Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

— Це неможливо, — сказав Рік.

— Кілька тижнів тому я вже розмовляв про це з Дейвом. Він розмірковував приблизно в тому самому дусі. Нещодавно я отримав від радянської поліції — від тамтешнього ВПУ — доповідну записку, призначену для Землі й для планет-колоній. Група ленінградських психіатрів звернулася до ВПУ з пропозицією застосувати найновіші та найточніші персональні профільні аналітичні прилади з метою виявлення присутності андроїда — іншими словами, застосувати шкалу Войґта-Кампфа щодо ретельно підібраних людей — хворих на шизофренію, патологічно дисоційованих особистостей. Зокрема, з афективним сплощенням. Ти напевне чув про це.

— Саме це й вимірює шкала Войґта-Кампфа.

— Тоді ти розумієш, що не дає їм спокою.

— Ця проблема завжди існувала. Відколи ми вперше наштовхнулися на андроїдів, що вдавали людей. Про одностайність думки поліції з цього приводу можна довідатися зі статті Лурі Кампфа, написаної ще вісім років тому. «Блокування прийняття ролі в недеградованих шизофреників». Кампф зіставляє зменшену емпатичну спроможність, виявлену в людей з психічними захворюваннями, із на перший погляд, схожими, але, загалом...

— Ленінградські психіатри,— перебив безцеремонно Браєнт,— вважають, що деякі категорії людей не спроможні пройти тест за шкалою Войґта-Кампфа. Якби ти перевірив їх за цим тестом, то відповідно до стандартів поліції, ти б вирішив, що це гуманоїдні роботи. Але свою помилку ти зможеш виявити тільки після їхньої смерті, — тепер він замовк і чекав, що скаже Рік.

— Але ж таких індивідів,— почав Рік,— можна...

— Можна побачити хіба що у спеціальних закладах,— погодився Браєнт.— Вони не пристосовані до життя у зовнішньому світі; зрозуміло, що вони не можуть залишатися непомітними, будучи явними психопатами, якщо тільки психічні розлади не почалися з ними нещодавно і досить раптово, а поблизу не виявилося когось, хто міг би вжити заходів. Але таке може статися.

— Один випадок на мільйон, — відповів Рік. Але він розумів, про що тут ідеться.

— Девіда найбільше непокоїла, — вів далі Браєнт, — поява найновішого мозку «Нексус-6». Але «Корпорація Роузен», як тобі відомо, запевнила нас, що «Нексус-6» можна буде виявити за допомогою стандартних профільних тестів. Ми повірили їм на слово. Тепер змушені — а ми знали, що так і буде, — переконатися у достовірності цих тверджень на власні очі. Саме це тобі належить зробити у Сієтлі. Ти усвідомлюєш і, думаю, навіть дуже добре, що будь-якої миті все може піти не так, як передбачалося. Якщо тобі не вдасться виявити всіх гуманоїдних роботів, то це означатиме, що в нашому розпорядженні нема жодного надійного аналітичного приладу, і ми не спроможні виявляти андроїдів-утікачів. А якщо за допомогою шкали ти ідентифікуєш людину як андроїда, — Браєнт посміхнувся крижаною посмішкою,— то ми опинимося геть у незавидному становищі, хай навіть ніхто, зокрема ніхто із працівників «Корпорації Роузен» не розголошуватиме цього надзвичайно прикрого для нас факту. Це зв’яже нам руки на невизначений час, і ми будемо змушені довести результати нашої перевірки до відома ВПУ, а звідти вже повідомлять про наші результати ленінградським ученим. Відтак одного чудового дня ми прочитаємо про все це в пресі. Ну, хіба що на той час нам удасться розробити досконалішу шкалу, — він підняв слухавку відеофону. — Ну що? Берешся за справу? Можеш взяти службовий говеркар і заправитися на нашій станції.

— А можна мені взяти записи Дейва Голдена? Хотів би переглянути їх по дорозі, — Рік підвівся.

— Спочатку випробуємо шкалу у Сієтлі, — тон Браєнта однозначно не допускав заперечень, і Рік Декард це одразу відчув.

Коли він приземлив говеркар поліцейського управління на даху будівлі «Корпорації Роузен» у Сієтлі, там на нього вже чекала молода жінка. Темноволоса і струнка, у нових масивних пилофільтрувальних окулярах, вона підійшла до його говеркара, тримаючи руки в глибоких кишенях довгого яскраво-смугастого плаща. На її різко окресленому невеликому обличчі застиг вираз похмурого незадоволення.

— Щось сталося? — запитав Рік, виходячи з говеркара.

— Начебто нічого. Мала розмову відеофоном. Але розмова тут ні до чого, — відповіла двозначно дівчина. Вона несподівано простягнула руку; він автоматично її потис.

— Я — Рейчел Роузен. А ви, мабуть, містер Декард.

— Усе це не я придумав, — сказав він.

— Так, інспектор Браєнт уже нас поінформував. Але ж ви офіційний представник поліцейського управління Сан-Франциско, себто, відомства, яке сумнівається у відповідності нашої розробки суспільним потребам, — вона поглянула на нього з-під довгих чорних вій, напевно, штучних.

— Гуманоїдний робот, як і будь-яка інша машина, може мати різне застосування; він може приносити велику користь, а може становити й серйозну небезпеку. Користь нас не цікавить, — зауважив Рік.

— А як тільки небезпека, — сказала Рейчел Роузен, — то ви вже тут як тут. А це правда, містере Декард, що ви мисливець за головами?

Він неохоче стенув плечима і кивнув.

— Тож вам нескладно розпізнати в андроїді незвичну інертність, — вела далі дівчина, — а тоді залишається його, як то кажуть, лишень «деактивувати».

— Ви вже підібрали групу для тестування? — запитав він. — Мені треба... — і він запнувся. Бо враз побачив у вольєрах тварин.

Аякже, могутня корпорація, усвідомлював він, могла собі таке дозволити. У глибині душі Рік, очевидно, очікував побачити таку розкішну колекцію; тому його це не здивувало, але викликало почуття, більше схоже на пожадання. Він повільно відійшов від дівчини до найближчого загону. Відчував їхній запах, навіть кілька запахів живих створінь, які стояли, або сиділи, чи, як у випадку істоти, схожої на єнота — спали.

Ніколи в житті він ще не бачив єнота на власні очі. Знав хіба, які вони на вигляд із тривимірних фільмів, що транслювалися по телебаченню. З якоїсь причини пилюка уразила цих тварин настільки сильно, як і птахів, тому єнотів у дикій природі майже не залишалося. Мимоволі він вийняв свій пошарпаний каталог «Сідні» і знайшов розділ «Єноти». Рядки з цінами — надруковані курсивом; так само, як і коней-першеронів, зараз вони не мали єнотів для продажу. У каталозі було зазначено ціну, за яку їм вдалося продати останнього єнота. Цифра була просто астрономічною.

— Його звати Білл,— промовила з-за його спини дівчина. — Єнот Білл. Ми придбали його минулого року в дочірньої корпорації.

Вона показала кудись повз нього, і тільки тоді він помітив озброєних охоронців компанії,