Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Гей, Сміття, а ХЕРА собі ще не підсмажив?

Він роззирнувся в пошуках мовця. Скидалося на голос Карлі Єйтса чи одного з його посіпак, та Карлі вже виріс, і він також.

Може, він знову міг стати Доном Елбертом, а не Чуваком-Сміттєбаком, так само як Карлі став Карлом Єйтсом, продавцем «плімутів» і «крайслерів» у місцевому салоні Стаута. От тільки Карл Єйтс помер, усі померли, і Сміттєбакові було вже запізно кимось ставати.

———

І він уже не сидів, притулившись до стіни автомийки, а був десь за милю від міста — крокував трасою 130 на північний захід, і Повтенвілль тягся внизу, наче модель дитячої залізниці в масштабі «H0»[170]. Цистерни височіли лише за півмилі від нього, і в одній руці він ніс набір інструментів, а в другій — каністру з бензином.

Ох, він задумав щось дуже погане, але…

———

Тож після того, як Венделл Елберт опинився в землі, Саллі Елберт улаштувалася на роботу в кав’ярні «Повтенвілль», і десь у першому чи другому класі її єдине дитя Дональд Мервін Елберт почав підпалювати сміттєві бачки — запалював і тікав.

Глядіть, дівчатка, он іде Чувак-Сміттєбак — зараз вам плаття підсмалить!

Фу-у-у-у! Бридота! Виродок!

Дорослі встановили особу бешкетника вже тоді, коли він ходив до третього класу, і до них завітав старий добрий шериф Ґрілі. Згодом чоловік, який пристрелив Дональдового батька навпроти методистської церкви, став його вітчимом.

Гей, Карлі, маю для тебе загадку: як твій батько може вбити твого батька?

Не знаю, Піті, а як?

Я теж не доганяю, та можеш спитати в Чувака-Сміттєбака!

Хі-хі-хі-ха-ха-ха-ГА-ГА-ГА!

———

Він стояв перед гравійною під’їзною дорогою, і руки боліли від важкої ноші. На воротах висіла табличка: «ПАЛИВНА КОРПОРАЦІЯ ЧІРІ. УСІМ ВІДВІДУВАЧАМ СЛІД ВІДМІТИТИСЬ У ГОЛОВНОМУ ОФІСІ! ДЯКУЄМО!»

На паркінгу було лише кілька машин. Більшість стояла зі спущеними шинами. Чувак-Сміттєбак пройшов під’їзною доріжкою й протиснувся крізь ворота. Його дивні блакитні очі невідривно дивилися на металеві сходи, що спіраллю вилися навколо найближчої цистерни — вони вели до самого верху. Унизу висів ланцюг, на якому гойдалася ще одна табличка: «ВХІД ЗАБОРОНЕНО! ЗАПРАВНУ СТАНЦІЮ ЗАЧИНЕНО». Він переступив ланцюг і поліз нагору.

———

Те, що його мати вийшла заміж за шерифа Ґрілі, було неправильно. Того року, коли Дональд пішов до четвертого класу, він почав підпалювати поштові скриньки — тоді він спалив пенсійний чек старенької місіс Семпл, і його знову спіймали. Коли чоловік Саллі Елберт, Ґрілі, заговорив про те, щоб віддати хлопчика до закладу в Терр-От, вона влаштувала істерику: «Ти гадаєш, він божевільний! Як це десятирічний хлопчик може бути несповна розуму?! Ти просто хочеш його здихатися! Здихався його батька, а тепер хочеш позбутись і його самого!» Ґрілі лишалося читати хлопцеві моралі, бо не можна було відправляти Дональда до виховної колонії. Хіба що йому б захотілося, щоб малий повернувся додому з роздовбаною дірою замість дупи, а дружина подала на розлучення.

———

Угору сходами, угору сходами. Сталь тихо дзвеніла від його кроків. Він лишив голоси внизу, і ніхто б не докинув камінця аж так високо. Автомобілі на паркінгу мали вигляд блискучих іграшок «Корджі»[171]. Чулися далекий спів пташок і голос вітру, що шепотів йому на вухо й стогнав у якійсь трубі. Унизу виднілися поля та ліси: розмаїття зелених латок із легким блакитним відтінком, якого надавав їм сонний вранішній туман. Чувак-Сміттєбак усміхався й щасливо підіймався металевою спіраллю — угору й кругом, угору й кругом.

Коли він ступив на пласку круглу вершину, здалося, що опинився прямо під куполом світу, і якщо задерти руку, то з нього можна зішкрябати блакитну крейду небес. Чувак поставив каністру, поклав інструменти та просто стояв і дивився. Звідти можна було побачити Ґері, бо труби тамошніх заводів уже не диміли, і повітря над містом було так само чистим, як над його головою. Чикаґо здавалося маревом, закутаним у літню спеку, і далеко на півночі простягалася блискуча блакить, яка була озером Мічиґан, або ж йому просто хотілося так думати. Повітря мало м’який, золотавий аромат, що нагадало Сміттєбакові про спокійні сніданки на яскраво освітленій кухні. І скоро день спалахне.

Облишивши каністру, він підніс набір інструментів до насосного устаткування й замислено глянув на нього. Сміттєбак мав інтуїтивне розуміння всіляких механізмів — він розбирався в них так само, як деякі люди із синдромом саванта множать і ділять семизначні числа без сторонньої допомоги. У цьому не було нічого осмисленого: він просто обвів насос поглядом, а тоді його руки взялися до роботи — працювали вони швидко, упевнено й без зайвих зусиль.

———

Гей, Сміттєбаче, нащо ти церкву спалив? Чого не ШКОЛУ?

Коли Дональд ходив до п’ятого класу, він розпалив багаття у вітальні покинутого будинку в Седлі, сусідньому містечку. Ватага місцевих дітлахів відлупцювала Сміттєбака, і вітчим посадив його в холодну, бо тепер до нього тягли руки й дорослі: «Та якби не пішов дощ, через цього клятого маніяка півміста згоріло б!» Шериф Ґрілі сказав дружині, що таки доведеться відправити Дональда на перевірку до того закладу в Терр-От. Саллі відповіла, що, коли він так учинить із її сонечком, з її єдиним дитям, вона його кине, однак Ґрілі не послухав, суддя підписав папери, і Чувак-Сміттєбак залишив Повтенвілль на два роки. Мати розлучилася, пізніше того ж року виборці висловили недовіру шерифові, і Ґрілі виїхав до Ґері, де влаштувався на завод і далі працював на конвеєрі зі збирання автівок. Щотижня Саллі приїздила на побачення зі Сміттєбаком і щоразу плакала.

———

— Ага, пиздюшко, піймалася, — прошепотів Сміттєбак і сторожко роззирнувся: раптом хтось почув, як він уживає брудну лайку?

Звісно ж, ніхто нічого не почув, адже він був на вершечку цистерни № 1, та й навіть якби Сміттєбак був унизу, навкруги не було ані душі. Самі привиди. Над ним пропливали гладкі білі хмари.

З кубла насосної машинерії стирчала велика труба: її сопло сягало понад два фути в діаметрі, мало насадку, яка змикалася з тим, що нафтовики звали шлангом зчеплення. Суто випускна труба. Наразі цистерна була доверху сповнена неетильованим бензином, із сопла витекло трохи палива (пінта чи близько того) — блискучі струмочки прорізали тонкий шар пилу. Не випускаючи з рук великого гайкового ключа й молотка, Сміттєбак відступив на крок. Він упустив інструменти, і вони задзеленчали об