Маленький принц (на украинском языке) - Антуан де Сент-Екзюпері

— Ну, від цього мало пуття,— мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— Тоді кепське твоє діло,— гукнув маленький принц.

— Кепське,— погодився ліхтарник.— Добридень!

I погасив ліхтаря.

«Цього чолов'ягу,— сказав собі маленький принц, торуючи шлях,— цього чолов'ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п'яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

Маленький принц зітхнув.

«От з ким я міг би заприятелювати,— подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох...»

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

XV

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Я географ,— мовив старий добродій.

— А що таке географ?

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Цього я не можу знати,— мовив географ.

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— Цього я не можу знати,— відказав географ.

— А міста, річки, пустелі?

— Цього я теж не можу знати.

— Але ж ви географ!

— Авжеж,— сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців.

Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель. Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету.

Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з'ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

— А навіщо?

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п'є.

— А чому?

— Бо в п'яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Я одного такого знаю,— заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— Цілком можливо. Отож, коли з'ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

Нараз географ захвилювався:

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

— Прошу,— мовив географ.

— О, в мене там не вельми цікаво,— сказав маленький принц,— усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Так, усе може трапитися,— потвердив географ.

— А ще у мене є квітка.

— Квітів ми не записуємо,— відказав географ.

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— Бо квіти ефемерні.

— Як це — ефемерні?

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок,— мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— Але згаслий вулкан може прокинутися,— перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже,— мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц,— питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

— I моя квітка скоро зникне?

«Моя рожа недовговічна,— мовив собі маленький принц,— їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

— Куди ви порадите мені вирушити?

— Одвідай планету Земля,— відказав географ.— Вона має добру славу.

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

XVI

Отож сьома планета була Земля.

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев'ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п'яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п'ятсот одинадцять душ.

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті. Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії.

Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками. Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці. I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

XVII

Як хочеться сказати дотепніш, іноді