Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг

— Манданґусе!

Присадкуватий, кривоногий чоловік зі скуйовдженими рудими патлами з несподіванки підскочив і впустив старезну валізу. Від падіння вона розкрилася, виваливши, як здалося, увесь вміст вітрини з крамнички лахмітника.

— А, Гаррі, здоров, — привітався Манданґус Флетчер, непереконливо зображаючи безтурботність. — Ну, не буду тебе затримувати.

Флетчер з виглядом людини, яка воліла б якомога скоріше зникнути, почав згрібати з землі увесь той мотлох назад у валізу.

— Ти це все продаєш? — запитав Гаррі, дивлячись, як Манданґус визбирує всякий брудний непотріб.

— Та, той… треба ж якось жити, — відповів Манданґус. — Подай мені оте-го! Рон нахилився й підняв щось сріблясте.

— Стривай, — повільно проказав Рон. — Щось таке знайоме…

— Дякую! — Манданґус вихопив з Ронових рук келиха й запхав у валізу. — Ну, то бувайте… ОЙ!

Гаррі схопив Манданґуса за горло й притис до стіни шинку. Міцно тримаючи однією рукою, другою вийняв чарівну паличку.

— Гаррі! — пискнула Герміона.

— Ти це взяв у домі Сіріуса, — прошипів Гаррі, ледь не торкаючись Манданґусового носа своїм і вдихаючи огидну суміш перегару й старого тютюну. — На ньому ще був герб родини Блеків.

— Я… та не… та шо?… — бризкав слиною Манданґус, потроху багровіючи.

— Ти що — пішов туди в ніч його загибелі й пограбував дім? — прокричав Гаррі.

— Я… та не…

— Ану, все віддавай.

— Гаррі, не смій! — закричала Герміона, а Манданґус почав синіти.

Щось бабахнуло, і Гаррі відчув, як Манданґусове горло вислизнуло з рук. Задихаючись і відпльовуючись, Манданґус ухопив свою валізу, а тоді… ЛЯСЬ… і він роз’явився.

Гаррі з усієї сили вилаявся й закрутився, шукаючи, де дівся Манданґус.

— НАЗАД, ЗЛОДЮГО!…

— Немає сенсу, Гаррі.

Казна-звідки виникла Тонкс, її сіре волосся було мокре від снігу.

— Манданґус, мабуть, уже в Лондоні Немає сенсу кричати.

— Він покрав Сіріусові речі! Обікрав його дім!

— Це так, та все ж, — незворушно сказала Тонкс, яку ця інформація анітрохи не стурбувала, — тобі треба сховатися від холоду.

Вона простежила, як вони зайшли у «Три мітли». Увійшовши, Гаррі одразу вибухнув гнівом:

— Він покрав Сіріусові речі!

— Гаррі, я розумію, але ти не кричи, на нас дивляться, — прошепотіла Герміона. — Піди сядь, а я куплю щось випити

Коли за кілька хвилин Герміона повернулася до їхнього стола з трьома пляшками маслопива, Гаррі усе ще кипів.

— Невже Орден не має на Манданґуса впливу? — розлючено шепотів він друзям. — Чому його не зупиняють, коли він краде в штабі все, що йому під руку потрапить?

— Цс! — розпачливо цикнула Герміона, озираючись, чи ніхто їх не чує; неподалік сиділа чаклунська пара, обоє з великою цікавістю поглядали на Гаррі, а трохи далі підпирав стовпа Забіні. — Гаррі, мене б це теж розсердило, я знаю, що він крав твої речі…

Гаррі захлинувся маслопивом; він і забув, що будинок номер дванадцять на площі Ґримо належить тепер йому.

— Так, це мої речі, — визнав він. — Не дивно, що він не зрадів, побачивши мене! Доведеться розказати Дамблдорові — Манданґус боїться тільки його.

— Добра думка, — прошепотіла Герміона, зрадівши, що Гаррі заспокоюється. — Роне, що ти там побачив?

— Нічого, — буркнув Рон, швидко відвертаючись від шинквасу, але Гаррі знав, що він намагався перехопити погляд привабливої пишненької шинкарки, мадам Розмерти, до якої Рон давно вже відчував симпатію.

— І це «нічого» зараз наливає комусь вогневіскі, — ядуче сказала Герміона.

Рон пропустив її шпильку повз вуха, цмуяячи свій напій мовчки і, як йому здавалося, шляхетно. Гаррі думав про Сіріуса і про срібні келихи, яких той усе одно не любив. Герміона тарабанила пальцями по столу, зиркаючи то на Рона, то на шинкарку.

Гаррі допив зі своєї пляшки останні краплі й запропонував:

— То що, може, все — вертаємося до школи?

Друзі кивнули головами; було нудно, а негода надворі дедалі гіршала. Вони знову позагорталися в плащі, поправили на голові шарфи й натягли рукавиці; тоді вслід за Кеті Бел з подругою вийшли з шинку й по Високій вулиці рушили додому. Долаючи вкриту сніговою кашею дорогу до Гоґвортсу, Гаррі згадав про Джіні. Вони її ніде не зустріли, подумав Гаррі, бо вона разом з Діном усамітнилася в кав’ярні мадам Падіфут, цьому улюбленому прихистку щасливих парочок. Він спохмурнів і почовгав далі, ховаючи голову від зарядів мокрого снігу.

За якийсь час Гаррі помітив, що голоси Кеті та її подруги, що їх доносив вітер, стали пронизливіші й голосніші. Гаррі придивився до їхніх невиразних силуетів. Дівчата сперечалися про якусь річ, яку тримала в руках Кеті.

— Ліно, це тебе не стосується! — почув Гаррі голос Кеті.

Вони завернули за поворот, мокрий сніг повалив густіше й швидше, заліплюючи Гаррі окуляри. Він почав витирати їх рукавицею, а Ліна саме тієї миті спробувала вихопити з рук Кеті пакунок; Кеті смикнула його до себе, й пакунок упав на землю.

Кеті миттю здійнялася в повітря, але не так, як Рон, що був кумедно підвішений за ногу, а граціозно, розкинувши руки, ніби збиралася кудись летіти. Проте було в цьому щось недобре й моторошне… лютий вітер рвав їй волосся, але очі в дівчини були заплющені, а обличчя — позбавлене будь-якого виразу. Гаррі, Рон. Герміона й Ліна завмерли й дивилися.

На висоті двох метрів над землею Кеті жахливо закричала. Очі її розплющилися, але те, що вона побачила чи відчула, явно завдавало їй страшенних мук. Вона кричала без упину; Ліна теж залементувала, вхопила Кеті за ногу й потягла назад на землю. Гаррі, Рон і Герміона кинулися допомагати, але щойно вчепилися Кеті в ноги, як вона впала просто на них; хлопці зуміли її впіймати, але Кеті так билася в судомах, що вони не могли її втримати.

Друзі поклали її на землю; дівчина корчилася й кричала, очевидно нікого з них не впізнаючи. Гаррі озирнувся навколо-не було видно ні душі.

— Будьте тут! — крикнув він друзям, перекрикуючи виття вітру. — Я біжу по допомогу!

Гаррі помчав до школи; йому ще ніколи в житті не доводилося бачити такого, як те, що сталося з Кеті, і він не розумів, яка цьому причина. Звернув ще за