Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Що серце й ум людей, що подорож земна —
Давно ти перестав про все це толкувати,
Наповнений зухвальства вщерть!
Багато брав тоді собі на плечі!
А глибше глянь — про всі ті мудрі речі
Ти знав не більше, як про Швертляйнову смерть.
Фауст
Ти був і є крутій, софіст.
Мефістофель
Ні, я наскрізь твій знаю зміст!
Ти ж завтра будеш намагатись
До Гретхен в душу увібгатись,
В коханні щирім присягатись…
Фауст
Та ще й од серця.
Мефістофель
Гарний ти!
А там почнеш про вічну вірність,
Жаги єдиної безмірність, —
Це теж од серця буде йти?
Фауст
Облиш! — Як серце мре без краю
В однім битті, в однім чутті,
Як я ім'я йому не знаю, —
Тоді я у світи усім єством ширяю
І слів найвищих добираю.
І пломінь той, що в нім згораю,
Я вічним, вічним називаю —
Невже то лжа, слова пусті?
Мефістофель
Таки я прав!
Фауст
От, щоб ти знав,
Не хочу я надсаджувати груди;
Хто має язика і хоче правим бути, —
То той і прав.
Ходім! Обрид цей вічний спір мені.
І згоден я — хоч правий ти, хоч ні.
Сад
Маргарита під руку з Фаустом, а Марта з Мефістофелем гуляють по саду.
Маргарита
Я бачу, ви, жалкуючи мене,
Знижаєтесь — мені аж сором.
Життя, напевне, мандрівне
Навчило вас не буть суворим.
Не для таких досвідчених людей
Убожество моїх простих речей.
Фауст
Один твій зір, одне слівце твоє —
Чи ж де дорожча мудрість є?
(Цілує їй руку).
Маргарита
Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?
Вона негарна, шкарубка.
Мені доводиться усього пильнувати,
А мати строга ще така.
Проходять.
Марта
Ви так ото й мандруєте весь вік?
Мефістофель
Така у нас вже служба подорожня!
Буває — так у іншім місці звик, —
А залишитися не можна.
Марта
Хай молодий іще літа
Метеликом з країни до країни;
А вбившись у такі літа,
Старим бурлакою брести до домовини —
Це справа вже зовсім не та.
Мефістофель
Та я вже й сам, признатись, потерпаю.
Марта
Тож, паночку, робіть, що я пораю.
Проходять.
Маргарита
Аби з очей, то вже й з думок.
Хоч ґречність вас і прикрасила,
У вас розумних друзів сила,
Мені до них — як до зірок.
Фауст
О серце, вір, те, що розумним звуть, —
То інколи обмеженість пуста.
Маргарита
Як?
Фауст
Ах, свята невинність, простота —
Ніяк собі ціни не пізнають!
Сумирність, лагідність —
що краще є в природі?
Ці найкоштовніші з окрас…
Маргарита
Хоч раз мене згадайте при нагоді,
А я про вас гадатиму всякчас.
Фауст
Не часто ходиш ти гуляти?
Маргарита
Та в нас хазяйство не яке,
Але, нівроку, клопітке:
В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,
Сама вари й печи, сама і ший, і мий,
А мати в мене ще такі чепуркуваті,
Що Боже крий!
А стан у нас не дуже і скрутний;
Таки не гірш, як у людей, достаток:
Од батька нам оставсь порядний статок —
Будинок свій, садок при нім густий.
Тепер уже спокійні дні настали:
В солдатах братик мій,
Сестричку поховали…
Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,
Та я б воліла з ним возитися і далі —
Воно…
Фауст
Таке, як ти, було мов янголя…
Маргарита
Мене любило дуже те маля.
Воно знайшлось уже по смерті тата.
А мамі тяжко так прийшлось —
Вже думали, що їй більш рясту не топтати,
Але таки очуняла якось.
Куди вже їй було гадати
Те пташенятко годувати!
От я й давай його тоді
Поїть на молоці й воді…
В моїх руках воно й росло —
Таке гарнесеньке було…
Фауст
Ти щастя чистого зазнала.
Маргарита
Та й горя гіркого немало.
Вночі, було, по десять раз встаю
Я до колиски немовляти;
І напою,
Й візьму до себе, і давай люляти;
А як кричить, беру я лялечку свою
Та й ну по хаті взад-вперед гуляти…
А вранці вже над ночвами стою,
А там базар, а там в печі попорай —
І так щодня, сьогодні, як і вчора.
Отак-то, паночку, доводиться усяк.
Зате вже всмак їси і спочиваєш всмак.
Проходять.
Марта
Все винуваті бідні ті жінки,
Все кривдять їх старі холостяки.
Мефістофель
Як хто натрапить на таку, як ви,
То зразу вийде дур із голови.
Марта
Признайтеся, ви, може, щось найшли вже?
Комусь-таки ви серце віддали вже?
Мефістофель
Так, власний дім і добра жінка нам,
Як той казав, — то скарб усім скарбам.
Марта
Та я не те; чи вже ви почували?
Мефістофель
Мене завжди і всюди шанували.
Марта
Та ні, всерйоз траплялось вам любиться?
Мефістофель
Так, жартувать з жінками не годиться.
Марта
Не зрозуміли ви!
Мефістофель
Це дуже жаль мені.
Але я зрозумів, які ви приязні.
Проходять.
Фауст
То ти мене впізнала враз,
Як тільки ми зайшли до вас?
Маргарита
Ви ж бачили, як очі я спустила?
Фауст
І ти мені зухвальство те простила,
Що я тебе так зачепив,
Коли на вулиці зустрів?
Маргарита
Мене тоді аж кинуло у кров,
Бо зроду я ще не ходила в славі;
Я думала: невже в моїй поставі
Нечемне щось, нахабне він знайшов,
Що він до мене прямо так підходить
І жарти, мов із дівкою, заводить!
Признаюся, щось у мені в той час
Озвалось в вашу користь мимовільно;
Я гнівалась сама на себе сильно,
Що гнівалась не дуже я на вас.
Фауст
Серденько!
Маргарита
Гетьте лиш!
(Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному).
