Українська література » Дитячі книги » Стара фортеця - Володимир Павлович Бєляєв

Стара фортеця - Володимир Павлович Бєляєв

Читаємо онлайн Стара фортеця - Володимир Павлович Бєляєв
закінчилися його останні шкільні канікули. Восени він вступив до Кам'янець-Подільського фабрично-заводського училища імені Балабанова, створеного при заводі «Мотор». Хлопці самі заробляли гроші, щоб прогодувати себе, виконували нескладні виробничі завдання — виготовляли продукцію для сільського господарства: робили соломорізки, інші машини, ремонтували млинове знаряддя.

Найчастіше Володя працював у ливарному цеху, де в нього було багато друзів-комсомольців, а у вільний від роботи час разом з товаришами по ФЗУ брав участь у оперативних діях ЧОПу. В рік смерті Леніна він став комсомольцем і того ж року надрукував у місцевій газеті нарис, присвячений великому вождю революції.

Закінчено фабзавуч. Володимир Бєляєв — ливарник четвертого розряду — їде до Бердянська, де стає робітником знаменитого Первомайського машинобудівного заводу на березі Азовського моря. Працював у ливарному цеху спочатку на мідному литті, потім — на «сірому чавуні».

Заводська романтика захоплює хлопчину, і він вечорами, після роботи, пише статті і нариси про трудові будні. Їх публікують не тільки в українських, а і в московських газетах. Йому довіряють редагувати виїзну газету «Червоний кордон». На старенькому автомобілі, який виділив у його розпорядження окружком партії, Бєляєв роз'їжджає по селах прикордонних районів, вміщує на газетних шпальтах одне за одним оповідання про нове, радянське життя, про пильність радянських людей. А в степу за редакційним автомобілем полює банда отамана Козака. Заряджений наган у молодого редактора завжди напоготові.

Потім — служба в армії, робота у важкій промисловості. Колиска революції, місто Ленінград, стало і його, якщо так можна висловитися, партійною колискою. Тут молодий робітник Володимир Бєляєв у серпні 1931 року стає комуністом.

Якось уночі на завод приїхав Сергій Миронович Кіров і заглянув до тієї майстерні, де працював Володимир Бєляєв з товаришами. Робітнича зміна затяглася того дня до пізньої ночі, і хлопці не поїхали додому, а влаштувалися спати просто в майстерні, під експериментальним танком.

Кіров підійшов до них і запитав:

«А чого це ви, хлопці, спите на підлозі?»

Вони пояснили, що трамваї у такий пізній час вже не ходять з-за Невської застави до центру міста, додому добиратися далеко, а пішки йти — не виспляться, адже вранці знову на завод.

«У такому разі, — сказав Кіров, — розвезу вас усіх по домівках на своїй машині. Одіспитесь…»

Так Володимир Бєляєв і його приятелі опинилися в одній машині з Сергієм Мироновичем. Їхали вони через усе місто, вкрите снігом, і Кіров по-дружньому розпитував хлопців, як їм працюється, з якими труднощами стикаються, чи не потрібна у чомусь допомога.

І молоді робітники, не криючись, докладно й щиро розповідали улюбленому керівникові ленінградських більшовиків про своє життя-буття, про трудові радощі і прикрощі. Хтось із хлопців сказав Сергієві Мироновичу про статті і замітки, які постійно друкує у щоденній газеті «Дослідник» її редактор — робітник Володимир Бєляєв. Кірова це дуже зацікавило, і він сказав:

«Я теж і робітником був, і у газеті «Терек» друкувався, та ось на партійну роботу відкликали. А ви не кидайте писати. Дуже це потрібна і корисна справа. Можливо, з вас вийде письменник…»

Розмова з Кіровим спонукала Володимира Бєляєва серйозно замислитися над своїм літературним покликанням. Він знайомиться з відомими ленінградськими письменниками Миколою Тихоновим, Михайлом Зощенком, Віссаріоном Саяновим, Юрієм Германом, які з увагою поставилися до його творчої долі.

