Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко
Гостей розважав сам господар — молодий, красивий Гліб Максиміліанович. З невеличкою борідкою, високим лобом над великими очима, в новому темно-коричневому відпрасованому костюмі, з модною краваткою. Зінаїда Павлівна поралась на кухні.
Біля Шульгіної сидів широкоплечий юнак з худорлявим обличчям, з трохи примруженими від світла електричної лампочки чорними очима. Це був Андрій Русанов, зв’язківець, який привіз на ім’я Кржижановського листа від Леніна. Володимир Ілліч писав про необхідність організовано готуватися до рішучої боротьби проти меншовиків, проти бойкоту ними центральних установ партії і спроб захопити місцеві соціал-демократичні комітети.
Марія захоплено дивилася на нещодавно прибулих До Києва Ульянових: сестер Анну Марію та брата Дмитра Ілліча з дружиною, — вже знала, що вони рідні Олександра Ульянова, який готував зі своїми товаришами замах на царя і якого потім стратили у Шліссельбурзькій фортеці. А йому тоді йшов лише двадцять перший рік, і всі говорили, що він був винятково розумною і здібною людиною, міг стати видатним вченим. Але розмовляти з такими людьми їй не до водилось.
Приїзд Ульянових до міста над Дніпром був не випадковий: Київ стояв на перехресті шляхів, котрі пролягли з Москви і Петербурга за кордон, саме туди, де перебував у еміграції їхній брат — Володимир Ілліч і де виходила «Искра». Вони разом з Ленгніком, Кніпович та Кржижановськими, що прибули сюди на партійну роботу раніше, мали організаційно зміцнити партію. Цього вимагала обстановка, що склалася після Другого з’їзду, бо меншовики, які зазнали на ньому поразки, починали свою розкольницьку діяльність. Шульгіна була знайома зі змістом листа Леніна, якого на ім’я Кржижановського привіз його зв’язківець. Володимир Ілліч наголошував на необхідності організовано готуватися до рішучої боротьби проти Мартова та його спільників, проти бойкоту ними центральних установ партії і спроб захопити місцеві соціал-демократичні комітети. Посланці Леніна вели титанічну роботу, зокрема Дмитро Ульянов, як агент ЦК РСДРП, об’їжджав соціал-демократичні організації, збирав кошти — робітники давали гроші на видання та доставку в Росію свого друкованого органу — «Искры». За кордон, до редакції, від товариша Андрія[4] надходило двісті, п’ятсот, а іноді і тисяча карбованців.
Гліб Максиміліанович, доки дружина поралась на кухні, розважав гостей — жартуна в, розповідав про різні пригоди та веселі курйози з життя в Сибіру.
— Сибір-матінка! — погладжуючи клинець борідки і підморгуючи великими променистими очима, напівжартома вів Кржижановський. — Це вам не прогулянка по нашому Хрещатику. Якось у Тесінську, в селі, де я відбував заслання, отримав радісну звістку: до мене їде Зіна. Їде, щоб стати моєю дружиною, щоб завжди бути разом в нашій нелегкій, непримиренній боротьбі. Як же я чекав тоді її! Хіба можна отак спокійно передати те почуття, що охопило мене! Та чи й взагалі про такі сокровенні речі розповідають!.. Навіть боявся, що не доживу до вечора, коли мала приїхати Зіна, — помру від радості.
Слухаючи Кржижановського, Андрій Русанов сидів, відкинувши голову на спинку крісла, вечірнє світло з вікна падало на його обличчя. І цей юнак з чорним лискучим волоссям, чорними бровами й вуглинками чорних очей на вольовому смуглявому обличчі Марії сподобався.
Заскрипіли двері — і в кімнату ввійшла Зінаїда Павлівна, несучи у великій тарілі картоплю в лушпинні.
— О-о-о! — загуділи за столом.
Пишна, паруюча, тільки-но з плити, картопля наповнила кімнату знайомим та близьким кожному з дитинства ароматом.
— Тож піднімемо келихи! — підвівся Кржижановський…
Як давно те було, а здається, що тільки вчора вона вперше зустрілася з Андрієм у Кржижановських.
Розходилися поодинці; Кржижановські мешкали на розі Прорізної[5] та Хрещатика в п’ятиповерховому будинку пана Жоржа, де наймали невелику двокімнатну квартиру, і Шульгіній на Володимирську не так вже й далеко. Кілька хвилин постояла з Женею НІ ліхтер, домовилась про зустріч на явочній квартирі по Малій Васильківській. Женя бліда, змарніла, нелегко доводилось подрузі, а ще безперервні стеження філерів. Чоловіка її, Олександра, філери теж не минали: як член комітету, Олександр Шліхтер був одним із організаторів та керівників загального робітничого страйку. В охоронному відділі знали про це, і тому довго його ніде не приймали на роботу, а потрібно ж було мати якісь засоби для утримання сім’ї. З великими труднощами все ж таки влаштувався помічником начальника пасажирського відділу в управлінні Південно-Західної залізниці, а згодом прийняли туди на службу й дружину — і почалася нелегка пропагандистська робота подружжя по залученню залізничників до революційного руху. Женя спеціально напросилася видавати книги робітникам із бібліотеки недільної школи в Політехнічному інституті, організувала гурток і нелегально проводила бесіди в Кадетському гаї. А по тому вони зв'язалися з соціал-демократами, при сприянні яких і була створена нелегальна організація залізничників.
Відчувши, що її хтось наздоганяє, Марія оглянулась: без кашкета, в короткому сірому пальті, вулицею швидко крокував Андрій Русанов.
— Це ви? — спитав здивовано. — Десь тут мешкаєте?
— На Володимирській, — відповіла і назвала номер будинку.
— Нам по дорозі.
Обсипані зверху донизу багряним сяйвом, стояли у тихій задумі молоденькі липи, кружляло пожовкле листя і шурхотіло по бруківці, встеляючи її світлими цятками. А вони мовчки ступали надвечірнім притихлим містом.
— Ось я й дома, — порушила мовчання Шульгіна. І раптом, аж сама здивувалася своїй сміливості: — Може, зайдемо до нас?.. На чашку чаю… батько буде радий.
— Незручно турбувати, і пізно вже. Сьогодні мушу виїздити з вашого чудового міста, — лагідно усміхнувся.
Як давно те було.
3
Над темно-зеленими Дарницькими соснами зажеврів травневий ранок, а там і сонце викотилося із-за верховіть — і спалахнули білими свічками каштани на зелених вулицях.
