1Q84. Книга І - Харукі Муракамі

«Сенсей має велику силу й глибокий розум. Але не меншу силу й розум мають також карлики. Остерігайтеся їх у лісі. Їм потрібні важливі речі які є в ньому. Щоб не зазнати шкоди від карликів треба помічати те чого вони не мають. У такому разі можна безпечно проходити лісом».

Сказавши все це майже за одним духом, Фукаері голосно й глибоко дихнула. Оскільки не відхилялася від мікрофона, то записаний звук скидався на поривчастий вітер, що пролітає між будинками. Після того пролунав далекий особливий сигнал великогабаритної вантажівки, схожий на гудок пароплава в тумані. Коротко, двічі. Очевидно, вона перебувала недалеко від автомагістралі.

«Голос охрип. Дякую що ви про мене турбуєтеся. Дякую що вам сподобалися мої груди і ви прийняли мене на ніч і позичили піжаму. Можливо ми не скоро зустрінемося. Може карлики розсердилися що про них написано ієрогліфами. Але можете не турбуватися. Я звикла до лісу. Бувайте».

На цих словах запис закінчився.

Натиснувши кнопку, Тенґо зупинив стрічку і перемотав до початку. Прислухаючись до того, як скапував дощ з даху, він кілька разів глибоко дихав і крутив у руці кульковою ручкою. Потім поклав її на стіл. Врешті-решт він нічого не занотував. Можливо, тільки вслухався в особливу, як завжди, манеру розповіді. Та хоча нічого не занотував, основну суть послання Фукаері зрозумів.

1) Її не викрали, а вона десь переховується. Турбуватися нема чого.

2) Більше писати книжок не має наміру. Її оповідання призначене для усної передачі, а не письмової.

3) Карлики не поступаються Ебісуно-сенсею ні розумом, ні силою. Треба зберігати пильність.

Ось такі три пункти послання, які вона хотіла передати. Крім того, згадала про гіляків. Про гурт людей, який мусить ходити осторонь широкої дороги.

Тенґо зайшов у кухню і заварив кави. Попиваючи її, безцільно поглядав на касету. І тоді ще раз прослухав її від самого початку. Цього разу уважно, тимчасово зупиняючи стрічку і занотовуючи головне. Проглянув занотоване, але чогось особливо нового для себе не відкрив.

Цікаво, чи Фукаері наговорила на стрічку те, що наперед записала? Тенґо думав, що ні. Вона не така. Напевне, говорила в мікрофон у реальному часі (не зупиняючи стрічки) те, що спадало на думку.

Та, власне, де вона зараз перебуває? Тло запису не давало Тенґо надто багато підказок щодо цього. Десь далеко гримнули двері. Дитячі вигуки, що начебто долітали через вікно. Невже дитячий садок? Сигнал великогабаритної вантажівки. Схоже, що Фукаері не перебуває у глибокому лісі. А в якомусь кварталі міста. Час — пізній ранок або відразу пополудні. А стук дверей, мабуть, вказує, що вона не сама.

Одне ясно: Фукаері з власної волі там переховується. Ніхто не примусив її наговорювати сказане на стрічку. Це видно по голосу й манері говорити. Хоча спочатку в її голосі відчувається напруження, вона, очевидно, вільно розповідає те, що думає.

«Сенсей має велику силу й глибокий розум. Але не меншу силу й розум мають також карлики. Остерігайтеся їх у лісі. Їм потрібні важливі речі які є в ньому. Щоб не зазнати шкоди від карликів треба помічати те чого вони не мають. У такому разі можна безпечно проходити лісом».

Тенґо ще раз прослухав цей уривок. Фукаері промовила його трохи скоромовкою. Відстань між реченнями була трохи короткою. Карлики можуть завдати шкоди і йому, й Ебісуно-сенсею. Але інтонація її голосу не свідчила, що вона вважає їх злими створіннями. Навпаки, відчувалося, що, на її думку, вони нейтральні. І ще один уривок привернув увагу Тенґо.

«Може карлики розсердилися що про них написано ієрогліфами».

Якщо справді карлики розсердилися, то, природно, серед об'єктів їхнього гніву опинився і Тенґо. Бо він — один із винуватців, який розголосив серед людей у письмовій формі новину про їхнє існування. І ніякого виправдання, що, мовляв, зроблено це без злого наміру, вони не приймуть.

А якої шкоди можуть завдати будь-кому карлики? Однак цього Тенґо не знав. Він ще раз перекрутив назад стрічку, поклав касету в пакет, а пакет — у шухляду. Ще раз надівши дощовика і шапку, він вирушив крізь дощ купувати продукти.

Цього ж вечора, після дев'ятої, подзвонив Комацу. І тепер Тенґо відразу, ще не піднявши слухавки, здогадався, що це його дзвінок. Тенґо читав у ліжку книжку. Після третього дзвінка повільно встав і взяв перед кухонним столом слухавку.

— Привіт, Тенґо-кун! — сказав Комацу. — Випиваєш?

— Та ні, тверезий.

— Мабуть, після тієї історії хочеться випити? — поцікавився Комацу.

— Справді, приємна історія, нічого не скажеш!

— Та ні, не дуже, гадаю, приємна. Хіба що з присмаком парадоксальної дивовижності.

— Як в оповіданнях Чехова.

— Твоя правда, — погодився Комацу. — Як в оповіданнях Чехова. Чудово сказано! Твої вирази завжди прості й влучні.

Тенґо мовчав. А Комацу провадив далі:

— Справа трохи ускладнилася. Поліція отримала від Ебісуно-сенсея прохання про розшук Фукаері й формально почала його. Але не взялася до роботи як слід, бо вимоги про викуп нема. Очевидно, тільки вдає, що відразу зреагувала на такий неприємний випадок. А от ЗМІ так просто цю справу не обійдуть. Мені вже кілька разів із газет надходили запити. Я, звісно, посів тверду позицію: мовляв, нічого не знаю, а тому поки що не маю що вам сказати. Та вони, напевне, вже докопуються до зв'язку між Фукаері й Ебісуно-сенсеєм, а також до біографії її батьків як революціонерів. Так що ці факти от-от вилізуть на поверхню. Передусім завдяки штатним і позаштатним журналістам тижневиків. Вони налетять, як акули, що почули запах крові. Всі вони дуже спритні й не випустять з рота того, що вкусили. Бо на цьому живуть. Невтручання в приватне життя і поміркованості від них сподіватися не варто. Бо вони сильно відрізняються від таких флегматичних молодих колег, як ти, Тенґо-кун.

— А тому й мені треба остерігатися?

— Саме так. Бажано рішуче подумати про свою безпеку. Бо невідомо, звідки й що вони винюхають.

У голові Тенґо спливла картина того, як маленького човна оточила зграя акул. Та це був лише один кадр, без виразного кінця. «Треба помічати те, чого не мають карлики», — сказала Фукаері. Власне, що це означає?

— Але ж, Комацу-сан, хіба Ебісуно-сенсей від самого початку цього не планував?

— Так, можливо, планував, — відповів Комацу. — І, мабуть, нас добряче використав. А втім, його намір на самому початку до певної міри був відомий. Бо він його зовсім не приховував. У цьому розумінні оборудка була чесна. Ми