Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг

— Тут справа в моєму слові, яке я вже дав. І це знає річка, знають дерева. Доки не підуть звідси Червоні Собаки, моє слово не повернеться до мене.

— Те, що ти зараз сказав, змінює всі плани. У мене була думка взяти тебе з собою в північні болота, але слово, навіть слово маленької голої істоти, залишається словом. У такому разі, скажу тобі…

— Зачекай, Пласка Голово, спочатку добре подумай, перш ніж зв’язати себе мертвою петлею. Мені не потрібно від тебе слів, тому що я добре знаю, що ти…

— Тоді нехай буде по-твоєму. Я не даватиму слова. Але тепер скажи мені, які плани в тебе, що ти думаєш робити, коли прийдуть Червоні Собаки?

— Їм доведеться перепливати Вайнгангу. От я і зустріну їх з ножем на відмілинах, зі Зграєю позаду себе. Вражаючи їх і відганяючи, ми можемо змусити їх рушити вниз за течією, а інакше ми трохи охолодимо їхні глотки.

— Червоні Собаки ніколи не повертають, а глотки в них гарячі, — відповів Каа. — Коли закінчиться полювання, то не залишиться ні людини, ні вовка, а лише сухі кістки.

— Якщо доведеться померти, то помремо. Проте це буде чудове полювання. Але, Каа, мій шлунок ще молодий, мої очі бачили ще мало дощів, і я ще недостатньо мудрий та сильний. Можливо, у тебе є кращий план?

— Я бачив не одну сотню дощів. Коли Гаті ще втрачав свої молочні зуби, мій слід на землі вже тоді був досить великим. Присягаюся Першим Яйцем, я старший за багато дерев; перед моїми очима пройшли всі події в Джунглях.

— Але ж це буде зовсім нове полювання, — сказав Мауглі. — Ніколи досі Червоні Собаки не перетинали наших слідів.

— Те, що є, вже колись було. Те, що буде, — то лише забуте минуле. Зачекай тихенько, доки я згадаю, що було зі мною.

Мауглі вмостився на кільцях Каа і так лежав досить довго, граючи зі своїм ножем. А Каа, поклавши голову на землю, тим часом думав про те, що він бачив і про те, що дізнався відтоді, як вийшов з яйця. Здавалося, світло виходило з його очей, що блищали, наче потьмянілі опали. Він залишався нерухомим і лише час від часу погойдував головою; здавалося, наче він спав і бачив уві сні здобич. Мауглі також задрімав. Він цінував кожну можливість добряче поспати перед полюванням, і тому міг заснути в будь-яку хвилину дня й ночі.

Хлопець уві сні відчув, що Каа починає рости під ним: прокинувшись, він побачив, як тіло величезного пітона роздувається. При цьому створювався шум і свист, подібний до звуку шаблі, яку витягають зі сталевих піхов.

— Я бачив усі часи, які минули, — мовив нарешті Каа. — Я бачив, як росли великі дерева, я бачив старих слонів, я бачив скелі, голі й зубчасті, які ще не встигли вкритися мохом. А ти, маленький друже, ще живий?

— Пройшло зовсім небагато часу, відколи з-за скель піднявся місяць, — відповів Мауглі. — І мені невідомо, що означає…

— Сс! Досить. Я знову став колишнім Каа. Я розумію тепер, що минуло зовсім мало часу. Тепер ми рушимо до річки, і там я покажу тобі, як потрібно відбити напад Червоних Собак.

Каа повернувся і стрілою помчав до могутнього річища Вайнганги. Там він відшукав невеличкий затон, у глибині якого знаходилася Скеля Миру, тепер зовсім укрита водою. Поруч із пітоном, не відстаючи від нього, плив Мауглі.

— Тепер, Маленький Брате, ти не намагайся пливти, бо я рухатимуся дуже швидко. Краще хапайся міцніше за мою спину і тримайся.

Лівою рукою Мауглі обхопив шию пітона, міцніше притиснувся до його тіла. Після цього Каа почав розтинати воду річки з такою швидкістю, на яку був здатен лише він. Біля шиї Мауглі свистів струмінь води, що піднялася гребенем, а ноги його бовталися з боку в бік під час швидких поворотів довгого тулуба пітона. Вгору за течією за кілька миль від Скелі Миру річище Вайнганги стискалося стрімкими скелями з мармуру до сотні футів височиною. Тут могутній потік Вайнганги стрімко падав униз, обмежений бескидами, що оточили його з усіх боків. Мауглі поглянув угору й побачив річку, яка шалено мчала просто на нього, але ця картина його не злякала. Він дивився на скелі, що височіли праворуч і ліворуч, і з незадоволенням відчував, що повітря навколо них просякнуте чимось нудотним, кисло-солодким, що нагадувало запах від великого мурашника у спеку опівдні. Хлопець несвідомо заховався у воду, залишивши над її поверхнею лише обличчя, щоб дихати. Каа ухопився своїм хвостом за підводну скелю і тримався, наче на якорі, проти стрімкої течії, підтримуючи Мауглі між своїми кільцями.

— Адже це — Місце Смерті. Навіщо ми прийшли сюди? — запитав хлопець.

— Вони тепер сплять, не бійся нічого, — відповів Каа. — Гаті не поступається дорогою при зустрічі зі Смугастим. Але той же Гаті квапиться відійти вбік, щоб не зустрітися з Червоними Собаками. І лише Червоні Собаки нікому не поступаються дорогою. Але чи існує щось на світі, перед чим звернув би з дороги Дрібний Народець? Дай-но відповідь на це запитання, ти, всезнаючий Володарю Джунглів! Скажи-но мені тепер, хто справжній господар Джунглів?

— Він, — прошепотів Мауглі, — Дрібний Народець. Він Володар Джунглів. Це — Місце Смерті! Ходімо швидше звідси!

— Не поспішай і не бійся. Вони тепер сплять. Все, що я тут бачу, залишилося таким, як і тоді, коли я був не довшим за твою руку.

Поорані щілинами і сточені негодою скелі навколо ущелини Вайнганги з давніх-давен, від самого початку Джунглів, уподобав собі Дрібний Народець — мешканці скель, неспокійні, люті чорні індійські бджоли.

Мауглі