Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

Так закінчилася перша сімейна драма людства. І звідтоді почалося, що й нині триває, — нещастя людства. Як Адама було вигнано з раю і рай той назавжди скінчився. Наче золотий сон який був і якого ніби й ніколи не було. І виною тому була представниця прекрасної половини людського роду. Виходить, що перша Ліліт, що друга, Єва таки завдали Адамові клопоту по саму зав’язку.

Щоправда, крім втрат є й здобутки: «Пізнав Адам Єву, жінку свою і вона завагітніла».

Виходить, один раз втратив чоловік, в інший — пізнавши нарешті жінку, — здобув. А який з них кращий?

Ні, ні, не беруся судити, бо нікому не догодиш, адже одному перший рай кращий, другому — другий. Визначайтесь, добродії — самі.

Як бачимо другий експеримент Господа Бога по створенню жони для Адама нарешті завершився.

І завершився успішно — Адам хоч і за другим заходом, але отримав супутницю життя, що припала йому до душі.

І стали вони звідтоді — бодай і вигнані з раю (а хто не помиляється? Кінь на чотирьох, а й він спотикається) жити— поживати і добро та дітей наживати.

А що ж Ліліт?

Як вона жила звідтоді, як дременула, що аж шлях за нею закурів, із раю, з Едему квітучого у світ великий, але грішний?

Не запав за нею слід, не щезла вона. Вигулькнула. Як почула, що й Адама вигнано з раю з новою вибраницею. Виходить, не вона одна така… нестійка. Прибігла якось до Адама лисицею… хі-хі та ха-ха!.. Як же це ти з новою жіночкою дожився, що з раю тебе втришая витурлили? Ой, Адам! Зроду б не подумала, що й ти здатний на гріх! Цим ти мені аж цікавішим став. Навіть не впізнаю тебе, Адаме, синок Божий і раптом… согрішив! Хі-хі, ха-ха!.. Дай я на тебе хоч подивлюся, грішнику ти мій! Давно б так, тоді б і не довелося мені брати ноги в руки і давати драла з раю. Але не біда. Втрачене ще можна навернути. Га? Га-а??? Як ти дивишся на це, Адамчику?

І буцімто навіть забажала повернутися до мужа колишнього свого — не знаю, правда, в якій іпостасі, адже місце законної жони у нього вже зайняла Єва, Адам було розхвилювався як зустрів Ліліт, все минуле — не таке вже й далеке — і сколихнулося в його душі, надто все ще чарівливо-спокусливою була клята і ненадійна Ліліт! А поживши в грішному світі, чарівливішою і ще спокусливішою стала гемонська вертихвістка!

Та за такою на край світу побіжиш, а не те, що з раю. Не встояв Адама перед її чарами.

— Що, Адамчику, з раю вилетів? — тягнула вона насмішкувато і від того ще звабливішою ставала. — А Єва твоя… х-хороша. Я просто накивала п’ятами з раю, яко блудниця, а вона ж, свята та праведна, а що втнула?!. Божу заборону порушила, спокусі змія піддалася свята та непорочна!.. Хоча… Дякуючи Єві ти нарешті спізнав гріх з жінкою — найсолодший і най— бажаніший з усіх гріхів. Чоловіком нарешті став не глиняним, як зі мною, а справжнім. В гарячії плоті. От що таке гріх з жінкою! Тепер втямив?

— Та що ти таке речеш стидне?

— Може й стидне, але житейське. Бачу, бачу в твоїх очах блуд, колишній райський насельнику. Тепер ти справжній чоловік, аж я не проти з тобою знову закрутить шури-мури. Я ж бо Ліліт — птиця нічна. А царство любові — ніченька, і темная, і зоряна та ясная. Я в ній богиня…

Не встояв Адам (слабаком виявився чи що?) проти чарів Ліліт — став з нею… жити. Спершу потайки крутив, а тоді, як розхоробрився то і відкрито, у смак увійшов, стала йому Ліліт не то жінкою, не то коханкою— блудницею. Та й не боявся Адама тепер вже нічого. Розумів: то з раю можна вигнати за гріхи, а з грішного світу за гріхи вже нікуди виганяти — гуляй душа!

І загуляв чоловік — як і загулюють його далекі потомки, та так що довго не міг отямитись Ледь Єву не кинув. Добре, що вчасно схаменувся.

Як свідчать апокрифи — правда, не визнані церквою, — буцімто 81 рік жила Ліліт. Як жінка з Адамом, коли повернулася до нього. То виходить, на той час Адам став двоєженцем? І буцімто в них ще й діти були. Отакої! Правда, з тих дітей — від Ліліт — повиростали