У ленінградських журналах і газетах з'являються публікації оповідань Бєляєва, які відразу ж по-доброму помітили і оцінили читачі.

В архіві Володимира Павловича збереглися нотатки письменника Івана Дмитроченка, який у тридцяті роки працював інструктором Ленінградської асоціації пролетарських письменників. Кілька сторінок у цих нотатках присвячено Бєляєву.

«Якось, — пише Іван Дмитроченко, — з розмови з Марією Костянтинівною Тихоновою, дружиною Миколи Тихонова, я довідався, що в редакціях став з'являтися вродливий юнак, схожий на цигана, з кучмою волосся на голові, пише непогані нариси і оповідання…

Відвідуючи заводи і фабрики Ленінграда, я зустрів одного разу в маленькому кабінеті життєрадісного юнака. Коли він говорив, в його оливкових очах аж сяяла невичерпна радість. Це й був Володя Бєляєв, робітник заводу. Після нашого знайомства пін став часто з'являтися в коридорах редакцій разом з тоді ще молодим Юрієм Германом. Був час, коли я прожив тижнів два в неоштукатуреній квартирі Бєляєва, в бетонному похмурому будинку на розі Староневського проспекту і вулиці Бакуніна… Посміхаючись, Володя сказав: «Не журися, Ваню, тут прозаїк Євген Соболевський написав свою найкращу повість «Веселий похорон», цей склепик уже знаменитий!»

Ось у цій непоказній і недобудованій квартирі і писав Володимир Бєляєв свої оповідання, два з них — «Дитинство» і «Ровесники» — тоді ж дістали високу оцінку громадськості, були відзначені премією ВЦРПС на Всесоюзному конкурсі робітничих авторів. Тут же потім він почав писати і «Стару фортецю». А спонукав його до цього один із засновників радянської дитячої літератури, чудовий поет Самуїл Якович Маршак. Він узяв шефство над молодим талановитим літератором».

«Оповідання ваші, голубе, цілком гідні того, — сказав Маршак своєму вихованцеві, — щоб випустити їх окремою книжкою. Але знаєте, ось що: за ними, за оповіданнями вашими, постійно вимальовується, а правдивіше — відчувається цікаве, старовинне місто, долі живих героїв. Коротше кажучи, їм потрібна просторіша «житлова площа». Напишіть-но, голубе, повість. І неодмінно покажіть мені, що у вас виходитиме…»

Бєляєв послухався поради уславленого майстра літератури і став писати повість, показуючи кожен щойно написаний розділ Маршаку. Так, при найсуворішій редактурі Маршака, народилася перша книжка майбутньої трилогії. Називалася вона тоді «Підлітки». За рекомендацією перших читачів рукопису — письменників Самуїла Маршака, Віссаріона Саянова і Марка Колосова — вона була надрукована в одинадцятому номері журналу «Молодая гвардия» за 1936 рік, а наступного року вийшла окремою книжкою уже з назвою «Стара фортеця».

Так розпочався творчий шлях Володимира Бєляєва до знаменитої трилогії, до інших книжок, у кожній з яких живе правда життя, правда часу, жива пам'ять про героїчне минуле.

У 1940 році журнал «Звезда» у двох номерах, серпневому і вересневому, з продовженням друкує другу частину трилогії — повість «Будинок на Житомирській», яку потім, навесні 1941 року, незадовго до початку війни з фашизмом, випустив «Детиздат» окремою книжкою під назвою «Будинок з привидами».

Війна застала Володимира Бєляєва в обложеному Ленінграді. Він добровольцем вступає до народного ополчення, споруджує оборонні рубежі, бере участь у сміливих діях винищувального батальйону і у вільні хвилини

Відгуки про книгу Стара фортеця - Володимир Павлович Бєляєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: