Вокс - Пол Стюарт

— Бо… бо незабаром… — Дрібногоблін зсунув брови, на його обличчі малювалося збентеження. — Дуже добре, — провадив доглядач,і голос його затремтів, наче він боявся, що зараз йому читатимуть мораль. — Якісь справи в Нижньому місті, га, Сторожо?

— Не твій клопіт! — відрубав Ксант і розгонистою ходою поминув дрібногобліна. Маґда йшла за ним по п’ятах.

Дрібногоблін відступив набік і заплутався в довжелезних полах киреї. Ксант уже був коло найдальшого кошика. Він заліз у нього і допоміг умоститися Маґді. Сам притулився на високому сидінні з педалями, після чого відчепив ланцюга від швартового кільця.

— Тримайся міцно, — прошепотів він Маґді. Хлопець пропустив ланцюга через свої руки і поставив ноги на педалі спускового механізму.

Дрібногоблін пантрував за ними від входу до вежі. Колись він був презавзятим рубакою, сік на капусту плескато-головців та молотоголовців, удвічі більших за себе, і частенько здобував найпочесніші трофеї. Та нині битви для нього існували хіба як туманні спогади. Кістки дрібногоблінові були старі, м’язи — хирляві. Сила не та, щоб орудувати мечем у баталіях, і очі не досить зіркі, аби давати собі раду з гарматами на помостах, тож довелося пошитися у кошикові доглядачі. То була одна з найнижчих посад у Вежі ночі, але мала і свої плюси. Леддікс щедро платив дрібногоблінові за те, що той був його очима й вухами.

Двійко сторожів щезли з очей, і дрібногоблін оскальнувся. Справи у Нижньому місті, а якже! Він підійшов до краю пристані й засвистів — довгим товстим свистом.

Тим часом кошик линув донизу, і Маґда тільки охала та ахала: їй не подобалося, що він підозріло крутиться і хилитається з боку на бік. Не раз і не два борознила вона небо у повітряному човні, та чи можна було порівняти лет її улюбленої, власноруч витесаної «Нетлі», що слухалася найменшого поруху, — з теліпанням цього рипучого кошика, що висів на іржавому ланцюгу і не будив жадної довіри.

Що нижче вони спускалися, то ближча ставала уражена пошестю Санктафракська скеля. Якоїсь миті Маґда навіть могла торкнутися рукою крихкого каменю — і торкнулася б, якби не острах, що від дотику ненадійний кошик знов закрутиться. Печеристий камінь був весь у тріщинах та розколинах і від плавучої брили щомиті міг відпасти чималий кругляк і загусти вниз. Ось перед Маґдою промайнула сіренька істотка з довгими ворушкими вухами: здіймаючи звої куряви, вона проплигала крихкою скельною поверхнею і пропала з віч.

— Незабаром порівняємося з Санктафракським лісом, — озвався Ксант. Стиха порипуючи, крутилися педалі спускового механізму.

Маґда кивнула головою. Ще мить — і чорна понівечена скеля замінилася на гігантські дерев’яні колони та поперечки, які утримували її над землею.

— Санктафракський ліс, — прошепотіла дівчина, і голос їй побожно затремтів.

Не дивниця, що його звуть лісом, подумала Маґда. Щоб звести його, малося вирубати чи не половину Темнолісу! Дівчина оглядала велетенські сторчові колони, що стриміли з землі, мов стовбури вікодавніх дерев, безладну мішму стоянів та підпор, перечок та бантин, схожих їй на гілля, і їй спало на думку, що слово «ліс» — найкраща назва для цієї місцини.

Чорний ліс. Нескінченний ліс. Живий ліс.

Здавалося, сюди перенеслися не тільки зрубані дерева Темнолісу, а й сам його дух.

Цей так званий «ліс», оскільки він знав, мав подвійне призначення. По-перше, мав оберігати Нижнє місто від уламків плавучої скелі. І хоч не завжди те виходило, про що промовисто свідчили жахливі руїни Осип-Міста, завдяки проникливості Вокса Верлікса та безперервній, виснажливій праці робітників-невільників шкоду пощастило звести до мінімуму. Друге призначення загалом видавалося доволі сумнівне. Ні для кого не було таємницею, що Сторожі — на відміну від бібліотекарів, які були прямо протилежної думки, — вважали: якщо котрійсь блискавиці судилося зцілити плавучу скелю, то треба докласти всіх зусиль, аби скеля не торкнулася землі. Це стало причиною жахливого розламу між ними і пояснювало їхню чорну обопільну ненависть.

Маґда повернулася до Ксанта.

— Скажи, ти віриш у святу блискавку? — запитала вона. — У ту, що зцілить плавучу скелю?

Ксант помовчав і підвів очі. Кошик крутнувся знов.

— Як Сторож — вірю, — відрік він, — хоча спільні з бібліотекарями студії на Озерному приплаві похитнули мою певність… — Він знизав плечима і знову скупчив увагу на їхньому затяжному спускові. — Хто знає, може, не мають слушності ні ті, ні ті, — додав він за хвилину. — Може ні в небі, ні в Темнолісі не знайдеться ради на кам’яну пошесть.

Маґда похитала головою.

— Як Бібліотекарський Лицар я зобов’язана вірити, що в Темнолісі знайдеться спасенний лік. Але чому Сторожі так ненавидять нас за цю віру — ось що для мене загадка! Хіба в нас не одна мета?

Ксант відвернувся.

— Маґдо, я теж над цим думав. Лихо в тім, що уми Сторожів отруєні небознавством та заздрощами. Пошесть уразила не лише камінь. Шкода тільки, що я запізно прозрів, — стиха додав він.

Кошик перехнябився, відтак вирівнявся знов. Маґда проковтнула клубок у горлі й схопилася за кошикові стінки, аж побіліли кісточки на пальцях. Кошик легенько повернувся, і вона побачила перед себе темряві надра гігантської дерев’яної конструкції та почула дивні сики, немовби з вузького отвору вихоплювалося повітря. Маґда обернулася на звук — і примітила схожу на кажана істоту з гакуватими крильми та довгим м’ясистим сисальцем. Тварина майнула у присмерку риштувань і сіла в одне з кострубатих кубел, якими була обсаджена широка перечка. То був карликовий гнилесмок.

Свистючий із придихом згук посилився, і Маґда зрозуміла: гнилесмок не один. У темряві за ним, щільно загорнувшись у власні крила, сиділо ще з дванадцятеро карликових хижаків. У носі закрутило від ядучого смороду їхнього посліду. Простим оком було видно, що на сідалі знайшла собі притулок ціла зграя гнилесмоків. Вони зліталися сюди щоранку і відпочивали у мороці, дожидаючи настання ночі. А гнилесмок, якого Маґда постерегла першого, мабуть, чи не відбився від зграї…

Хитнувся кошик, шугаючи далі вниз, і гнилесмоки щезли з очей. Повітря виповнилося новими звуками. Звуками мозольної праці. Тут пиляли, рубали, ритмічно гримали незліченними молотами — і те все під невмовчну