Гаррі Поттер і фiлософський камiнь - Джоан Роулінг
- Хочеш іти першим? Ти певен? - запитав Рон. - Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку Герміоні, щоб пес не прокинувся.
Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тільки-но Герміона заграла, знову заснув як мертвий.
Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.
Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:
- Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте Гедвіґу до Дамблдора, добре?
- Гаразд, - відповів Рон.
- Сподіваюся, за хвилину побачимось.
І Гаррі відпустив пальці. Холодне, вогке повітря проносилося повз нього, а він падав усе нижче, нижче, нижче і ось...
ГУП! Із кумедним, приглушеним звуком він гепнувся на щось м'яке. Присів і помацав довкола рукою, його очі ще не звикли до темряви. Здавалося, ніби він сидить на якійсь рослині.
- Усе гаразд! - гукнув він туди, де виднілася цяточка світла завбільшки з поштову марку, - це, власне, й був відчинений люк. - М'яка посадка, можна стрибати!
Рон стрибнув - і приземлився поруч із Гаррі.
- Що це таке? - були його перші слова.
- Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом'якшувати падіння. Герміоно, давай!
Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але Герміона вже стрибнула. Приземлилася з другого боку від Гаррі.
- Ми десь на сотні метрів під школою, - сказала вона.
- Нам пощастило, що тут ця рослина, - мовив Рон.
- Пощастило! - заверещала Герміона. - Гляньте на себе!
Вона підскочила й насилу поповзла до вологої стіни. Насилу, бо, тільки-но приземлилася, рослина своїми змієподібними вусиками стала обплітати їй ноги. Гарі з Роном навіть не помітили, в якій халепі вони опинилися.
Герміона встигла вивільнитися ще до того, як рослина її впіймала. Тепер вона нажахано спостерігала, як хлопці з усіх сил виривалися від рослини, але що більше вони вовтузилися, то міцніше й швидше вона їх обплітала.
- Не рухайтесь! - звеліла їм Герміона. - Я знаю, це - пастка диявола!
- О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це - супердопомога! - розсердився Рон, не даючи рослині стиснути його шию.
- Замовкни, я пробую згадати, як її вбити! - крикнула Герміона.
- То швидше, бо я задихаюся! - прохрипів Гаррі, відбиваючись від пагона, що закручувався йому навколо грудей.
- Пастка диявола, пастка диявола... Що там казала професорка Спраут? Вона любить темряву й вогкість...
- То запали вогонь! - задихався Гаррі.
- Так, звичайно, але тут нема хмизу! - заплакала Герміона, заламуючи руки.
- ТИ ЩО, ЗДУРІЛА? - заревів Рон. - ТИ ЧАРІВНИЦЯ, ЧИ ХТО?
- Ой, так! - вигукнула Герміона, вихопивши чарівну паличку. Махнула нею, щось пробурмотівши, і спрямувала на рослину струмінь яскраво-блакитного полум'я. Наступної миті хлопці відчули, як рослина ослабила свої стиски, зіщулившись від світла й тепла. Посмикуючись і звиваючись, вона сповзла з їхніх тіл, і вони, нарешті, опинилися на волі.
- Добре, що ти гарно вивчала гербалогію, Герміоно, - сказав Гаррі, витираючи з чола піт.
- Так, - додав Рон, - і добре, що Гаррі не розгубився у скрутний момент. «Нема хмизу» - це ж треба!
- Сюди! - мовив Гаррі, показавши на кам'яний прохід, який був єдиним шляхом звідти.
Окрім своїх кроків, вони чули тільки тихе капотіння води, що сочилася по стінах. Прохід був похилий, і Гаррі згадав про «Ґрінґотс». У серці йому щось штрикнуло, коли він згадав, що сейфи в чарівничому банку нібито охороняють дракони. Якщо їм трапиться дракон, справжній дорослий дракон, то... їм досить і Норберта...
- Ти щось чуєш? - прошепотів Рон.
Гаррі прислухався. Десь угорі попереду чулися тихенький шурхіт і брязкіт.
- Думаєш, це привид?
- Не знаю... Як на мене, наче крила шурхотять.
- Там є світло! Я бачу, щось рухається!
Дійшовши до кінця проходу, вони побачили перед собою яскраво освітлену кімнату з високою склепінчастою стелею. В кімнаті було повно яскравих пташечок, які шугали довкола, тріпочучи крильцями. На тому боці кімнати видніли масивні дерев'яні двері.
- Думаєш, вони нападуть на нас, коли ми підемо через кімнату? - запитав Рон.
- Можливо, - відповів Гаррі. - Вони, здається, ніби й не лихі, та якщо кинуться всім табуном... Але нема ради... Я побіг!
Глибоко вдихнув, прикрив обличчя руками й помчав через кімнату. Чекав, що ось-ось у нього вчепляться гострі дзьоби й кігті, проте нічого не сталося. Добіг до дверей, потягнув за ручку, але двері були замкнені.
Рон з Герміоною прибігли слідом. Усі троє смикали й штурхали двері, але ті не піддалися навіть тоді, коли Герміона вимовила закляття «алогомора».
- Що тепер? - запитав Рон.
- Ці птахи... не можуть бути тут лише для декорації, - сказала Герміона.
Діти глянули на птахів, що ширяли над головами, виблискуючи - виблискуючи?
- Це не пташки! - гукнув раптом Гаррі. - Це - ключі! Крилаті ключі, придивіться уважніше! Тож це має означати... - він роззирнувся по кімнаті, - Так, дивіться! Мітли! Нам треба впіймати ключ до цих дверей!
- Але ж їх тут сотні!
Рон оглянув замок на дверях.
- Треба знайти великий старомодний ключ, можливо, срібний, як і ручка.
Схопивши кожен по мітлі, вони злетіли в повітря, опинившись серед цілої хмари ключів. Намагалися схопити їх, але зачаровані ключі так швидко виверталися, що їх годі було зловити.
Гаррі, однак, недаремно був наймолодшим ловцем у цьому столітті. Він мав хист помічати те, чого не завважують інші. Трохи покружлявши серед виру барвистого пір'я, він звернув увагу на великий срібний ключ, який мав зігнуте крило, неначе хтось уже ловив його і грубо запихав до замкової шпарини.
- Ось він! - крикнув Гаррі. - Оцей великий!.. Отам!.. Ні, отам... з блакитними крильцями! У нього з одного боку пожмакані пір'їни!
Рон помчав на великій швидкості у тому напрямку, але вдарився об стелю й мало не впав з мітли.
- Треба його оточити! - гукнув Гаррі, не спускаючи очей з ключа. - Рон, наближайся до нього зверху! Герміоно, підлітай знизу і не давай йому опуститися, а я спробую впіймати! Ну, ВПЕРЕД!
Рон пірнув униз, Герміона понеслася вгору - ключ вислизнув від них обох, а Гаррі кинувся за ним. Ключ помчав до стіни, і Гаррі,
