагу і на дивну поведінку Фенімора Кріпса.
— Мені здається, що твій директор страхополох! — сказав якось Хамід Жозефу Браунові.
— Ти помиляєшся, асистенте.
— Він дуже нервується.
— А може, це означає щось інше?.. — підморгнув йому капітан.
— Як вас розуміти?! — стенув плечима Хамід.
— Уважніше приглядися до Акули! В нього нечисті руки.
* * *
Загорський знову подивився на ехолот. Глибина моря майже не змінилася. На координатній сітці радіолокатора з'явилася цятка. Сигнальна лампа повідомила про наближення до Абалули.
Загорський примружив очі.
— Абалула! — схвильовано мовив Хамід.
— Відстань?
— Тисяча миль.
— Спокійно, Хаміде!
— А хіба ви не хвилюєтесь?
— Тут не місце для хвилювань! Що б не сталося, ми повинні зберігати самовладання й мужність духу! Такий наш обов'язок!
— І все ж таки я хвилююсь!
— А як себе почуває Лабала?
Абдул Хамід щойно повернувся з каюти. Джеймс нерухомо сидів на очеретяному стільці. А коли Хамід увімкнув апаратуру й на телевізійному екрані з'явилися обриси острова, негр зірвався з місця, зайшовся плачем і схвильовано вигукнув:
— Бама-бама!
— Як він себе почуває, Хаміде? — вдруге запитав Загорський.
Асистент стрепенувся.
— Він плаче, професоре!
— Ностальгія, — сказав Загорський і, поклавши руку на плече асистентові, вів далі: — А ти хіба не співчуваєш Лабалі? Он там — загадкова Абалула! — Він показав рукою в бік острова. — Так, так, загадкова! — Потім, різко обернувшись, запитав: — Тебе не дивує та течія, що про неї повідомляв Ліпман? Все інше можна припустити, звісно, з деякими застереженнями, але ця бісова течія, що з'являється відразу ж, як тільки корабель входить у певну зону?!
Хамід мовчав.
— Власне, саме ця течія, що несе корабель, як дитячу іграшку, для нас, фізиків, — найзагадковіше явище!
Абдул Хамід безпорадно стенув плечима.
Загорський пішов у каюту. Лабала підвівся йому назустріч. В нього було журливе, схвильоване обличчя, на очах блищали сльози.
— Я хочу залишитися на Абалулі, сер! — сказав негр. — Кріпс уб'є Лабалу!
— Я тебе не віддам до рук Кріпсові!
— Ви добра людина, сер! — відповів Лабала, нмагаючись усміхнутися.
— Ти не хвилюйся: якщо нам пощастить подолати перешкоду, ти залишишся на Абалулі!
— Дякую вам, сер! — обличчя в негра засвітилося радістю.
— А поки ти на кораблі, тебе ніхто не зачепить!
— Кріпс уб'є мене! Він погана біла людина!
— Ні, Лабало, навіть якщо він побачить тебе, — все одно не посміє нічого зробити!
Загорський вийняв з кишені пачку цигарок.
— Пригощайся, Джеймсе!
У негра тремтіли руки. Він узяв сигарету, але не поспішав запалювати її. Було видно: його щось мучить. Нарешті з Лабалиних грудей вихопилося глибоке зітхання:
— Сер, у мене є дружина й син! Якщо Лабала не повернеться, то згадайте про них!.. — негр не докінчив фрази.
До каюти вбіг Абдул Хамід і, показавши на шкалу радіометра, вигукнув:
— Підвищена іонізація! Сяйво!
Загорського, здавалося, це анітрохи не здивувало. Нічого незвичайного він у цьому не вбачав: над островом знялася буря. Дивина сталася згодом, коли прилади не показували підвищення іонізації, а сяйво дедалі посилювалось, мінилося гарними переливами. З'юрмившись перед екранами кольорових стереотелевізорів, матроси жваво гомоніли. Вони стали свідками загадкового випромінювання — такого явища їм ще не доводилось спостерігати.
Сяйво перетворилося на золотаву імлу, зіткану з дрібнісіньких порошинок; здавалося, це горить сама матерія.
— Так, так, — тихо мовив Загорський.
— Я вважаю, що цей потік світлових частинок — звичайна іонізація, — розвів руками Хамід.
— А я іншої думки про це, — кинув на нього погляд Загорський.
— Ви не маєте рації, професоре, — заперечив Хамід, і цю ж мить, ніби для того, щоб спростувати його твердження, описавши еліпс, між дрібненькими порошинками блискавично промайнула якась вогняна куля.
За секунду сяйво та блискучий еліпс розтанули в небесній блакиті.
Професор Загорський нервово походжав палубою. Хвилі гойдали корабель, над головою кружляли альбатроси, та вчений не відчував поштовху хвиль, не бачив птахів.
Він знову повернувся до приладів.
— Це якісь промені, Хаміде! А головна характеристика всякого випромінювання — його інтенсивність.
— Так, — кивнув головою асистент. — У кожному випадку при влучно спрямованих променях інтенсивність випромінювання змінюється залежно од відстані точки, яка створює поле! Отже, нам треба перевірити: спрямоване це випромінювання чи ні! — закінчив свою думку Хамід.
