Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80 - Віктор Рубенович Балаян
Оця нікчемна піщинка в космосі — навіщо вона потрібна була тим двом кораблям? Чи вони розчинилися тут, перетворилися на базальт, каміння, пил? Головний щодня посилає нові й нові пари, перетасовує спеціалістів. Навіщо? Нічого не відповість ця 436-та, навіть назви пристойної їй не дали, щоб їй добра не було!
Голос Психолога в навушниках урвав ці невеселі роздуми.
— Можемо йти, і, слово честі, я вдячний вам за ці десять хвилин. Здається, я намацав дещо. Без жартів, я нарешті розумію, що сталося з тими хлопцями. Щоправда, декому це видасться ненауковим — те, що я збираюсь викласти Головному, але ж усе можна перевірити. Який-небудь дослід, експеримент?..
— Хоч би що ви там вигадали, хлопцям від цього не полегшає, це мені ясно. Хіба що ви збираєтесь махнути чарівною паличкою — і вони одразу обнімуться з нами.
— У вас сьогодні весь день кепський настрій. Я нічого напевно не кажу, бо моя думка досить незвична… Втім, побачимо.
— Розкажіть усе це Головному. У нього завжди є час для всілякої маячні. А з мене досить. Ходімо швидше — ще довго добиратися.
— Отже, можна вважати доведеним, іцо електронні системи виходять з ладу тільки в районі екватора і за ним. Що ви на це скажете? — Питання Головного стосувалося всіх присутніх.
Першим відповів Фізик.
— Ще раз наполягаю на ретельному радіаційному та магнітному аналізі заекваторіальної частини планети. Чудес не буває: якась зовнішня причина виводить з ладу простенький прилад, тільки-но розвідник перетинає екватор. Ймовірні, крім того, випромінювання і поля, природа яких нам невідома. Чудернацька планета — одна півкуля нормальна, а в другої не всі дома.
— Важко з вами погодитися, — зауважив Інженер. — Чому виходить з ладу лише одна, до того ж зовсім проста система? Чому працюють усі інші?
— Так, питань тут більше, ніж хотілося б. — Головний поворушив пальцями. — Задача не з легких. Я все більше переконуюся, що ми ловимо руками повітря. Головне полягає в тому, щоб знайти експедиції — першу й другу. Але, мабуть, фіксатори не мають до цього ніякого відношення…
Теоретик рвучко подався вперед.
— Дозвольте мені. Всі системи фоторозвідників, в тому числі і фіксатори експозиції, були цілком справні як до екватора, так і в зоні нашого корабля.
Інженер і Фізик з неприхованим подивом глянули на Теоретика.
— Прийнявши це як беззастережний факт і відкинувши всі таємничі випромінювання і поля, а також виходячи з того, що на планеті немає жодного сліду кораблів, я беру на себе сміливість…
Теоретик закашлявся від хвилювання. Всі опустили очі, щоб не бентежити молодого колегу.
— Думаю, що справа тут у часі. За екватором час тече у зворотному напрямі. Із знаком мінус, якщо хочете. У вчора, назад.
Ніхто не вимовив ані слова. Всі напружено слухали дзвінку тишу. Першим не витримав Фізик:
— Античас, колего? Я правильно зрозумів?
— Ні, — хитнув головою Теоретик. — Час, що йде у зворотному напрямі. Час, що йде назад.
— Сподіваюсь, ви поясните мені різницю? — в’їдливо спитав Інженер.
— Потім, колего. Зараз я не можу цього зробити. Скажу тільки, що при античасі фоторозвідники не повернулися б цілими й неушкодженими. Та й чи повернулися б вони взагалі?
Чим ближче підходили вони до ракети, тим настирливішими ставали спогади Геолога. З пам’яті випливла мелодія давньої пісеньки, і він неголосно замугикав її.
— Слухай, Їжак, — пролунало в навушниках його хлоп’яче прізвисько, — як це ти пригадав? Боже, я не чув її, здається, тисячу років!
Геолог не встиг навіть розсердитися. До того ж сам винен. Забув про мікрофон. Та й не такий уже поганий хлопець цей Психолог. Яке в нього було прізвисько?..
— Пригадалась мелодія. А потім і слова. Спогади, Подушко.
— Ну й пам’ять же в тебе! І часто ти згадуєш?
— Інколи буває.
— І що ти про неї думаєш?
— Нічого особливого. А взагалі, непогано нам жилося на старенькій. Наша Еста жодного її материка не варта.
— Твоя правда! Про це я і думаю весь час. Скажи, якби в тебе була можливість знову там побувати — що б ти зробив? Полетів би?
— Я б ризикнув. А ти, Подушко?
— Йдеться не про мене. Я — про ті кораблі. Розумієш, не могли вони випаруватися, не могли розсипатися, зникнути! Вони… вони летять! Летять до Землі!
— Дурниці. Хто це летить? Стеб? Кренов? Дурниці, та й годі.
— Дурниці? Тоді знайди кораблі. Знайди хоч найменший слід катастрофи. Їх немає. І не було. Ракети полетіли з цієї планети, і є тільки одна причина, що змусила їх вчинити так, — туга за батьківщиною. Невже ти не помітив, як вона зростає в тобі, в мені, в кожному з нашого корабля? Тут немовби працює фабрика спогадів. І щодня вона збільшує свою потужність. Щось тут не так, на цій 436-й!
— Кораблі з Ести стартували з цієї планети невдовзі після прильоту! — майже вигукнув Теоретик. — Зараз вони віддаляються із швидкістю вдвічі більшою від максимальної нашої — принаймні у зоні дії цього зворотного часу. Єдине, чого я не в змозі збагнути, — куди вони летять?
— Надто велика вада для такої геніальної теорії, — не втримався Фізик. — Якщо погодитися з вами, на Есті давно вже їх зустріли б.
— На Есті?
— А акте — це ж дія вашого часу, спрямованого у вчора, — знизав плечима Інженер.
— На жаль, зміст цього терміну, очевидно, складніший, — зауважив Головний.
— Саме так! — Теоретик піднявся з стільця. — Ніхто з нас не знає природи цього зворотного часу, хоча, очевидно, всі фізичні процеси мають відбуватися там без значних змін. Справа може бути навіть у психіці розумних істот, які потрапили в нові умови…
Пролунав сигнал. Увімкнулася система зовнішнього огляду.
— Просимо дозволу увійти! — махнув рукою з екрана Психолог.
— Вчасно. Терміново просіть Психолога до мене, — віддав розпорядження Головний.
— Він сам просить дозволу зайти, — доповів черговий.
Чекали мовчки. Нарешті спалахнув сигнал над дверима. Головний натиснув кнопку. Незграбно пересуваючи ноги, що звикли до важкого скафандра, увійшов Психолог. Він привітався і, взявшись за спинку вільного стільця, нерішуче зупинився.
— У мене є важливе повідомлення, Головний. Зачекати, коли кінчиться нарада?
— Ми чекали на вас. Потрібна
