Покохай мене - Юлія Бонд

Зрівнявшись, Данило оцінює мене поглядом зверху донизу. Мружиться.

– Виглядаєш ти ще гірше, ніж я думав, – робить висновок, оглянувши мене з ніг до голови, і бере з тумбочки свої пакети. Іде прямо на кухню, ніби він у себе вдома.

– Агов, а ти куди? – Кажу йому навздогін, але Даня навіть не обертається.

Зустрічаємось у кухні. Вмостившись на м'якому куточку, підтягую до грудей зігнуті в колінах ноги. Спостерігаю за Данилом, як він дістає з пакетів: їжу у пластикових контейнерах, мінеральну воду, апельсиновий сік та невеликий пакетик із логотипом аптеки.

– Де в тебе тарілки? – Запитує Потоцький і я киваю йому на навісну шафку.

– Гей, розумнику.

– Так? – Обернувшись, дивиться на мене спідлоба.

– Руки з милом помий, будь ласка.

Закотивши очі, Данило все ж таки йде у ванну кімнату. І я чую шум води.

Я у конкретному шоку. Чоловік найкращої подруги в мене вдома вперше. Варто сказати, я навіть не казала йому, де мешкаю. Напевно, він пробив інфу у когось із друзів.

Повернувшись на кухню, Данило продовжує викладати їжу на тарілки. Наливає сік у склянку і ставить усе переді мною:

– Їж.

Посміхаюся. Дивлюся на лазанью, яка смачно пахне, і грецький салат. Все свіженьке і прямо з ресторану.

А я точно не сплю? Може, це все – гарячкове марення, а насправді я зараз лежу на ліжку і мене ламає від температури під сорок?