Повітряний замок - Діана Вінн Джонс
Квітка-в-Ночі слухала його і кивала голівкою.
— Отже, — сказала вона, — не варто дошуковуватися причин, які спонукають продати килим-самоліт таким чином, щоби покупець не зміг ним користуватися. Це настільки дивно, що, як мені здається, нам краще обміркувати це насамкінець. А спочатку подумаємо про те, що цей килим робить. Ти говориш, він спустився, коли ти йому звелів. А от чи незнайомець у цю мить щось говорив?
Розум у неї був гострий і логічний. Абдулла подумав, що воістину натрапив на перлину серед жінок.
— Я абсолютно впевнений, що він нічого не говорив, — відповів він.
— Тоді, — зауважила Квітка-в-Ночі, — чарівне слово потрібне тільки для того, щоби змусити килим піднятися в повітря. У такому разі, як мені здається, є тільки дві можливості. Перша — килим робитиме те, що ти звелиш, доки де-небудь не торкнеться землі. А друга — він буде коритися твоїм наказам, доки не опиниться в тому ж таки місці, звідки і почалася його дорога…
— Це легко перевірити! — сказав Абдулла. Від її логіки йому аж голова пішла обертом. — Думаю, правильна друга можливість.
Він вистрибнув на килим і вигукнув:
— Піднімайся і лети назад у мій намет!
— Ні, ні! Не треба! Стривай! — закричала Квітка-
в-Ночі.
Та було пізно. Килим злетів у повітря й помчав так швидко і несподівано, що Абдулла спершу перекинувся на спину, аж йому перехопило дих, а потім виявив, що наполовину звисає з обтріпаного краю килима, судячи з усього, на жахливій висоті. Не встиг він відсапатися, як знову задихнувся: цього разу від швидкого польоту. Абдуллі залишалося тільки відчайдушно вчепитися за китиці на краю килима. Та не встиг він підповзти ближче до середини килима (не те що навіть заговорити), як килим рвонув униз, залишивши подих, який щойно повернувся до Абдулли, високо в небі, увірвався в намет, розсунувши заслони і мало не скинувши ними Абдуллу, і приземлився м’яко — і якось дуже вже остаточно — на підлогу.
Абдулла лежав долілиць, віддихуючись, і в голові в нього мерехтіли уривки невиразних спогадів про башточки палацу на тлі зоряного неба, які були промайнули повз нього. Усе сталося так швидко, що спочатку Абдулла здатен був думати лише про те, яким несподівано коротким виявився шлях від його намету до нічного саду. Коли ж Абдулла нарешті зміг перевести дихання, йому захотілося надавати собі стусанів. Яких же дурниць він наробив! Треба було принаймні почекати, поки Квітка-в-Ночі теж ступить ногою на килим. Але тепер логіка Квітки-в-Ночі підказувала йому, що в нього є лише один спосіб повернутися до дівчини — знову заснути, сподіваючись, що вві сні йому ще раз вдасться вимовити чарівне слово. Оскільки Абдуллі вдалося проробити це вже аж двічі, він не сумнівався в тому, що й тепер йому пощастить. Крім того, він був упевнений, що Квітка-в-Ночі все чудово зрозуміє, а відтак дочекається його в саду. Вона ж бо просто втілення мудрості — перлина серед жінок. Вона чекатиме на нього приблизно через годину.
Через годину поперемінного самобичування і вихваляння Квітки-в-Ночі Абдулла зумів нарешті заснути. Але, на жаль, прокинувшись, він побачив, що, як і раніше, лежить долілиць на килимі посередині свого намету. Зовні гавкав пес Джамала — саме від його гавкоту Абдулла і прокинувся.
— Абдулло! — почувся голос сина брата першої дружини його батька. — Ти вже прокинувся?
Абдулла застогнав. Тільки цього йому бракувало.
