Рівняння Максвелла - Анатолій Дніпров

— Проведіть професора в дослідну лабораторію, — байдужим голосом промовив Больц і одвернувся від мене до вікна.

Уже коли я був у дослідній лабораторії фірми Крафтштудта, в мене виникло рішення, якому судилось, кінець кінцем, відіграти видатну роль у всій цій мерзенній історії. Я міркував так. Зараз зі мною робитимуть щось таке, що дасть у руки Крафтштудту і його банді відомості про мій внутрішній духовний світ. Злочинці намагатимуться встановити, якими формами електромагнітного впливу на мою нервову систему можна викликати в мені ті чи інші емоції, переживання і відчуття. Якщо це їм удасться повністю, тоді я буду остаточно в їхній владі. Якщо ж ні, то я зможу зберегти певну самостійність. Це мені може надалі дуже знадобитись. Отже, я повинен одурити цих ультравчених бандитів, змішати їхні карти. А це, мабуть, в якійсь мірі можливо. Недарма ж учора в палаті я чув, як один з рабів Крафтштудта запевняв, що імпульсно-кодова характеристика людини індивідуальна, за винятком математичного мислення.

Мене ввели у велику кімнату. Вона здавалась дуже тісною через громіздкі прилади, що стояли навколо. Кімната нагадувала невелику електростанцію. В центрі розмістився пульт з дошками приладів і шкалами. Ліворуч, за металевою сіткою, стояв великий трансформатор, і на фарфорових панелях жевріли червонуватим світлом кілька генераторних ламп. На металевій сітці, що екранувала генератор, були прикріплені вольтметр і амперметр. За їхніми показаннями, очевидно, визначалась потужність, яку віддавав генератор. У самому центрі височіла циліндрична кабіна, що складалася з двох металевих частин — верхньої й нижньої, з'єднаних середньою частиною з прозорого ізолюючого матеріалу.

Два моїх провідники підвели мене до кабіни. З-за пульта керування встали два чоловіки. Один з них був той самий лікар, який проводжав мене до Крафтштудта і дав мені наркоз, другий — незнайомий, згорблений стариган з гладенько зализаним рідким волоссям на жовтому черепі.

— Треба зняти спектр, — сказав один з провідників.

— Не вмовили, — кинув лікар грубо. — Я так і знав! Я одразу визначив, що Раух належить до сильних натур. Треба було цього сподіватися. Ви погано кінчите, Раух, — сказав він, звертаючись до мене.

— Ви теж, — відповів я.

— Ну, це ще невідомо, а от щодо вас — точно.

Я знизав плечима.

— Ви зробите всю процедуру добровільно чи вас доведеться до цього змушувати? — запитав він, окидаючи мене нахабним поглядом.

— Добровільно. Мені, як фізикові, це навіть цікаво.

— Чудово. В такому разі зніміть черевики й роздягніться до пояса. Насамперед я повинен вас оглянути, вислухати, поміряти кров'яний тиск.

Я роздягнувся. Перша частина «знімання спектра» являла собою звичайний лікарський огляд: «дихайте», «не дихайте» і таке інше.

Коли огляд закінчився, лікар сказав:

— Заходьте в кабіну. Тут у вас мікрофон. Відповідайте на мої питання. Попереджаю: при одній з частот ви відчуєте нестерпний біль. Але це вмить пройде, як тільки ви закричите.

Босими ногами я став на фарфорову підлогу кабіни. Над головою спалахнула електрична лампочка. Загудів генератор. Він працював у дуже низькочастотному імпульсному режимі. Напруженість поля, очевидно, стала дуже високою. Я це відчував з повільних припливів і відпливів тепла в усьому тілі. В суглобах з кожним електромагнітним імпульсом якось дивно пощипувало. М'язи в такт з імпульсами то напружувались, то слабшали. Вони стискались не тільки біля самої поверхні шкіри, а й в глибині тіла.

Генератор запрацював ще інтенсивніше, і частота теплих хвиль збільшилась.

«Починається, — подумав я. — Тільки б вистояти!..».

При частоті вісім герц мені захочеться спати. Невже моя воля не зможе чинити опір цьому впливу? Невже неможливо обдурити цих «дослідників» у першому пункті їхнього «спектра»? Частота зростала повільно. Я в думці рахував кількість теплових напливів за секунду. Ось їх уже один, два, три, чотири, більше, ще більше. На мене почала навалюватися сонливість, але я зціпив зуби, намагаючись не заснути. Сон насувався, як тяжка липка брила, все тіло обважніло, повіки потягло вниз. Здавалось, от-от я впаду. Я щосили прикусив язика, намагаючись болем одігнати важке відчуття сонливості. В цей час ніби здалеку я почув чийсь голос:

— Раух, як ви себе почуваєте?

— Дякую, добре. Холоднувато, — збрехав я.

Мій голос здався мені самому незнайомим. Щоб не заснути, я весь час кусав губи і язик.

— Вам спати не хочеться?

— Ні, — відповів я і подумав: «Ще хвилина, і я засну».

І раптом сонливість зняло як рукою. Частота генератора, очевидно, зросла, перейшовши через перший критичний бар'єр. Я відчув себе свіжим і бадьорим, як це буває після того, коли добре виспишся. «Тепер треба заснути», — вирішив я і, заплющивши очі, голосно захропів. Я чув, як лікар казав своєму спільникові:

— Дивний випадок! Замість восьми з половиною герц сон настає при десяти. Пфафф, запишіть ці дані, — сказав він старигану. — Раух, ваше самопочуття?

Я мовчав, тільки голосно сопів, розслабивши всі м'язи, впершись коліньми в стіну кабіни.

— Далі, — нарешті промовив лікар. — Збільшіть частоту, Пфафф.

Через секунду я «прокинувся». В частотній смузі, яку я зараз проходив, мені довелося зазнати складної гами найрізноманітніших відчуттів і змін настроїв. Мені ставало то сумно, то весело, то радісно, то тоскно.

«Тепер час кричати», — чомусь вирішив я.

В ту мить, коли генератор заревів дужче, я зарепетував щосили. Не пам'ятаю, якій частоті це відповідало, та