Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Марцо кладуть на підлозі під стінкою біля маленьких дверей. Він стогне. Джонсон флегматично лишає його й підходить до Редбрука.

Леді Сісілі. Але ж не можна лишити його в такому стані!

Дрінквотер. О, йому дуже зручно. (Байдуже підходить до Марцо). Адже тобі тут зручно, Марцо? (Марцо скімлить). Ну, звичайно, зручно!

Леді Сісілі (до сера Ґоварда). Чи бачили ви колись таких безпорадних людей? (Ідучи до дверей).

Дрінквотер. Куди ви? (Біжить до дверей і стає перед нею). Куди ви йдете, міледі?

Леді Сісілі. Я огляну всі кімнати в цьому замку, може, знайду зручніше приміщення для Марцо. А тепер я вам скажу, куди підете ви. Ви підете по воду для Марцо, він знемагає від спраги. А коли я виберу йому кімнату, ви постелите йому там постіль.

Дрінквотер (саркастично). Що ще загадаєте? Будьте тут як дома, міледі!

Леді Сісілі (дбайливо). Не йдіть, якщо не хочете, містере Дрінквотер. Ви, може, дуже втомилися? (Обертаючись до арки). Я попрошу це зробити капітана Брасбаунда; він не відмовиться.

Дрінквотер (переляканий, біжить за нею і стає межи нею та аркою). Що це ви! Що це ви, міледі! Не турбуйте капітана! Я все зроблю.

Леді Сісілі (серйозно). Я була цього певна, містере Дрінквотер. У вас таке, добре обличчя! (Вона повертає назад і виходить маленькими дверима).

Дрінквотер (дивиться їй услід). От, бісового батька!

Сер Ґовард (до Дрінквотера). Попросіть кого-не-будь з ваших друзів провести мене в мою кімнату, перш ніж підете по воду.

Дрінквотер (нахабно). Вашу кімнату! А ця що ж, не досить добра вам? (Люто). Кому ви тут даєте накази, га?

Сер Ґовард (спокійно встає й підходить до Редбрука та Джонсона, шукаючи в них захисту. Звертається до останнього). Чи можете ви знайти мені кімнату, спокійнішу за цю?

Джонсон (хитає заперечливо головою). Я не маю щодо цього жодних распоряжень. Вам доведеться почекати, поки прийде капітан.

Дрінквотер (підійшовши до сера Ґоварда). Так, а поки ви чекатимете, я вам даватиму накази. Зрозуміли?

Джонсон (повільно й суворо до Дрінквотера). Слухай-но ти! Тут троє джентльменів провадять мирну, приватну розмову, — ти що, не бачиш?

Дрінквотер (журно). Я не хотів вас образити, містере Джонсон.

Джонсон (суворо). Так, а все-таки образив. Хіба так поводяться, пройдисвіте ти такий! (Повернувшись до сера Ґоварда). Ось у чому прокляття цього життя, сер: доводиться мати стосунки з усякою наволоччю. Мій батько, сер, був капітан Джонсон з Гулла, мав власну шхуну. Ми всі тут джентльмени, сер, як ви в цьому пересвідчитесь, крім цього бідного темного чужоземця та цього пройдисвіта (зневажливо показує на Дрінквотера). Він і батьків не мав.

Дрінквотер (вибухаючи плачем). Класові забобони! Ось воно що! Це класові забобони! А хто ви такі, як на те пішло? Прокляті жебраки! Наволоч! (Джонсон ніяковіє; всі обурюються). Краще вже так, як я, не мати родини й самому вийти в люди, ніж мати поважних батьків і знеславити їх, як ти.

Джонсон. П’янице Джеку! Висловлюю тобі догану за розмову й поведінку, не гідну джентльмена. Хто зі мною згоджується, ствердить це відповідним способом.

Усі (енергійно). Правильно!

Дрінквотер (люто). Ні, ні!

Джонсон. Феліксе Дрінквотер, ти підеш звідси чи чекатимеш, поки тебе витурлять? Можеш рюмсати в коридорі. Якщо ж надокучатимеш, то вже зарюмсаєш недарма!

