Українська література » Дитячі книги » Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця - Всеволод Зіновійович Нестайко

Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця - Всеволод Зіновійович Нестайко

Читаємо онлайн Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця - Всеволод Зіновійович Нестайко
одразу Лесик скочив на берег.

І хоч од страху в Лесика цокотіли зуби, він щосили загукав:

— Гей, Вередазмія! Гей, Капризазмія! Оддай ляльку Гальку зараз же! Бо буде тобі погано!

Із скреготом прочинилися важезні двері похмурого палацу і визирнула спершу одна, потім друга, потім третя голова.

— А хто тут кричить-верещить, спати-дрімати мені заважає?! Що за сміливець?! А-а-а… Так це ж мій Олексій-Плаксій дорогий! Дуж-же приємно! Я ж за тобою так скучила!.. Просто замучилась з тою впертою лялькою Галькою, яка ніяк не хоче ставати злючкою-капризючкою… Ану! — і Вередазмія-Капризазмія вискочила з палацу і кинулась на Лесика.

Але тут з корабля злетіла і кинулась їй навперейми Жарт- Птиця.



— Ой-йой! Ай-яй-яй! Що таке? Бре-ке-ке! — від несподіванки заверещала Вередазмія-Капризазмія.

А Жарт-Птиця дзьобала її дзьобом по всіх трьох головах і приказувала:

Ах ти, злюка!.. Ах ти, злюка!.. Ах ти, капосна зміюка!.. Ти не смій дітей лякати І ночами їх кусати! Геть негайно звідси! Ну! Бо іще раз дзьобону!

Вередазмія-Капризазмія, звиваючись, крутилася на землі і тільки скрикувала:

Ай-ай-ай! Не чіпай! Уй-уй-уй! Не жартуй!

Нарешті гірко заплакала і закричала:

— Ой, не буду я більше нікого лякати! Ой, я буду тікати, тікати, тікати!..

І як кинулася тікати — тільки хвіст замелькав.



— Ура-а-а! — закричали всі радісно.

І Лесик з усіма:

— Уррра-ааа!..

Аж очі заплющив…

— Лесику! Синку! Що таке? Чого це ти «ура» кричиш?

Глип-глип — а над ним мама схилилась, усміхається.

У вікно сонечко світить.

Ранок.

Підхопився Лесик:

— Мамо! Так Жарт-Птиця ж Вередазмію-Капризазмію прогнала! Назавжди!

Мама анітрішечки не здивувалася, не спитала, що то таке за Вередазмія-Капризазмія, що то таке за Жарт-Птиця, а тільки зраділа:

— Нарешті! Так це ж дуже добре! Це ж прекрасно!

— Ходімо швидше в дитсадок! — скочив Лесик з ліжка. — Я ж мушу все розказати дітям.

І Лесик почав швидко-швидко одягатися.

Під час сніданку він без жодних розмов, на радість мамі, з’їв усе, що вона йому дала, навіть манну кашу.

У дитсадок вони майже бігли.

До того ж не мама Лесика, а Лесик маму весь час тягнув за руку.

І як тільки зібралися всі діти, Лесик попросив Світлану Іванівну, щоб вона дозволила йому розказати дітям казку.

Світлана Іванівна, звичайно, дозволила. І Лесик розказав їм усе, що ви тільки-но прочитали.

Діти уважно слухали, а потім дружно плескали у долоні, бо їм дуже сподобалося, що Вередазмія-Капризазмія в кінці розплакалася і втекла.



— Так їй і треба! — сказала Оксанка.

А Юрасик підніс угору руку і спитав.

— А це ти сам придумав?

Лесик знизав плечима і сказав:

— Нічого я не придумав. Все так і було.

Сашко скривився і сказав:

— Так не буває!

А Милочка скрикнула:

— А от і буває! А от і буває!

А Максим поважно насупив брови і сказав:

— Авжеж буває! Це ж казка! А в казці все буває!

На цьому суперечка й припинилася, бо якраз прийшов майстер і приніс слона Филимона, качечку Крячечку, зайця Сергія, Вовчика-братика і Лисичку-сестричку. Вони були цілісінькі й новісінькі, наче щойно з іграшкової крамниці.

І всі почали весело з ними гратися.

А Лесик тишком-нишком побіг до будки. Він же мусив розказати чарівникові-жартівникові Нежурисю, кумедному дідусеві у кріслі на велосипедних колесах, що Вередазмії-Капризазмії вже немає.

Підбіг і зупинився.

Хід між будкою і парканом було забито товстими дошками…

Лесик розгубився.

І раптом подумав:

«Та, мабуть, він і так уже все знає. Він же чарівник».

І побіг до дітей гратися у «веселі каруселі»…

…А на маленькому подвір’ячку за парканом кумедний дідусь із кошлатими бровами і сірими променистими очима уважно прислухався до веселого дитячого гамору і усміхався так як уміють усміхатися тільки добрі чарівники, навіть якщо вони й дуже хворі і не можуть самі ходити, а їздять у кріслі на велосипедних колесах…

А увечері, коли прийшла мама, Лесик щось довго шепотів їй на вухо.

Мама слухала-слухала, потім поцілувала його і сказала:

— Авжеж, синку! Так і зробимо!

І вони пішли в місто. І довго ходили по іграшкових крамницях, поки не знайшли й не купили точнісінько таку ж ляльку Гальку, як та, яку Лесик кинув у сміттєпровід.

І того ж вечора Лесик зайшов до сусідської дівчинки Оленки і, даючи їй ляльку, сказав:

— Будь ласка, прийми її назад. Вона пережила багато пригод, побувала в зубах лихої Вередазмії-Капризазмії, але чарівна Жарт-Птиця врятувала її. І вона повернулася до тебе. Прийми її, будь ласка!

— Ой! — тільки й сказала тихо Оленка.

І треба було бачити, якою радістю спалахнули Оленчині

Відгуки про книгу Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця - Всеволод Зіновійович Нестайко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: