Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
— Кранц ще цікавиться твоєю роботою?
— Постійно. Він шукає в ній відповідь на якесь своє питання. Розумієш, він переконаний, що атланти були прибульцями з іншої системи.
— Все-таки дивна він людина. Геніальна й дуже дивна.
— А ти, батьку, не віриш, що атланти — прибульці?
— Мене це просто не цікавить. Все це було так давно… Якщо навіть ти розгадаєш їх писемність, це навряд чи допоможе нам усім у трудах сьогодення. Я не хочу сказати, що твоя робота даремна… Заговорять мертвою мовою ще декілька черепків. Прочитаємо ще сторінку минулого. Їх, звісно, треба прочитати, ці сторінки, але…
— Я зрозуміла, батьку. І все-таки буду продовжувати.
«Наполеглива, авжеж… У цьому схожа на мене», — думав Таджибаєв, коли Леона, задумливо посміхаючись, бажала йому з екрану «добраніч».
Так вони розмовляли багато разів і балакали про все на світі, окрім лише одного…
Але коли чутки про доповідь Таджибаєва підтвердилися й доповідь була занесена у план засідань Ради академії, Леона не витримала. Вона викликала радіообсерваторію, перервала батька на півслові й, опустивши очі, поставила своє питання.
Таджибаєв довго мовчав. А вона не підводила очей і чекала. Її обличчя здавалося зовсім спокійним, лише ледь тріпотіли довгі вії й високо здіймалися й опадали груди.
Коли батько заговорив, вона зітхнула, але так і не звела очей.
— Ти давно маєш право поставити це питання, Леоно, — тихо сказав Таджибаєв. — Можливо, мені не слід було чекати на нього, але мені здавалося… Бачиш, на жаль, моя відповідь у значній мірі буде гіпотезами. Ми прийняли лише частину сигналів зорельота. Останній був дуже слабким. Тепер обчислення майже закінчені. Я зробив, що міг. Через тиждень повідомлю тобі остаточні результати. Вірніше, декілька можливих варіантів. Невідповідність у часі існує… Але завдання матиме три або чотири вирішення… Звести все до одного вирішення я… не зумів… А три вирішення, ти розумієш, зберігають невизначеність… Ось якби повернулася одна з експериментальних ракет… Але про них як і раніше нічого не відомо… Велике зондування космосу, яке проводив Юра, не дало результатів, проте найближчим часом ми збираємося повторити… Можливо, тоді…
Вперше в житті Леона вимкнула відеофон, не побажавши батькові доброї ночі. Вона не хотіла, щоб він бачив її в ці хвилини…
А наступного дня радіо й відеофони всієї планети передали екстрене повідомлення.
З дослідницького міжпланетного корабля «Зоря», що здійснював політ у секторі Е-7-17 за межами орбіти Плутона, на радіостанцію Місяць-головна надійшла радіограма наступного змісту:
«Локальним зондуванням, проведеним згідно з програмою досліджень у напрямі 70 Ерідана, встановлено космічне тіло, що наближається з субсвітловою швидкістю. Тіло виявилося джерелом радіосигналів, частину яких вдалося розшифрувати. При перетині орбіти Плутона тіло почало гальмування, і зараз швидкість його зменшилася до двох тисяч кілометрів у секунду. Характер розшифрованих радіосигналів і гальмування дозволяють вважати, що повертається одна з фотонних ракет, відправлених із Землі в напрямі 70 Ерідана. Йду паралельним курсом. Чекаю вказівок».
Екстрене засідання Ради Всесвітньої академії почалося за годину після передачі повідомлення. Академік Кранц запізнився на початок засідання на півгодини. Проходячи в залу Ради, він побачив Леону, яка щойно прилетіла з Парижа.
— А він молодець, цей Таджибаєв, — на ходу оголосив Кранц Леоні, скрививши зморшкувате обличчя чи то в посмішку, чи то у гримасу. — Далебі, всі його ракети повернуться. Всі до одної, дівчинко…
Засідання Ради тривало дві години. Рішення складалося з двох пунктів. Перший пункт гласив:
«Використовуючи навідні станції Марса, поблизу якого має пройти фотонна ракета, посадити її на один з ракетодромів у північній півкулі цієї планети».
Другим пунктом Рада одностайно рекомендувала конгресові академії прийняти професора Мухтара Таджибаєва у дійсні члени Всесвітньої академії наук.
Ще за годину спеціальною швидкісною міжпланетною ракетою Таджибаєв відлетів на Марс. Перед відльотом Леона так і не змогла побалакати з батьком.
* * *
Радіо й відеофони безперервно передавали вісті з Марса.
«Фотонна ракета-2 — тепер вона була точно розпізнана — перетнула орбіту Юпітера і, ескортована «Зорею» та ще двома дослідницькими міжпланетними кораблями, йде на зближення з Марсом. Академік Таджибаєв прибув на Марс. Для посадки фотонної ракети вибрано ракетодром Скіапареллі в Пустелі Примар. Навідні станції Марса почали роботу. Фотонна ракета, продовжуючи гальмування, наближається до Марса. Посадка очікується на третю земну добу. Академік Таджибаєв відмовляється давати інтерв’ю до огляду апаратури ракети. Фотонні кораблі відкривають землянам надійний шлях до інших сонячних систем. Монтаж ракет Четвертої зоряної припинено. Наступна зоряна експедиція покине одну з планет Сонячної системи на фотонних космічних кораблях конструкції академіка Таджибаєва. Фахівці вважають, що велику, добре споряджену зоряну експедицію можна відрядити через п’ять-сім років. Повернення першої фотонної ракети з людьми, відправленої два роки тому, можна чекати через шістдесят-сімдесят земних років. Для астронавтів тривалість їх польоту не перевищить десяти-дванадцяти років…»
Леона кинулася до розмовного відеофону. Викликала інститут у Алма-Аті. Їй відповіли, що Кранц почуває себе зле, підійти до екрану не може.
Через три години Леона була в Алма-Аті. Атомобіль за кілька хвилин домчав її з ракетодрому до старовинного котеджу біля підніжжя гір, у якому жив Кранц. У напівтемному прохолодному холі нікого не було, й Леона пробігла нагору, в робочий кабінет Кранца. Старий лежав на широкому тапчані, висунутому зі стіни. Дві незнайомі жінки — літня й молода — у білому одязі стояли біля нього. На шерех прочинених дверей одна з них озирнулася і зробила Леоні застережний знак пальцем. Леона слухняно відступила, безшумно зачинила двері.
Проте молода жінка тут-таки вийшла в коридор і запросила Леону увійти:
— Він бачив вас і хоче говорити. Але
