Король Матіуш Перший - Януш Корчак

Матіуш багато чув про минулі битви, а про сучасну війну уявлення не мав. Але скоро він мав сам переконатися, який зв’язок існує між сухарями, чобітьми й війною.

Розчарування й занепокоєння Матіуша зросли ще більше, коли наступного дня, за розкладом, як завжди, з’явився на урок гувернер.

Та не минуло й половини уроку, як Матіуша покликали до тронної зали.

— Посли держав, які оголосили нам війну, виїжджають із країни.

— Куди?

— На батьківщину.

«Дивно, представники ворожих держав спокійнісінько виїжджають додому, ніби нічого не сталося! — дивувався Матіуш. — Але, мабуть, навіть краще розлучитися з ними по-доброму».

— А навіщо вони прийшли?

— Попрощатися з вашою королівською величністю.

— А який у мене має бути вигляд — ображений чи розгніваний? — тихо запитав він у церемоніймейстера, щоб не розчули лакеї, а то вони перестали б його поважати.

— Будьте люб’язні і привітні. Утім, не турбуйтеся, вони самі знають, як поводитися в подібних випадках, — порадив йому церемоніймейстер.

Двері широко розчинилися, і до зали велично зайшли чужоземні посли. «Без варти, без наручників і кандалів», — здивовано зазначив про себе Матіуш.

— Прощавайте, ваша королівська величносте! Дуже прикро, що справа дійшла до війни. Ми зі свого боку доклали всіх зусиль, аби уникнути цього. Але, на жаль, наші старання не увінчалися успіхом. З жалем повертаємо ордени — нам не гоже носити ордени ворожої держави.

Церемоніймейстер узяв у послів ордени.

— Ваша величносте, прийміть щиру вдячність за гостинність, надану нам у вашій чудовій столиці. У нас збережуться про неї найкращі спогади. Ми не сумніваємося, що найближчим часом прикре непорозуміння буде ліквідовано, і наші країни, як колись, житимуть у мирі і злагоді.

Матіуш встав і з гідністю промовив:

— Перекажіть вашим королям, що я радий війні і постараюсь якнайшвидше розбити вас, а умови миру пред’явлю необтяжливі. Так завжди чинили мої великі предки.

Посли низько вклонились. Один непомітно усміхнувся.

— Аудієнцію закінчено! — оголосив церемоніймейстер, тричі вдаривши срібною булавою об підлогу.

Надруковане у всіх газетах звернення Матіуша до послів викликало в населення захоплення. Перед палацом зібрався величезний натовп. Звідусіль лунали крики «ура».

Матіуш марно провів у чеканні три дні. Нічого не змінилося. «Король під час війни зубрить граматику, пише диктанти й розв’язує арифметичні завдання — на що це схоже!» — обурювався він.

Жалюгідний, збитий із пантелику, тинявся він садом, як раптом почув знайоме «ку-ку».

І вже наступної миті тримав у руках довгожданий лист від Фелека.

Я їду на фронт. Батько дотримався обіцянки лише наполовину: напився, але спати не ліг, а почав збиратися в дорогу. Не знайшовши фляжки, складаного ножа й патронташа, він вирішив, що це я вкрав, і всипав мені по перше число. Сьогодні або завтра вночі я втечу з дому. Я був на вокзалі. Солдати обіцяли взяти мене із собою. Якщо у вашої королівської величності є якісь доручення, чекатиму о сьомій годині. Дуже знадобилися б на дорогу ковбаса, бажано копчена, пляшка горілки й тютюн.

Неприємно крадькома, як злодюжці, тікати з дому, особливо якщо ти не простий хлопчик, а король. Ще неприємніше прокрадатися в їдальню, залазити в буфет і похапцем хапати, що попаде під руку: пляшку коньяку, банку ікри й великий шматок лососини.

«Нічого не поробиш, війна є війна, — утішав себе Матіуш. — На війні свої закони».

Матіуш був зажурений, а Фелек так і сяяв від щастя.

— Коньяк навіть краще за горілку, — казав він. — А що тютюну немає — теж не біда.

Фелек, виявляється, насушив листя тютюну, а на фронті йому, як і всім солдатам, видадуть тютюн. Усе добре. Шкода лише, що головнокомандувач — розтяпа.

— Розтяпа? А хто призначений головнокомандувачем?

Кров ударила Матіушу в голову. Знову міністри обдурили його! Виявляється, війська вже тиждень, як виступили в похід, було навіть дві битви, — щоправда, не дуже вдалих для наших. А на чолі війська поставили старого генерала, якого батько Фелека, колись добряче напившись, назвав розтяпою і йолопом. Он воно що! Міністри гадають, що звозять Матіуша раз-другий на фронт, і до того ж у безпечне місце, як на екскурсію. Він старанно зубритиме граматику й розв’язуватиме задачі, а народ за нього — кров проливатиме! А коли до столиці привезуть поранених, йому люб’язно дозволять відвідати їх. І на чолі похоронної процесії, якщо вб’ють генерала, теж піде Матіуш, — це йому можна.

«Отже, народ захищатиме мене, а не я його?»

А королівська гідність? А честь? Що подумає про нього Іренка? Купувати дівчинці ляльок до стелі йому можна, а йти на війну не можна. Ні, панове міністри, ви глибоко помиляєтесь, Матіуш не такий!

Матіуш схопив Фелека за плече, коли той саме запихав до рота п’яту жменю малини.

— Фелек!

— Слухаюсь, ваша королівська величносте!

— Хочеш бути моїм другом?

— Так точно, ваша королівська величносте!

— Фелек, я відкрию тобі таємницю. Тільки дивись, не проговорися.

— Ні, ваша величносте, не проговорюся!

— Сьогодні вночі я разом із тобою втечу на фронт.

— Є, ваша величність!

— Давай поцілуємося!

— Є поцілуватися!

— Говори мені «ти».

— Є говорити вашій величності «ти»!

— З цієї хвилини я більше не король. Почекай, яке б придумати собі ім’я? Ага! Томек Пальчик. Тебе звуть Фелек, а мене — Томек.

— Є! — сказав Фелек, мало не подавившись великим шматком лососини.

Вони вмовилися: сьогодні о другій годині ночі Матіуш чекатиме Фелека біля палацової огорожі.

— Послухай, Томек, на двох провізії потрібно удвічі більше.

— Гаразд, — буркнув Матіуш невдоволено. Йому здалося, що в такий відповідальний момент думати про їжу негідно.

Гувернер гидливо поморщився, побачивши на щоці Матіуша червону пляму — слід забруднених малиною Фелекових губ, але нічого не сказав: у королівському палаці теж відчувався подих війни.

Скандал! З королівського буфета вчора пропала щойно відкоркована пляшка коньяку, ковбаса вищого ґатунку й половина лосося. Ці ласощі призначалися для гувернера — таку умову він поставив покійному королеві, коли наймався навчати спадкоємця престолу. І ось сьогодні, уперше за весь час, він буде позбавлений цього! Як кухар не старався, нічого вдіяти не вдалося. Ще б пак! Адже потрібно написати прохання, на ньому головний управитель палацового господарства має поставити печатку, потім ключник підписати, і лише тоді головний охоронець королівських підвалів видасть нову пляшку коньяку. А якщо хтось не підпише прохання до закінчення слідства у справі про пропажу, тоді прощай люб’язний коньяк на місяць, а то й більше.

Розлючений гувернер налив Матіушу чарку риб’ячого жиру й на п’ять секунд раніше, ніж належало за етикетом, відіслав спати.

V

— Так. Це ти,