Усі роблять загрозливі рухи в бік Дрінквотера.

Дрінквотер (скімлить). Дайте спокій: я собі піду. У вас стільки ж демократичного чуття, як у цих проклятих ньюнгтонських полісменів.

Він, плачучи, йде до арки. Водночас з’являється Брасбаунд. Дрінквотер швидко ховається за капітаном, інші відходять до протилежної стіни в міру того, як Брасбаунд виходить на середину кімнати. Сер Ґовард, дуже стомлений, сідає на канапі за їхньою спиною.

Брасбаунд (до Дрінквотера). Ну, чого ти скімлиш?

Дрінквотер. Спитайте про це тутешніх аристократів. Вони вважають, що моя поведінка негідна джентльмена. (Брасбаунд хоче вдатися до Джонсона за поясненнями, але в цей момент входить леді Сісілі через маленькі двері й стає між Брасбаундом і Дрінквотером).

Леді Сісілі (до Дрінквотера). Ви принесли води?

Дрінквотер. Ну от, тепер ви до мене причепитесь. (Знову починає плакати).

Леді Сісілі (здивовано). О, так не слід робити, містере Дрінквотер. Якщо ви плакатимете, я не дозволю вам пильнувати вашого друга.

Дрінквотер (несамовито). Що ж, це звичайно розіб’є мені серце, чи не так? (Голосячи, кидається на канапу і плаче, як вередлива дитина).

Леді Сісілі (здивовано глянувши на нього). Капітане, чи можна знайти в Атлаських горах поденницю?

Брасбаунд. Тут, як і скрізь, є люди, що працюватимуть за плату.

Леді Сісілі. Цей замок дуже романтичний, капітане, але тут, очевидно, не прибирали, відколи жив пророк. Є лише одна кімната, куди я можу покласти раненого. Це єдина, де є ліжко: друга кімната праворуч у цьому коридорі.

Брасбаунд (чванливо). Це моя кімната, добродійко.

Леді Сісілі (з полегкістю). О, тоді все гаразд! Було б дуже неприємно, коли б довелося просити когось із ваших людей звільнити кімнату. Ви ж, я знаю, не будете перечити.

Усі дивляться на неї, здивовані. Навіть Дрінквотер, зчудований, забув про своє горе.

Брасбаунд. Дозвольте запитати, добродійко, чи подбали ви за мої вигоди?

Леді Сісілі (заспокійливим тоном). Так, ви можете взяти мою кімнату, хоч би де вона була. Я певна, що мені ви вибрали гарну кімнату. Мені ж треба бути поблизу мого піцієнта, і я згодна терпіти деякі незручності. А тепер треба дуже обережно перенести Марцо. Де містер Джонсон, цей справжній джентльмен? О, ось ви де, містере Джонсон (біжить до Джонсона, проходячи повз Брасбаунда так, що йому доводиться дати їй дорогу, його обличчя нічого не відбиває, крім надзвичайного обурення й розгублености). Попросіть вашого сильного друга допомогти вам знести Марцо; сильні люди завжди такі обережні.

Джонсон. Дозвольте познайомити з вами містера Редбрука, міледі. Ви, може, знаєте його батька, преподобного містера. (Підходить до Марцо).

Редбрук. Радий зробити вам послугу, леді Сісілі.

Леді Сісілі (потискаючи йому руку). Здрастуйте; звичайно, я знала вашого батька, — його звали Деніем, правда? А чи не звали вас?..

Редбрук. Кід? Так.

Леді Сісілі. Але, яким способом...

Редбрук (передбачаючи питання). Вино і карти, леді Сісілі. (Підходить услід за Джонсоном до раненого. Леді Сісілі йде за ними). Ану, графе Марцо! (Марцо стогне, коли Джонсон та Редбрук підіймають його).

Леді Сісілі. Справді, Марцо, вони вам не завдадуть болю. Вони такі обережні!

Марцо. Пити...

Леді Сісілі. Я вам сама принесу води. Ваш друг, містер Дрінквотер, надто збурений... Обережніше! Тут ріг!