Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
«Якщо в них нема пива для мене, – обурено закричала вона, то про це не може бути й мови! Вічно ви знайомитеся з людьми, котрі не мають дітей. Вас ніколи не цікавить, щоби мені теж було з ким побавитися!»
Маргарита закохалась у будиночок з першого погляду. Вона часто згадувала про нього, навіть після відпустки.
– Звичайно, ти можеш взяти з собою, кого захочеш, – сказав Конні. – Що більше, то краще. – Він нахилився до Маргарити. – Хата дорожча, ніж я сказав своїй мамучі. Якщо я не знайду піднаймачів, я повний банкрут.
У Маргаритиній голові клубочилися, наштовхуючись одна на одну, різні думки. «Гінцель хоче поїхати з тобою в Югославію! Флоріан хоче подорожувати з тобою Європою! А якщо мама послухається свого бажання, тобі загрожує Португалія! Май розум, не ускладнюй ситуацію ще більше!»
Однак раптом усі думки кудись поділися, й у Маргаритиній голові залишилось одне-єдине, напрочуд спокійне міркування: «Я хочу в цей будинок, а що хочуть інші – мене не обходить!»
Маргарита поклала фотографію на журнальний столик і кивнула Конні.
– Правду кажучи, в мене була ціла купа планів, – сказала вона, – але можеш на мене розраховувати, вважай мене своїм піднаймачем!
Маргарита навіть не запитала про ціну. «Задля здійснення деяких мрій, – сказала вона собі, – можна забути про ощадливість». Ударивши по руках, вони зафіксували укладення угоди і з'їли по тарілці грецького салату, який приготувала мама Конні. Жуючи, Маргарита ще встигла отримати від доброї жіночки деяку цінну інформацію про вартість умеблювання вітальні, а тоді, тихенько наспівуючи собі щось під ніс, почимчикувала в рідну домівку, дивуючись своїй радісній безтурботності. Вона ж сама визнавала, що в такій ситуації радше пасував би панічний настрій. Урешті-решт, можливі конфлікти з різними рідними та близькими особами через її рішення – це аж ніяк не дрібниця!
Маргарита розмірковувала, з ким першим вона поділиться своїми планами на літо. Тут у неї був величезний вибір! «Ні в якому разі не з Гінцелем, – подумала вона. – Він негайно впаде в депресію. А це мене похитне, і я зміню своє рішення. Йому не подобається Парос. Він каже, що це острів для багатеньких снобів! Він хоче в якесь югославське задуп'я! Винаймати комірчину в тамтешнього листоноші!»
«Спочатку я поговорю з Флоріаном, – міркувала далі Маргарита. – Він буде лаятись і сваритись. Отже, я теж зможу лаятись і сваритись. І це буде трохи легше!»
Проте за хвилину Маргарита стояла перед своєю родиною, яка в повному складі обідала у вітальні. Всі як один відірвалися від поглинання моцарели і хором запитали:
– Ну, то що хотів від тебе Конні?
«Хто перший питає, той перший отримує відповідь», – подумала Маргарита, сіла між мамою та Меді й, утупившись у скатертину, заговорила:
– Ми домовилися, що проведемо все літо разом на Паросі, в будинку, про який, як виявилося, мй обоє, незалежно одне від одного, вже давно мріяли!
Раптом усі припинили жувати. У кімнаті запанувала могильна тиша.
Маргарита відвела очі від скатертини і подивилася на присутніх. Гансик сидів із відкритим ротом, Меді покусувала нижню губу, мама посміхалася. Тато мружив очі, ніби його засліплювало сонце, і закручував кінчики вусів у напрямку підборіддя.
– Мені шкода, – сказала Маргарита, – якщо я цим перекреслила чиїсь плани.
– Облиш ці свої пишномовні фрази! – Тато відпустив вуса, стиснув руки в кулаки й ударив ними по столі так, що аж тарілки перелякано затанцювали.
Меді закричала: '
– Тоді я теж не поїду в Португалію! Тоді я поїду з Пепі до його бабусі. Вона сказала, що візьме мене! Пепі її вже питав!
– А я залишуся на все літо в нашої бабусі! – вигукнув Гансик.
– Ви що, всі повар'ювали? – тато підскочив і забігав по вітальні *- від вікна до дверей, від дверей до вікна. Вперед назад, вперед назад. Коли тато хвилювався, він не міг всидіти на місці.
– Закмаєре, припини бігати, – сказала мама – Для мене твоя біганина – як психотерор. Мене це лякає.
Тато гепнувся на канапу.
– Я не вважаю доцільним, – сказала мама, – насильно запихати невдоволених дітлахів у літак до Португалії.
– Що ви всі раптом почали мати проти Португалії? -поцікавився тато.
– Закмаєре, йдеться не про Португалію, – м'яко сказала мама. – Йдеться про те, що в цій сім'ї кожен хоче відпочивати відповідно до власних бажань.
– А в тебе які бажання? – визвірився на маму тато. – Кажи спокійно, ну, давай! – він підскочив і знову почав бігати взад уперед між вікном і дверима. – Ну? Вельмишановна хоче з Марі-Луїзою на Північний полюс? Чи самостійно в Нікарагуа? У гарної жінки в дорозі завжди є купа шансів завести нові знайомства!
Мама відхилилася на своєму кріслі назад і, морщачи чоло, спостерігала за татовою біганиною.
– Пардон! Забув! Це ж психотерор! – Тато знову гепнувся на канапу.
– Дякую, Закмаєре! – Мамине чоло розгладилося. Вона задумливо розглядала свого товстезного чоловіка, котрий відсапу-вася посеред подушок. – А що би ти сказав на те, – спитала вона, – якби ми, ти і я, поїхали кудись самі-одні, тобто вдвох? Можливо, в Шотландію? Ти ж давно вже туди хотів.
– Ти і я, тільки вдвох? – тато вирячив очі.
– Що, правда, незле? – мама доброзичливо посміхнулася до спантеличеного тата.
Ця посмішка вколола Маргариту, мов ножем у серце. Вона була не просто доброзичлива, але і жертовна. Однак, здавалося, крім Маргарити, цього не помітив ніхто. Ніхто ж, окрім неї, і не знав, що мама мріяла провести відпустку сама-одна, а не сама-удвох.
Меді та Гансик збагнули, що тато вже не чинитиме опору здійсненню їхніх найпотаємніших мрій. Меді з різким вереском-писком поскакала в коридор, щоби зателефонувати Марі-Луїзі та Пепі.
Гансик посміхнувся широкою посмішкою, як ясний місяць на малюнку в дитячій казочці. Він швиденько наклав собі на тарілку залишки моцарели, напхав нею рота і радісно заговорив, розпльовуючи довкола маленькі шматочки сиру:
~ Це буде прекрасне літо! Я здурію від щастя!
Маргарита позбирала брудний посуд і хотіла віднести його до кухні.
– Я сам! – Гансик забрав у неї стос тарілок. Маргарита скам'яніла, мов дружина Лота, і дивилася братові
