Фауст - Йоганн Вольфганг Гете

все в нас є;

Трудно в жінці розрізнити,

Що в ній штучне, що своє.

Герольд

Час квітки з голів знімати,

Ставте кошики додолу,

Щоб усякий вибирати

Міг до свого задоволу.

Люди ринули юрбою;

Зразу й сад тут уродився,

Крам, напевне, полюбився —

Крамаркам нема відбою.

Садівниці

Тільки цур, не торгуватись,

Хоч би й дорого здалось;

А щоб знали, за що братись,

Коротенько назвемось.

Маслинова гілка з плодами

Я нікого не чіпаю,

Ворожнечі уникаю

І не маю ворогів.

Я недарма символ миру,

Всюди ширю дружбу щиру

І пильную тиші нив.

Сподіваюся, що зможу

Уквітчать голівку гожу.

Золотий вінок із колосків

Краще віток, краще квіток

Дар Церери скрасить вас;

Те, що людям на пожиток —

Найлюбіша із окрас!

Фантастичний вінок

Квіти ніби рожі чайні,

Тільки з моху розцвілись;

Для природи — незвичайні,

А для моди — придались.

Фантастичний букет

Не питайте в Теофраста,

Що за суміш це квітчаста,

А проте я сподіваюсь,

Що красуням сподобаюсь.

Може, котра закосичить,

Як їй буду добре личить,

Може, хто ласкавий буде

Приколоть мене на груди.

Виклик

Хай красують горді й пишні

Ті букети дивовижні,

Вдовольняючи лиш моду,

Зневажаючи природу;

Хай дзвіночки злотом сяють,

З-під кудерців виглядають.

Пуп'янки троянд

А ми в пуп'янку в цей час,

Та блажен, хто знайде нас!

Прийде літечко привітне,

Рожа з пуп'янка розквітне…

Що за втіха, що за щастя!

Що жадалося, те дасться,

Очарує Флори твір

Душу й розум, серце й зір.

Під зеленими вітами садівниці чепурно порозкладали свій крам.

Садівники

(співають у супроводі теорб)[59]

Всі любуються квітками,

Що за пишна з них оздоба!

А плоди їдять; плодами

Око тішить неподоба!

Вишні, сливи найсолодші

Вибирайте не глядінням,

Бо язик із піднебінням

Кращі судді тут, ніж очі.

Груші, яблука незгірші —

Соковиті, медянисті;

Про квітки складайте вірші,

Що ж до яблук — краще їсти.

(До садівниць).

Тож приймайте нас, красуні,

В свій квітучий, пишний ряд:

Красні квіти ваші юні,

Щедрий наш розкішний сад.

Під наметом цим веселим,

Під рясним сплетінням віт

Для охочих ми розстелем

Брость і листя, цвіт і плід!

Обидва гурти проходять в глибину сцени, співаючи в супроводі гітар і теорб, розкладаючи свій крам на продаж.

Мати й дочка.

Мати

Як тебе я привела,

В чепчик нарядила,

Мила личком ти була,

Ще і ніжнотіла…

Тільки доню сповила —

Вже у думці й віддала,

За кого хотіла.

Рік за роком пролетів —

Тридцять літ затого!

І чимало женихів

Мала ти, небого:

Танцювала із одним,

Жартувала із другим,

А все ні до чого.

Скільки гулянок, балів

Не вряжала мати,

Ти й посліднього з орлів

Не могла впіймати.

Нині дурнів повно скрізь:

До когось якось підлізь,

Мушу зятя мати!

Молоді й гарні дівчата приєднуються до них; починається галаслива невимушена розмова. Рибалки та птахолови з ятерами, вудками, липкими паличками та іншим знаряддям виходять і вмішуються в юрбу гарних молодят. Вони бігають навколо, ловлячи одне одного і весело перемовляючись.

Лісоруби

(входять галасливі, незграбні)

Гей, розступіться,

Ми лісоруби!

Стовбури грубі

Косимо з грюком,

Носимо з гуком:

Гей, бережіться!

Труд наш шануйте

І розміркуйте:

Якби не руки

Грубі робітні,

Зазнали б муки

Пани тендітні;

Якби ми плечі

В лісі не гріли,

То з холоднечі

Ви б подубіли.

Полішинелі

(вайлувато, якось благувато)

Вік вам згинаться —

Вас любить праця,

А ми — не дурні,

Завжди безжурні:

Легке, як пір'я,

Наше ганчір'я,

Ми все гуляєм,

Гадки не маєм;

Плащик накинем,

Ковпак надінем,

Капці узуєм

І чимчикуєм

Скрізь по базарах,

В одинці, в парах,

Ловимо ґави;

Людської слави

Не боїмося,

Жваво в'ємося

Поміж юрбою

З піснею, грою,

З сміхом шаленим,

Танцем скаженим.

Дармоїди

(улесливо й ласо)

Ви, дроворуби, —

Людоньки любі,

І вуглероби

Нам до вподоби.

Що там схиляння

І потакання,

Милі усмішки,

Фрази-пустишки?

Хвалячи, гудять,

Гріючи, студять, —

Пуття в них мало;

Хоч би до мене

Й море вогненне

Із неба впало —

Без дров, без гілля

І без вугілля

Його не вхопиш,

Печі не стопиш.

А тут вже варять,

Парять і жарять;

І ласогуби,

Розкошолюби

Носом вже чують

Рибку й індичку,

Побенкетують

Десь на дурничку.

П'яний

(заплітаючись)

Я нікого не боюся,

Я сьогодні вольний пан,

Я співаю і сміюся,

Хоч і випив тільки дзбан.

П'ю, п'ю сам, із вами,

Дзень-брязь чарочками;

П'ю на власне, на чуже,

Почаркуймось, та й уже!

Посварився я з старою,

Ще й побився під кінець,

Що назвала машкарою

За строкатий жупанець.

П'ю, п'ю з машкарами,

Дзень-брязь чарочками;

Хто там гроші береже?

Почаркуймось, та й уже.

Люди кажуть: заблудився, —

Я ж прибився до корчми.

Хоч і набір, та напився,

Почекають із грішми.

П'ю, п'ю з хазяями,

Дзень-брязь чарочками…

Що за смішки, хто ірже?

Почаркуймось, та й уже!

Чи я в шинку, чи я вдома,

Де захочу веселюсь,

А як зможе ноги втома,

Де захочу повалюсь!

Хор

П'єм, п'єм за столами,

Дзень-брязь чарочками,

А вп'ємося — байдуже:

Геп додолу, та й уже!

Герольд об'являє про різних поетів, співців природи, двору та лицарства, ніжних ліриків та натхненних одописців.

Вони товпляться, змагаються і не дають один одному сказати слова. Один якось вихопився і проголошує кілька слів.

Сатирик

Одна мені відрада:

Співаю я охоче

Про те, про що громада

І слухати не хоче.

Співці ночі та могил не виступають, бо саме завели з новоявленим вампіром прецікаву розмову, — чи не повстане з неї новий поетичний напрямок; герольду нічого робити — викликає тим часом грецьку міфологію, що зберегла і в новітній масці свою самобутню принадність.

Грації

Аглая

Граціозність скрізь являйте;

Граціозно дар давайте!

Гегемона

Любо всім бажане мати:

Граціозно слід приймати.

Євфросина

А прийнявши, в тихім щасті

Граціозно дяку скласти.

Парки

Атропос

Як найстарша, за прядіння

Я приймалася не зрідка;

Треба розуму й уміння,

Щоб життя снувалась нитка.

Щоб була вона м'якенька,

Треба гарно льон приладить,

Щоб була вона рівненька,

Треба пучкою