Українська література » Фантастика » Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Читаємо онлайн Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
пройдеш на граничній швидкості, гальмування — з наближенням до поверхні хмар.

— Так, так…

— Ну, в добрий час… Даю зворотний відлік. Десять, дев’ять, вісім…

«Ось вона, ця хвилина, — думає Лар, — останній крок назустріч мрії, на поріг великої таємниці… Дивно: жодних піднесених думок, жодних особливих відчуттів. Утім, ні, одне відчуття з’явилося — засвербіло ліве вухо. Тьху ти, чорт! Як би почухати його?»

Лар крутить головою, намагаючись потертися вухом об скло шолома.

— …Два, один, старт!

Руки самі натискають на важелі. Знайоме відчуття падіння у стрімкому ліфті, легкий струс — і тіло немов зникає. Плаский диск атмосферної ракети відокремився від материнського корабля і ширяє в кількох десятках метрів від нього, вже за межами штучного гравітаційного поля «Землянина».

Тепер лише еластичні кріплення утримують Лара у стартовому кріслі. Погляд на контрольні прилади: все гаразд… Погляд в ілюмінатор, розташований над головою: там величезна, тьмяно поблискуюча парасолька «Землянина», а справа за його краєм — чорний провал, і в ньому — яскравий густий розсип немерехтливих зірок. Погляд в ілюмінатор під ногами: там світить рівна медова жовтизна венеріанської атмосфери. Отже, в його розпорядженні три години… Ось тільки б перестало свербіти вухо…

Голос Строгова в переговорному пристрої:

— Як справи? Як чуєш?

— Усе гаразд, наразі чую добре.

— Стабілізація?

— Нормально. Вмикаю двигуни.

— Зачекайте-но, Ларе…

Це голос Порецького. Що ще таке?..

У переговорному пристрої нерозбірливий шерех голосів.

Схоже, що говорять усі відразу. Лар напружує слух і вловлює схвильовані репліки Коро:

— Там… це там… дивіться… Так, я упевнений…

І відразу густий хрипкий бас Строгова:

— Увага, Ларе. Доведеться затримати політ. Ти чуєш мене? Наказую негайно повернутися. Відкриваю вхідний шлюз…

Лар кидає стрімкий погляд у верхній ілюмінатор. У терранітовому корпусі «Землянина» вже з’явилася темна вирва — шлюз відкривається.

«Як бути? Невже від польоту доведеться відмовитися? Що вони там виявили? Його ракета в порядку. «Землянин», звичайно, також. Значить, Коро?»

— Ларе, чому не відповідаєш? Наказую повернутися! Негайно!

Лар мовчить, зціпивши зуби. Руки стискують важелі стартових двигунів. У голові обривки думок:

«…Наказ капітана… Він зобов’язаний підкорятися… Але політ… Це не відстрочення, це — відміна… Небезпека?.. Але «міру небезпеки ми передбачити не можемо». Хто це сказав?..»

— Ларе, чому мовчиш? Ти чуєш мене? Наказую…

Голос Порецького:

— Він не чує… Порушився зв’язок. Але він ще не увімкнув двигуни. Ракета в радіусі зовнішнього гравітаційного поля «Землянина»…

«Ах, ось що! Хочете силою втягнути мене назад? Ви це ще можете… Але на стабілізацію поля вам знадобиться якийсь час… Десять-дванадцять секунд… Значить, п’ять секунд на рішення…»

Але тіло вже наливається неймовірною вагою. Невже Строгов перемкнув поле миттєво? А як же вони там? Адже й вони не встигли до цього приготуватися. Значить, їм зараз набагато важче, ніж йому тут. За інструкцією миттєве перемикання штучного гравітаційного поля дозволяється лише в разі крайньої небезпеки. Лар насилу піднімає обважнілі повіки… кому загрожує ця небезпека? Йому? Але він уже за межами «Землянина», де командує Строгов… Це якраз та мить, коли він має право вирішувати сам. Адже він сам вирішував, ідучи на цей політ…

Ні, він не хоче повертатися… Він мусить виконати своє рішення… Мусить…

Лар намагається натиснути на важелі стартових двигунів, але занадто великий тягар охопив його. Він не в змозі навіть поворухнутися. Краєм ока він помічає, що полірована поверхня велетенського диска «Землянина» поступово наближається. Зараз його маленьку ракетку втягне в отвір шлюзу. Лар відчуває в роті солоний присмак крові. Це все гравітаційне перевантаження…

Задихаючись, він востаннє намагається натиснути на стартові важелі, і саме цієї миті відчуття тягаря, що скувало його, трохи слабшає: нестабілізоване поле таке нестійке…

Важелі піддаються натискові пальців, і раптом різкий дрож стрясає тіло атмосферної ракети. Стартові двигуни запрацювали. Відстань між «Землянином» і ракетою Лара знову починає збільшуватися. Двигуни маленької ракети намагаються розірвати гравітаційну мережу, що обплутала її.

Перевантаження стає нестерпним. Лару здається, що його розплющує у стартовому кріслі. Тепер він не в змозі навіть ворухнути пальцем. Перед очима стрімкий веселковий калейдоскоп. У вухах оглушливо стукає кров, і крізь її удари здалеку долинає голос Строгова:

— Ларе… Ларе… Ларе…

Відтак відразу тиша і морок…

Маленький блискучий диск атмосферної ракети, розірвавши гравітаційні тенета, все стрімкіше ковзає в порожнечі назустріч хисткому туманові, відносячи бездушне тіло космонавта.


* * *

— Що ж, врешті-решт, трапилося, хай йому чорт, — мимрить Строгов, насилу піднімаючи обважнілу голову від пульта управління.

Його багрове обличчя залите потом. Товсті короткі пальці, що лежать на кнопках пульта, тремтять.

Порецький витирає хусточкою залиту кров’ю щоку. Скривившись від болю, знизує плечима:

— Ймовірно, результат іонізації… Радіозв’язок відмовив, він увімкнув двигуни саме тієї миті, коли ти перемкнув гравітаційне поле.

— Дурниці! Мені вдалося підтягти його ракету майже до самого шлюзу. Це все вийшло пізніше…

— Я не здивуюся, якщо його розплющило, незважаючи на скафандр і амортизатори крісла.

— Нісенітниця! Він міцніший від нас усіх. А ми, проте, цілі.

— Але ти забуваєш про тягу його двигунів. Врешті-решт вони пересилили дію гравітаційного поля. На нього діяло сумарне навантаження…

— А по-моєму, він чув нас, — тихо сказав Коро, схилившись над екраном великого локатора. — Чув усе, але вирішив летіти. Адже я… я говорив йому раніше. Він знав про мої припущення і, напевно, здогадався, що відміна польоту пов’язана

Відгуки про книгу Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: