Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко

— Гестапівці її дядька розстріляли. І за тіткою полюють, щоб розстріляти!

— Не подобаються мені наші поїздки, — промовив Свічка. — Чує моя душа, що добром вони не закінчаться. Дуже густу павутину гестапівці тут наснували.

З ринку поїхали прямо на пропускний пункт. Знайомий Юрин есесівець перевірив перепустки, помацав мішки з покупками і наказав відкрити шлагбаум.

На другий день Юрко пішов до Святого. Той вислухав його розповідь про групу провокаторів, про дивного гестапівця, який хоче знайти стежку до партизан, і очі в нього грізно зблиснули, весь він напружинився, сидів за столом і довго мовчав. Нарешті підвів голову і став міркувати вголос:

— Хто ж він, той таємничий гестапівець? Наш розвідник чи провокатор? Може, й справді гестапо задумало заслати в загін свою агентуру під виглядом «підпільників» і знищити їх руками партизан? І таке може бути. Добре, не будемо зараз сушити собі голови, бо все одно нічого не зуміємо вирішити. Порадимося з лейтенантом, подумаємо і вирішимо, як нам діяти далі. Доведеться, мабуть, послати зв'язкових на зустріч з цим загадковим гестапівцем.

У приміщенні колишнього лісного технікуму мала відбутися важлива нарада партизанських командирів та бійців розвідувально-диверсійної групи, яка нещодавно прибула з Великої землі. До наради готувалися дбайливо. У великій залі, де знаходився розкішний камін, оздоблений блискучими порцеляновими плитками, поставили два нових столи. Їх терміново виготували партизанські теслі. Вони ж змайстрували і міцні дубові лави. Мало хто з партизанів знав, що за питання будуть вирішуватися на майбутній нараді, хоча по табору й ходили різні чутки. Найбільше було розмов про рейд по глибоких тилах противника. Саме таке завдання поставив Центр перед розвідувально-диверсійною групою. Для виконання цього важливого завдання й прибула група особливого призначення з Москви. Керує цією групою прославлений розвідник, Герой Радянського Союзу полковник Петро Федорович Штиков. Дехто вважав, що на нараді буде обговорюватися робота партизанської розвідки. І тут, мабуть, дістанеться на горіхи лейтенанту Вершині. Надто вже багато прорахунків у його діяльності. У загоні діють ворожі агенти, а він ніяк не може їх виявити, натрапити на їх слід. Лейтенант Вершина й буде звітувати на цій нараді. Партизани любили лейтенанта за чесність, хоробрість, відвертість, цінували його заслуги, співчували, хоча й розуміли, що не завжди йому щастить своєчасно дізнатися про наміри окупантів та їх прислужників. Як не було тяжко партизанам влітку та восени 1941 року, коли фашисти вийшли на береги Прип'яті, блокували ліси, влаштовували безкінечні облави, але вони все одно вистояли. Нелегко було й на початку зими, як фронт наблизився до Москви. І весь цей час партизанською розвідкою керував лейтенант Вершина. Не раз і не двічі він виводив загін потайними стежками з ворожого кільця. Жаль буде, як Вершину звільнять з посади, звинувативши у бездіяльності та невмінні протистояти ворожій розвідці. Хоча як там не було, а ворожу колону біля Кам'яного Рога партизани розтрощили, посікли на капусту. Не допомогли фашистам ні танкетки, ні автоматники. І тут заслуга лейтенанта Вершини незаперечна. Правда, й окупанти завдали партизанам чимало дошкульних ударів. Їх розвідка теж не спить, проникає часом в найважливіші, найсекретніші таємниці. Про все це, мабуть, і йтиме мова на нараді.

Лейтенант Вершина справді повинен був виступати на нараді і сумлінно готувався до неї, третій день сидів у землянці, писав звіт, переглядав численні помітки. Було над чим подумати, зважати кожну деталь, кожну подробицю, вивірити кожне слово.

У ворожій розвідці теж сидять неабиякі майстри, їх на макусі не зловиш.

Лейтенант зупинився перед вікном, що виходило на рівну просіку.

З сусідньої землянки вибігли школярі. Вишикувалися, пішли з учителькою до будинку колишнього лісного технікуму, де для них було обладнано їдальню.

Вершина провів дітвору поглядом і знову сів за стіл, став переглядати папери.

Нарешті у великій залі зібралися керівники партизанського загону та бійці розвідувальної групи. Посеред зали біліють нові столи, навколо них — масивні дубові лавки. У кутку до самої стелі підноситься громіздкий камін. У просторій ніші каміна стоїть цинковий бачок з водою. На бачку біліє чимала алюмінієва кружка.

Лейтенант Вершина мимоволі поглядає на цей давно не діючий камін, намагається приховати свою усмішку. Адже він читає свою доповідь саме для цього «каміна». Можна не сумніватися, що до «наради» прислухається Консул. Зараз він сидить біля свого магнітофона, готовий кожної миті увімкнути апаратуру і записати кожне слово на чутливу плівку. Потім записи потраплять до гестапівців, вони їх прочитають, вивчать, зроблять належні висновки.

Командир загону Коваленко уважно поглянув на присутніх, постукав олівцем по графину, сказав:

— Товариші! Зараз ми проведемо з вами важливу нараду, проаналізуємо наші успіхи та прорахунки, накреслимо завдання на майбутнє. Центр поставив перед нами нові, надзвичайно важливі завдання. Про них нас і поінформує згодом Петро Федорович. Становище на фронті, — продовжував командир, — тяжке. Бої тривають у Сталінграді, фашисти намагаються захопити Кавказ. Червона Армія веде запеклі бої з ворогом. І ми повинні напружити всі сили, подати їй якнайкорисливішу допомогу. За останні два тижні наші підривники пустили під укіс чотири ворожі ешелони. У повітря висаджено залізничний міст. Це наш внесок у всенародну боротьбу з окупантами. І мушу сказати, що цей внесок ще незначний, він би міг бути вагоміший! Нагадаю, що на заваді нам стає ворожа агентура! Міни, вибухівка, скинуті з літака, потрапили до гітлерівців! Німці були повідомлені про прибуття нашого літака. Фашистська розвідка засилає до нас своїх шпигунів, вбивць, провокаторів. Є тут моя недоробка, як командира загону. Є тут, товариші, й серйозні упущення начальника партизанської розвідки лейтенанта Вершини. Мусимо про це говорити відверто і самокритично.

До нас мала прибути група особливого призначення з Великої землі з досвідчених підривників, але вона потрапила в пастку й загинула! Хто видав групу? Тиждень тому група мінерів загинула під залізничним переїздом Сухиничі. Її теж видали ворожі вивідувачі. Хто вони? За рішенням Київського підпільного міськкому партії в наш загін було підготовлено групу військовополонених в кількості ста двадцяти чоловік, її оточили гестапівці в Ірпінському