Домбі і син - Чарльз Діккенс

— А як ви гадаєте, капітане Катле? — спитав містер Турбот, піднімаючи поли фрака і стаючи в позицію. — Ви, людина практична, — як ви гадаєте?

Жодними словами — крім уже згаданих вище невимовних китайських ієрогліфів — не можна було б описати всю значущість і гостроту капітанового погляду, якого, підморгнувши, він послав у відповідь.

— Та ну! — розцвів капітан. — Як кажете? Маю я рацію чи ні?

Підбадьорений і натхнений люб’язними посмішками містера Турбота, капітан вклав у свій погляд так багато змісту, що мав відчуття, наче висловив усе вичерпно й красномовно, тож міг і собі поставити запитання.

— Маєте рацію, безсумнівно, — сказав містер Турбот

— Значить, погода сприятлива? — вигукнув капітан Катл.

Містер Турбот ствердно посміхнувся.

— Вітер попутний, міцний? — допитувався капітан.

Містер Турбот знову ствердно всміхнувся.

— Ага! — з полегшенням гукнув задоволений капітан. — Я добре знав це й так і казав Уол-рові. Спасибі, спасибі.

— У Гея блискуче майбутнє, — докинув містер Турбот, ще ширше розтягуючи рот. — Перед ним — цілий світ.

— Цілий світ і дружина, як та кажуть, — натхненно додав капітан.

При слові «дружина» (яке злетіло ненароком) капітан зробив паузу, знову підморгнув, настромив на каракуватий ціпок свій капелюх, крутнув ним і скосив око на свого широко усміхненого приятеля.

— Закладаюсь на пляшку ямайського рому, — мовив капітан, пильно дивлячись на нього, — що я знаю, чого ви всміхаєтесь.

Містер Турбот уступив до гри і всміхнувся ще ширше.

— Воно не вийде звідси? — капітан тицьнув ціпком у двері, щоб перевірити, чи вони зачинені.

— Ні на палець, — заспокоїв його містер Турбот.

— Ви, певне, подумали про те, що починається з великого «Ф»?

Містер Турбот не заперечив.

— А далі щось ніби «л», а потім «о»?

Містер Турбот не переставав усміхатись.

— Я знову вгадав? — прошепотів капітан, і червона смужка у нього на лобі від піднесення аж набрякла.

А що містер Турбот, і далі всміхаючись, закивав головою, то капітан Катл підвівся, потис йому руку й запевнив, що обидва вони йдуть одним галсом і що він (Катл) давно вже ліг на цей курс.

— Він познайомився з нею, — прорік капітан таємничо та серйозно, як того вимагала задана тема, — цілком небуденно. Пригадуєте, він знайшов її на вулиці, коли вона була ще крихітка. Відтоді він полюбив її, а вона його, як можуть любитись такі молодятка. Ми — Сол Джілс і я — завжди казали, що вони створені одне для одного.

Ні кішка, ні мавпа, ні гієна, ні сама смерть не показали б капітанові більше зубів, ніж показав містер Турбот під час цього монологу.

— Все воно в один бік хилиться, — вирік щасливий капітан. — І вітер, і течія, як бачите, ідуть в одному напрямку. Завважте, що того дня саме він трапився під руку.

— Надзвичайно сприятлива прикмета, — сказав містер Турбот.

— Завважте знов-таки, що його взяли на буксир і опісля, — провадив своєї капітан. — Що ж може кинути його в самоплав тепер?

— Нічого, — відповів містер Турбот.

— Ще раз маєте рацію, — знову потис йому руку капітан. — Нічого! Отже, — так тримати! А ще син — миле таке дитя — помер, так?

— Так, син помер, — потвердив згідливий Турбот.

— Промовте лиш слово, і маєте іншого, — процитував капітан. — Небіж ученого дядька! Небіж Сола Джілса! Уол-р! Уол-р, котрий уже у вас! І,— капітан поволі підносив голос, готуючи співбесідника до завершального вибуху, — котрий щодня ходить од Сола Джілса до вас, у ваші обійми!

Самовдоволення, з яким капітан при кожній наступній фразі ніжно підштовхував ліктем містера Турбота, могло перевищити тільки те переможне почуття, з яким капітан відкинувся на спинку крісла і глянув на Турбота, завершивши цей блискучий зразок свого красномовства. Перейми при народженні такого шедевру здійняли хвилі на його обширному синьому жилеті, а ніс з тієї ж причини палився вогнем.

— Правий я? — запитав капітан.

— Капітане Катле, — відповів містер Турбот, на хвилинку дивно якось перегнувшись мало не до колін, немов хотів звитися в клубок, — ваші погляди в усьому, що торкається Уолтера Гея, абсолютно й бездоганно правильні. Гадаю, ми говоримо конфіденційно?

— Слово честі! — підтвердив капітан. — Ні звуку!

— Ні йому, ні нікому?

Каштан Катл насупився й похитав головою.

— Хай це буде для вас просто як підтримка і керівництво до дії, — так, керівництво до дії, — повторив містер Турбот, — беручи до уваги вашу майбутню діяльність.

— Щиро дякую. Безперечно, що так, — відповів капітан, нашорошивши вуха.

— Я не вагаючись скажу, що так воно і є. Ви точно врахували всі можливості.

— А щодо вашого шефа, — мовив капітан, — то краще нам побачитись при слушнішій нагоді. Часу ще досить.

— Часу досить, — повторив містер Турбот, розтягши рота від вуха до вуха, — не вимовив, а лише окреслив ці слова язиком та губами і мило вклонився.

— Тепер я знаю, — а я це завжди казав, — Уол-р на шляху до багатства, — мовив капітан.

— На шляху до багатства, — в той же німий спосіб відгукнувся містер Турбот.

— І ця його невеличка подорож, можна вважати, — буденна річ і початок його кар’єри.

— Початок його кар’єри, — безгучно погодився містер Турбот.

— Отже, скільки я бачу, поспішати нема куди, і я тепер спокійний.

Містер Турбот німо погодився і на це, а капітан Катл остаточно утвердився в думці, що має справу з на диво приємною особою і що навіть містерові Домбі не завадило б повчитися в нього. Тож капітан іще раз вельми сердечно подав йому свою величезну