Розділ четвертий,
який стосується шлюбу і пророцтва
Абдулла ніяк не міг зрозуміти, чого ж від нього хоче Хакім. Родичі першої дружини його батька зазвичай з’являлися в його наметі раз на місяць, одначе цей візит уже відбувся два дні тому.
— Що привело тебе сюди, Хакіме? — втомлено крикнув він.
— Само собою, я хочу з тобою поговорити! — крикнув Хакім у відповідь. — Терміново!
— То розсунь заслони й заходь, — сказав Абдулла.
Хакім просунув своє опецькувате тіло поміж заслонами.
— Мушу сказати, якщо це твої хвалені заходи безпеки, о сину чоловіка моєї тітоньки, — прокректав він, — то я про них невисокої думки. Адже хто завгодно міг зайти сюди й застати тебе, сплячого, зненацька!
— Собака надворі загавкав і попередив мене про твій прихід, — відповів Абдулла.
— А що з того? — презирливо поцікавився Хакім. — От що би ти зробив, якби я виявився злодієм? Задушив би мене килимом? Ні-ні, я все одно не схвалюю твоїх заходів безпеки!
— Що ти хочеш мені сказати? — запитав Абдулла. — Чи ти просто прийшов сюди, як завжди, щоби сказати мені, в чому я неправий?
Хакім гордовито всівся на стос килимів.
— Тобі бракує твоєї звичайної вишуканої чемності, о мій зведений двоюрідний брате, — зауважив він. — Якби син дядька мого батька почув тебе, він був би дуже незадоволений.
— Я не мушу виправдовуватися перед Ассіфом за свою поведінку, і взагалі! — вибухнув Абдулла.
Він почував себе глибоко нещасним. Душа його рвалася до Квітки-в-Ночі, а в цю мить дівчина була для нього цілком недосяжною. Ні про що інше він зараз не міг думати.
— Тоді я не стану турбувати тебе тим, що мав повідомити, — бундючно заявив Хакім, піднімаючись.
— От і добре! — відповів Абдулла і подався в дальній кут свого намету, щоб умитися.
Однак було зрозуміло, що Хакім не забереться геть, доки не переповість того, з чим прийшов. І справді, коли Абдулла нарешті вмив обличчя й обернувся, Хакім усе ще стояв у наметі.
— Тобі би здалося переодягнутися й навідатися до цирульника, о мій зведений двоюрідний брате, — порадив він Абдуллі. — Тому що в цю мить ти виглядаєш зовсім не так, як повинна виглядати людина, достойна відвідати нашу крамницю.
— А чого б то я мав її відвідувати? — здивовано запитав Абдулла. — Ви вже давно дали мені зрозуміти, що мені там ніхто не радий.
— Тому що несподівано знайшлося віщування, зроблене, щойно ти народився, — почав пояснювати Хакім. — Воно лежало у скриньці, де, як усі ми вважали, зберігалися коштовні пахощі. Якщо ти докладеш зусиль, щоби прибути до нас у крамницю в достойному вигляді, ми вручимо тобі цю скриньку.
Віщування Абдуллу нітрохи не цікавило. До того ж, Абдулла ніяк не міг второпати, чому це він повинен сам іти по те віщування. На його думку, Хакім мав би принести його з собою.
Він уже був готовий відмовитися, та раптом його осяяв здогад, що якщо сьогодні вночі, уві сні, йому вдасться вимовити чарівне слово (Абдулла не сумнівався, що все ж таки зможе це зробити, адже він робив це вже аж двічі), то вони з Квіткою-в-Ночі, вочевидь, утечуть разом. А на власному весіллі чоловікові личить бути належним чином одягненим, умитим і поголеним. Відтак, раз йому однаково доведеться йти до лазні та до цирульника, він по дорозі додому і справді може заскочити до родичів та забрати це дурне віщування.
— Гаразд, — сказав він. — Чекайте мене за дві години до заходу сонця.
Хакім насупився:
— А чому так пізно?
— Тому що в мене справи, о мій зведений двоюрідний брате, —
