ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
Це була межа допустимого. На задерикуватому обличчі молодого шофера відбилося ще більше напруження. Пальці міцно стиснули кермо. Ще б пак — будь-який неточний рух — і катастрофа неминуча.
Раптом сліпучий удар світла проковтнув промені фар, розметав темряву. Далеко попереду стало видно, як удень, шосе, канави, телеграфні стовпи, ліс… Блискавка впилася у високу березу біля дороги, метрів за сто від машини, і, мить пульсуючи, билася над своєю жертвою.
Професор, не тямлячи себе від захоплення, весь полинув уперед і, смикаючи шофера за полу піджака, вигукував крізь гуркіт грому:.
— Го-о-п! Ось! Он-он-о! Дивись, дивись, Славко! Ах, ти… Чорт забирай! Бачив?!
Мускули шофера, як зведені курки, що чекають тільки легкого натиску, зробили свою справу майже в саму мить удару. Небезпека минула, машина пішла тихше.
Блискавки гуркотіли тепер по боках і десь позаду.
Дощ не вщухав. Професор розкуйовдив волосся, відкинувся назад так, що його борідка стирчала майже вгору, і заплющив очі з виглядом людини, яка вдало завершила складну, стомлюючу операцію.
— Тепер тихше, Славо. Так тримати, — сказав він. — От пощастило нам сьогодні! Це ж рідкісний випадок — спіймати такий розряд, можна сказати, за два кроки! Відчуваєш, яке повітря? Це озон. Ех, добре!.. Дихай, Славко, користуйся нагодою.
Кожного разу, коли старий, обрамлений різьбленою горіховою оправою анероїд показував різке падіння атмосферного тиску і на горизонті з’являлися свинцеві хмари, професор Ридан, відомий фізіолог, кидав роботу. Кілька років тому він опублікував свою теорію біологічної дії розрядів атмосферної електрики. її сприйняли у вченому світі досить-таки байдуже. Сталося те, що траплялося нерідко з науковими гіпотезами: всі з інтересом ознайомилися з черговою «новиною науки», і ніхто нічого не міг заперечити, але незабаром про неї забули і ніяких практичних висновків не зробили. А саме на них і наполягав учений. Ця теорія була лише одним з побічних результатів його великої, далеко ще не завершеної роботи. Але через те, що цей результат уже мав самостійне практичне значення, професор вирішив якнайшвидше опублікувати його. Те, що його колеги не висловили з цього приводу особливого захоплення, Ридана анітрохи не бентежило. Професор добре знав учений світ. «Не дійшло, — казав він весело і ущипливо. — Кожен зайнятий своєю справою. Нічого, з часом дійде. А поки що самі покористуємося…»
І він користувався. Помітивши сигнали барометра, він дзвонив у метеорологічну обсерваторію, узнавав усе, що можна, про рух головного вогнища грози, вибирав по карті околиць Москви потрібний напрям і мчав туди на своїй машині, намагаючись потрапити в самий центр грозового району.
«Грозові ванни» були пристрастю професора Ридана. Він знав їм ціну! Фізична втома, пригнічений стан від невдач у науковій роботі, прикра недуга, що нагадує про вік, — усе це зникало після грозових ванн. На зміну їм приходили бадьорість, енергія, веселість, незвичайна свіжість і гострота сприймання навколишнього світу. Він почував, що весь організм наповнюється якоюсь новою життєвою енергією, котрої потім вистачало надовго.
Та це не все. Професор нікому не говорив ще про одне чудове явище, яке він помітив. Коли щось не клеїлось у важкій науковій роботі, не давалося правильне узагальнення або не спадав на думку вичерпний, витончений експеримент, досить було «викупатися» в грозі, як саме це головне утруднення якось само по собі розв’язувалося раптовим спалахом думки, схожої на блискавку…
Ось чому сьогодні з такою впертістю він наздоганяв. грозу.
* * *
Робота професора Ридана підійшла до тієї межі, коли вирішується доля уже самого вченого. Визначний фізіолог, анатом і вправний хірург, професор Ридан присвятив своє життя вивченню структури і функцій живого організму. Дивовижні операції серця і мозку, які він виконував, зробили його ім’я відомим не тільки на батьківщині, але й за кордоном. Він майже не знав невдач і, здавалось, настільки оволодів людським організмом, на створення якого природа кинула всі свої творчі ресурси, що на цьому можна було спинитися і присвятити всього себе хірургічній практиці.
Та от сталася катастрофа. Померла дружина. Ридан-людина, Ридан-чоловік був пригнічений горем. Ридан-учений був приголомшений, збентежений. Як же так? На врятування цього життя, найдорожчого в світі, він кинув усі свої знання, весь досвід лікаря. Ніякої помилки він не зробив. І все ж таки його наука виявилася безсилою відвернути кінець.
З надзвичайною ясністю Ридан зрозумів, яка ще недосконала ця наука, і тут вперше, незважаючи на всі попередні успіхи і удачі, він почав сумніватися в правильності її основ. Риданових знань виявилося недостатньо, щоб здобути владу над хворим організмом; виходить, в організмі діють сили, роль яких ще ніхто не знає. Вчений запитував себе, чи міг він коли-небудь у своїй практиці заздалегідь сказати: «Людина житиме». Ні, ніколи такої впевненості не було. Що ж це за наука?! Де ж справжній шлях?
Жахливі дні переживав тоді Ридан. Навіть, здавалося б, найнадійніші, багато разів перевірені положення фізіології зробилися раптом сумнівними. Різні «випадковості», «індивідуальні особливості», як казкові привиди, безперервно цілими натовпами наступали на нього і вимагали нових пояснень, нових гіпотез. З глибин пам’яті виринали давно помічені «підозрілі» факти і явища. Потроху Ридан почав угадувати їх новий зміст, і от, нарешті, в нього виникла ідея про електричні процеси, які керують життям.
Професор Ридан круто змінив курс. Практику хірурга він кинув з властивою йому рішучістю, незважаючи на енергійні протести лікарського світу.
Невеликий двоповерховий будинок в одному з тихих провулків Ординки перетворився на інститут електрофізіології. Уряд не пошкодував коштів, щоб обладнати цей інститут так, як вимагав Ридан.
Дивна це була установа, схована від гамору вулиці за старими липами, густими заростями пахучого жасмину і високою кам’яною огорожею із залізними гратами. Більшу половину нижнього поверху займав «звіринець». Тут жили кролики, собаки, морські свинки, жаби, птахи, мавпи, над якими Ридан з своїми співробітниками провадив досліди.
Окремо стояли ряди спеціальних кліток з оперованими тваринами.
