Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Що обернув нам шкоду на користь.
(Читає).
«Цим ознаймуємо усім новий закон:
Один цей папірець варт тисячі корон;[61]
Тому зарукою — незлічені скарби,
В землі поховані з прадавньої доби;
Вже срібло й золото зо схову дістають
І на вимогу враз за папірці дають».
Цісар
Облуда це, отрута для умів!
Хто сфальшувать так підпис наш посмів?
Злочинця я завдам на люту кару!
Підскарбій
Ні, підпис твій. Згадай-но, государю:
Коли вночі ти тут між нас стояв,
Убравшись Паном, канцлер так сказав:
«Щедротним будь на цім врочистім святі,
Черкни пером — і стануть всі багаті».
Ти підписав, і підпис ще вночі
Розмножено — їх стало тисячі;
А щоб усі ту ласку відчували,
Білетів силу ми надрукували,
По десять, тридцять, п'ятдесят, по сто,
І, вір мені, не скаржиться ніхто.
Поглянь на люд: то всі були охлялі,
Тепер горять в нестриманому шалі!
Твоє ім'я вже славить світ давно,
Та нині тричі славиться воно.
Той підпис твій — то знак новий в абетці;
Під знаком тим всім хороше живеться.
Цісар
То цей папір і справді злота варт?
То всі його приймають не на жарт?
Це чудасія — та нехай, про мене.
Підчаший
Порозліталось птаство навіжене
І царство все покрило з краю в край.
Де хочеш лист міняйлові подай —
Одержиш там чи злота, чи срібла,
Ну, знижка є, але зовсім мала.
Такий достаток всім удивовижу;
Півсвіту ніби вдарилось у їжу,
Півсвіту одіж кинулось справлять;
Шевці й кравці і день і ніч не сплять…
В склепах чарки й тарелі не вгавають,
І гості «Слава цісарю!» гукають.
Мефістофель
Блукаючи самотньо між терас,
Красуню пишну здибаєш нараз:
З-під віяла так і стриже очима —
Чи в тебе є цидулка та значима?
І якщо є, то й без палких промов
Здобудешся у неї на любов.
Ховатимуть за пазухою дами
Листочки ці з любовними листами,
У Псалтирі з собою панотці
Носитимуть побожно папірці,
І в чересі червінці та дукати
Вже вояків не будуть отягчати.
Пробач, якщо деталями дрібними
Я знижую цей чин неоцінимий.
Фауст
Дармуючи у нутрощах землі,
Скарби лежать у тебе немалі:
І найсміліші поривання мислі
Тому багатству рамки надто стислі,
Й найвищої фантазії політ
Не сягоне у той безмірний світ,
Але для духу віщого провидця
Все втаєне повинно проявиться.
Мефістофель
Цей папірець, що за метал стає,
Зручний такий — всі бачать, що в нім є;
Не треба тут міняться, торгуваться,
Лиш знай вином чи ласками впиваться.
Схотілось злота — до міняйла йди,
А там нема, то вириють завжди
Якийсь клейнод, любенько закладуть
І за папір, що треба, віддадуть;
Невіра набереться сорома —
Білети будуть визнані всіма,
І у твоїй державі, безумовно,
І золота, й паперу буде повно.
Цісар
Це щастя край завдячує лиш вам,
І я за те винагороду дам.
Ви будете обидва з цеї миті
Охороняти надра скарбовиті.
Ви знаєте й місця, і слушний час —
Усі розкопки йтимуть через вас.
З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,
Нехай навкруг розіллється довілля,
Нехай земний і попідземний світ
Вщасливлюють у спілці людський рід.
Підскарбій
(до Фауста)
Вітаючи колегу-ворожбита,
Я обіцяю в злагоді з ним жити.
(Виходить з Фаустом).
Цісар
Я обділю все панство дворове,
Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.
Паж
(приймаючи)
Гулятиму я ввечері і вранці.
Другий
(те ж саме)
Я накуплю гостинчиків коханці.
Підкоморій
(бере)
Тепер я вина питиму не прості.
Другий
(теж)
Награюся я до несхочу в кості.
Васал
(подумавши)
Я викуплю свій замок і ґрунти.
Другий
(теж:)
Я скарб у схові буду берегти.
Цісар
Я сподівавсь од вас нової дії.
Але, мабуть, не справдяться надії.
Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,
Лишилися ви тими, що й були.
Блазень
(надходить)
Ти ж ласкою й мене не обминай.
Цісар
Всім милостям один у тебе край.
Блазень
Що за листи — не втямлю я ніяк…
Цісар
Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.
Блазень
Якісь чудні, непевні ті дари.
Цісар
Це все тобі; коли дають — бери.
(Виходить).
Блазень
То це б мені п'ять тисяч привалило!
Мефістофель
Що, вже воскрес, ходяче ти барило?
Блазень
Ще й як воскрес — з принесенням дарів!
Мефістофель
Ти з радощів великих аж упрів.
Блазень
Невже усяк за гроші це вважа?
Мефістофель
Купуй за них, чого живіт бажа!
Блазень
І дім, і поле зможу я купить?
Мефістофель
Авжеж, аби було чим заплатить.
Блазень
І замок, гай, і став, і сіножать?
Мефістофель
Іч, захотілось блазню панувать!
Блазень
Сьогодні ж я маєток загорну!
(Виходить).
Мефістофель
(один)
Губу наш дурень має не дурну.
Похмура галерея
Фауст, Мефістофель.
Мефістофель
Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?
Чи ж там не весело тобі,
У легковірній і безжурній
Цяцькованій двірській юрбі?
Фауст
Облиш про те; мені ці фрази
Давно обридли до відрази;
Вживав ти їх було й колись,
Аби від діла відмогтись.
А тут нагальна справа є —
Вже каштелян просвітку не дає,
Бо цісар, каже, дав такий наказ,
Щоб вивели з тобою ми нараз
Взірці краси — Гелену та Паріса —
Перед вельможним панством напоказ.
А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.
Мефістофель
Даремно ми за діло це взялися.
Фауст
Та це ж од витівок твоїх
Всі стали тут химерувати;
Ми спершу збагатили їх,
Тепера мусим розважати.
Мефістофель
Гадаєш ти, що це пусте?
Е, ні, круті нас ждуть пороги
І неторовані дороги, —
Ще й карка зломиш, як на те.
Гелену визвать — замисел хороший,
Та це тобі не паперові гроші.
Примари-мари і чортів-хортів
Я дам тобі, аби
