Марсіянин - Енді Вір

Але я не можу зробити те саме з воднем, бо водень переходить до рідкого стану за 21К і нижче. Регулятор просто не здатен аж так охолодити повітря. Глухий кут.

Тож рішення таке:

Водень небезпечний, бо може вибухнути. Але вибухає він тільки в суміші з киснем. Не буде кисню – не буде й шкоди. А регулятор якраз на те й потрібен, щоб витягати з повітря зайвий кисень.

Чотири незалежні системи блокування дбають про те, щоб регулятор не міг опустити рівень кисню в Домі надто низько. Але усі чотири створені для протидії технічним негараздам, а не навмисному саботажу (бва-ха-ха!).

Якщо коротше, я можу надурити регулятор, щоб він видалив з Дому весь кисень. Тоді я вдягну скафандр (щоб дихати) і робитиму все, що заманеться, без остраху злетіти в повітря.

Я візьму балон з киснем і пшикатиму з нього потроху, а тоді видобуватиму іскру за допомогою пари дротів і акумулятора. Так я палитиму водень, але використовуючи мізерну кількість кисню.

Доведеться робити це знов і знов, поки увесь водень не згорить.

Маленький недолік цього плану в тому, що в ґрунті все вимре.

Ґрунт здатен давати життя лиш тоді, коли в ньому є бактерії. Якщо я здихаюся кисню, бактерії загинуть. На жаль, я не маю для них 100 мільярдів маленьких скафандрів.

Принаймні я вже маю половину рішення.

Треба перепочити від роздумів.

Останньою цей марсохід використовувала командир Льюїс. За розкладом вона мала знову повернутися до нього на сол 7, але натомість полетіла додому. Її особистий дорожній набір і досі лежить тут. Понишпоривши в ньому, я знайшов протеїновий батончик і особистий USB-накопичувач, певно, повний музики для дороги.

Настав час напхатися їжею і послухати, що ж там привезла з собою бравий командир з музики.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 38 (2)

Диско. Хай йому грець, Льюїс.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 39

Здається, я придумав.

Ґрунтові бактерії звикли до зимування. Вони зменшують активність і споживають менше кисню. Я можу знизити температуру в Домі до 1°C, і більша частина з них впаде у сплячку. На Землі таке не дивина. Так вони можуть протриматися до кількох днів. Якщо вам цікаво, як же тоді на Землі за таких умов їм вдається виживати довше, то відповідь – ніяк. Навесні бактерії з глибших, тепліших шарів ґрунту плодяться вгору, замінюючи загиблі.

Їм все одно потрібен буде кисень, але небагато. Думаю, одного відсотка вистачить для дихання бактерій, але не стане на живлення вогню. Таким робом водень не вибухне.

Але з’являється ще одна проблема. Картоплі цей план не сподобається.

Їй не важлива кількість кисню, але холод її вб’є. Тому я муситиму пересадити її в горщики (точніше, в торбинки) і перенести до марсохода. Вона ще не попроростала, тож світло їй не потрібне.

Дошкульною несподіванкою стала необхідність придумати спосіб, щоб марсохід підтримував температуру без людини на борту. Але я розібрався. Врешті-решт, я тут не маю нічого, крім часу.

Тож план такий. Спершу, пересадити картоплю в торбинки і перенести до марсохода (переконатися, що клятий обігрівач не вимикається). Скинути температуру в Домі до 1°C. Тоді знизити вміст кисню до одного відсотка. Потім випалити водень за допомогою акумулятора, жмутка дротів і балону з киснем.

Отож бо. Схоже на чудовий план без жодного ризику катастрофічної невдачі.

Між іншим, це був сарказм.

Ну, я пішов.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 40

Стовідсоткового успіху не було.

Кажуть, жоден план не витримує першого зіткнення зі спробою його втілення. Мушу погодитися. Ось що сталося.

Я набрався духу повернутися в Дім. Всередині я відчув себе більш впевненим. Усе лежало там, де я його покинув. (А чого я чекав? Що марсіяни розтягнуть моє причандалля на всі боки?)

Дім не міг охолонути миттєво, тому почав я з того, що виставив температуру в 1°C.

Я поскладав картоплю в торбинки й заразом перевірив, як вона ся мала. Картоплини попускали здорове коріння і мали от-от прорости. А про те, як нести їх до марсохода, я не подумав.

Відповідь виявилася доволі простою. Я поклав їх усі до скафандра Мартінеза. Тоді я потяг його до марсохода, який я призначив тимчасовим розсадником.

Переконавшись, що обведений круг пальця обігрівач працює, я повернувся в Дім.

Всередині вже стало прохолодно, десь 5°C. Хекаючи парою і тремтячи, я натягнув додаткові шари одежі. На щастя, я не здоровань. Одяг Мартінеза наліз на мій, а одяг Фоґеля – на Мартінезів. Кляте дрантя розраховане на середовище з контролем температури. Я замерз навіть у трьох шарах. Тому я заліз на ліжко і вкрився ковдрами.

Коли температура впала до 1°C, я почекав ще годину, аби переконатися, що до бактерій у ґрунті дійшла постанова сповільнитися.

Наступною перепоною став регулятор. Попри мою набундючену впевненість, я не зміг його обдурити. Він геть не хотів витягати з повітря більше кисню, ніж мусив. Я зміг досягти лиш п’ятнадцяти відсотків. Після того, він рішуче відмовився йти далі й не зважав ні на які мої зусилля. Я хотів був зламати й перепрограмувати його, але протоколи безпеки записані в пам’ять, що доступна тільки для читання.

Я нікого не звинувачую. Люди мали мету вберегти нас від того, щоб атмосфера стала непридатною для життя. Ніхто в NASA не подумав: «Гей, а давайте дозволимо фатальну нестачу кисню, щоб усі могли врізати дуба!»

Тому я мусив діяти примітивніше.

Для аналізу повітря регулятор використовує інші вхідні отвори, аніж для його розділення. Повітря для кріогенного розділення набирається через один великий отвір на головному корпусі. А от для аналізу воно заходить через дев’ять менших отворів, а тоді вже прямує трубками до головного корпуса. Таким чином визначаються середні показники повітря у всьому Домі, тож один локальний дисбаланс не зіб’є регулятор з пантелику.

Я заліпив вісім отворів стрічкою, залишивши тільки один. Тоді я приклеїв чималу торбу замість шолому скафандра Йогансен. У тій торбі я пробив дірку і приліпив її стрічкою до останнього робочого отвору.

Потім я наповнив торбу чистим киснем з балонів скафандра. «Бісова кров! – подумав регулятор. – Треба швиденько витягати кисень!»

Вийшло якнайкраще!

Я вирішив не вдягати скафандр. Атмосферний тиск мав залишитися нормальним. Мені потрібен був лише кисень. Тож я схопив балон і кисневу маску з медичних запасів. Так я мав набагацько більше свободи руху. На масці навіть була гумка, щоб утримувати її