Бот - Максим Іванович Кідрук
— Але я думаю…
— Не думай. Дивись на мене і роби, як я.
Багато років після повернення з Чилі Тимура млоїтиме від самої думки про Атакаму. Його кидатиме в жар від згадки про колотнечу біля Пурітами, вбивство Тіани Емерсон чи сутичку з Кацуро Такедою. Проте найбільше терзатимуть душу спогади про кілька останніх хвилин, проведених у печері ботів. Протягом десяти хвилин вони з південноафриканцем розстрілювали безпомічних хлопчаків, розносячи їм голови. Боти вмирали один за одним, проте чоловіки не припиняли стріляти, аж поки в останньому з «Моссбергів» не скінчилися набої. Коли стихнув відгомін останнього пострілу, грот нагадував різницю, де забивають худобу. Більше не існувало зграї дванадцятирічних хлопчиків. Грізні боти перетворились на купки пошматованого м’яса…
Тимур та Ріно мовчки спустилися на Ель-Татіо. Попри темряву розшукати плато було нескладно: шипіння гейзерів та сірчаний запах ясно вказували шлях.
Ще десять хвилин пішло на пошуки покинутого пікапа.
Лівий борт «Тойоти» нагадував чи то друшляк, чи то дрібну тертку для перетирання їжі. Від шибки у лівих передніх дверцятах не лишилося сліду. Двигун, на щастя, виявився неушкодженим. Ріно обережно відвів пікап від карстової порожнечі, з якої досі валила пара, і тільки після того дозволив Тимуру залізти в салон.
Не промовивши жодного слова, чоловіки вирушили на південь.
Ель-Татіо залишилось далеко позаду, коли програміст уперше порушив мовчанку:
— Треба було їх полічити…
— Для чого? Вони ж мертві.
Тимур знизав плечима і зіщулився, ховаючи долоні в рукавах кофти. Холодний вітер гуляв по салону.
— Не знаю. Ти певен, що всі? А що як… ну… хтось залишився за межами Ель-Татіо?
— Не вигадуй, — зморщив носа Ріно, — вони завжди ходили разом. Та програміст не вигадував. Йому не давала спокою одна історія.
Другого дня після прибуття до «NGF Lab» Ральф Доернберг проводив вступну лекцію. Канадець обмовився, що один з ботів загинув. На під’їзді до Калами його збила вантажівка. Після аварії ще живого «малюка» доправили до місцевої лікарні, де запопадливі чилійські ескулапи заштовхали його в магніто-резонансний томограф. Під дією магнітного поля голову бота покришило не гірше, ніж у блендері. Зрозуміло, історія про загибель білошкірого юнака, знайденого в пустелі, набула розголосу. Про неї почув найнятий Джепом нишпорка і доповів Кейтаро.
Українець замислився над тим, чи дійсно всі боти трималися разом з часу втечі. Якщо бот, який потрапив під колеса, був не сам, якщо десь поряд никала решта зграї, чому вони дозволили забрати свого ще живого товариша?… Отоді думки Тимура попливли крізь не вельми приємне русло. Можливо, той хлопчак вештався пустелею на самоті. Тоді логічно припустити, що він був не один такий. Вирвавшись на волю, боти потрапили у немислимо стресові умови. Вони швидко навчались, однак на перших порах отриманих знань було замало для того, щоб протистояти викликам пустелі. Хто дасть гарантію, що не було ботів, які на самому початку відділились від зграї? Які надалі еволюціонували самі по собі і які… могли податися куди завгодно? Їм було набагато важче вижити посеред Атаками, а проте…
Тимур крадькома зиркнув на Хедхантера. Південноафриканець, поклавши руки на кермо, замислено позирав на слабо освітлену дорогу. Він виглядав змученим і постарілим. Останні десять днів у Атакамі зжерли, мабуть, не менше десяти років його життя. Хлопець похитав головою, міцніше сплівши руки на грудях. І промовчав.
CXXIV
…Під кінець місяця місцева влада на півночі Чилі нарешті виявила зникнення сотень людей. У регіоні Антофагаста почались масові арешти. Першими полетіли за ґрати учасники бандитського угруповання Макаки. Копи хапали всіх без розбору. В’язали навіть тих розбишак, які, передчуваючи занепад маленького Джеймі, тимчасово відійшли від справ.
Сам Макака врятувався. В понеділок увечері 31 серпня, за годину до початку лавини арештів, його попередив про облаву відданий інформатор — видатний мудрак та філософ Мігель. Той бездомний, що вдавав німого.
Макака знав: раніше чи пізніше цим закінчиться, а тому мав чіткий план дій на такий випадок. Коротун діяв зі стрімкістю блискавки. Спершу задля конспірації натягнув на голову лискучий мотоциклетний шолом, далі зібрав найнеобхідніше — пачку паперових серветок, запасну пару шкарпеток, пігулки від закрепу і вірний «Маґнум», після чого скочив на старенький мопед і драпонув геть зі своєї садиби.
Спочатку, заплутуючи сліди, він попрямував на північ, без проблем вибравшись із Токопійї. На двоколісному дирчику, в темряві, та ще й у закритому шоломі крихітний чоловічок скидався на підлітка, що поспішає додому. Ніхто не розпізнав у ньому грізного мафіозі, якого розшукує вся поліція регіону. Небавом Джеймі завернув у пустелю, об’їхав Токопійю зі сходу, вернувся на Панамерикану і помчав на південь. За двадцять кілометрів південніше Токопійї, неподалік крихітної станції Калета-Буена, пігмей мав хатинку, добре заховану поміж прибережних скель. Там він збирався пересидіти облаву.
На жаль, хтось зі спійманих бандитів устиг настукати про потаємний сховок Макаки, і на карлика чекали. Під’їжджаючи до криївки, Джеймі помітив свіжі сліди від шин на піску. Він звернув з дороги, вклав мопед у колючих чагарях і поповзом підкрався до халабуди. Машину, звісно, не знайшов. Навкруги було темно і тихо. Коротун, цокаючи зубами від холодного вітру, пантрував цілих сорок хвилин, перш ніж один з поліцейських, що ховались усередині, вийшов на ґанок покурити. Ось так Джеймі Макака став справжнім бездомним. Геть точно, як видатний мудрак та філософ Мігель.
Натхненно лаючись, маленький чилієць виштовхав мопед назад на Панамерикану. Він почувався тхором, якого викурили з нори, і через це в душі скаженів, однак самовладання не втрачав. Карлик недарма вибився так високо: він передбачив таку паскудну ситуацію, коли йому не буде куди податися, і мав найостанніший запасний план. Сім чи вісім років тому, далеко на схід від Калета-Буена, Джеймі старомодно, по-піратському, закопав у пустелі скарб. На чорний день. Там було все необхідне, щоб виплутатися з найскрутнішої халепи. Правда, щоб викопати скарб, потрібно дочекатись світанку. Вночі він нізащо не розшукає потаємне місце.
Макака вирішив перебути ніч на узбережжі. Знаючи, що в Калета-Буена затримуватись небезпечно, пігмей помандрував на північ, тримаючись біля магістралі. Він їхав практично вздовж берега, коли запримітив у темряві будівлю. То була стара кам’яна церковця — все, що лишилось від монастиря, що стояв на тому місці ще з іспанських часів. Кілька разів божницю перебудовували, і так вона дотягла до наших днів. Нині поряд з нею жило кілька монахів-самітників.
Останній день зими добігав кінця. На годиннику було чверть до півночі…
Витріщившись на вбогий дерев’яний хрест, що вирізнявся на тлі нічного неба, Джеймі відчув, як його затопляє гірке почуття образи.
