Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер

Перше, що можна перевірити,— відеозаписи з Е37. Якщо починати з припущення, що Кобой дійсно жива, тоді багато чого можна пояснити. По- перше, дивне мерехтіння, що з’явилося на відео. Очевидно, це не просто перешкоди, за ним щось ховалося. Втрату аудіосигналу теж можна було по­яснити втручанням Кобой, яка хотіла приховати все, що відбувалося між Холлі і Джуліусом у тунелі. І злощасний вибух був справою рук Кобой, а не Хол­лі. Таке можливе пояснення дуже заспокоїло Фоулі, але він вирішив не розслаблятися. Іще нічого не до­ведено.

Фоулі прогнав плівку через кілька фільтрів, але безрезультатно. Дивний розмитий фрагмент так і не вдалося розпізнати, клонувати його чи змінити. Саме це було незвичним. Якби ця пляма була лише комп’ютерним глюком, Фоулі уже б щось із ним зро­бив. Але туманний фрагмент не здавався, що б кен­тавр із ним не робив.

«Може, ти і маєш хай-теківську підтримку,— по­думав він,— та чи встоїш ти проти старих добрих прийомів?»

Фоулі відмотав відео до миті перед вибухом. Роз­мита частина перемістилася на груди Джуліуса, інко­ли командир, здавалося, дивився саме на неї. Чи не. було там вибухового пристрою? Якщо так, його можна було підірвати з відстані. Сигнал глушника передавався, певне, з того ж самого пульту. Команда детонатору перекриє всі інші сигнали, у тому числі глушник. Це означає, що на тисячну долю секунди до вибуху можна побачити те, що було на грудях у Джуліуса. Дуже швидко, щоб помітило ельфійське око, але камера все зафіксує.

Фоулі перемотав відео до вибуху і почав прокручу­вати назад, кадр за кадром. Дуже важко було бачити, як друг повертається до життя. Кентавр намагався не звертати уваги на це, зосередився на плівці. Полум’я зменшилося, вицвіло з помаранчевого до білого і на­решті стислося в жовто-гаряче міні-сонце. А тоді на одному-єдиному кадрі щось промайнуло. Фоулі пропустив його, але повернувся. От воно! На грудях у Джуліуса, саме там, де і був туман. Якийсь прилад.

Пальці Фоулі натиснули кнопку збільшення. До грудей Джуліуса октоланцюгами кріпилася металева панель, сантиметрів тридцять на тридцять. Камера зафіксувала її лише на одному кадрі. Менше ніж ти­сячна доля секунди, саме тому її і не помітили слідчі. На верхньому боці панелі був плазмовий екран. Хтось зв’язувався із командиром перед його смертю. Але ця особа не хотіла, щоб їх підслухали, тож і ско­ристалася глушником. На жаль, цієї миті екран був чистий, оскільки сигнал детонатора перекрив не лише сигнал глушника, а і відеозв’язок.

«Я знаю, хто це,— подумав Фоулі.— Опал Кобой, що повернулася із пекла».

Потрібні докази. Без них це все одно що гномові заперечувати, щоб він пускав гази.

Фоулі ввімкнув трансляцію з клініки Аргона. От вона. Опал Кобой, досі в комі. Так здається.

«Як ти це зробила? Як змогла помінятися місцями з іншим ельфом?»

Пластична операція не допомогла б. Хірурги не змінюють ДНК. Фоулі відкрив шухляду в столі, витяг прилад, що нагадував дві мініатюрні скалки.

Це єдиний спосіб дізнатися, що відбувається. До­ведеться запитати у самої Опал.

Коли Фоулі з’явився в клініці, доктору Аргону не дуже хотілося впускати його до кімнати Опал.

— Міс Кобой у глибокій комі,— сердито сказав гном.— Хто знає, як ваші прилади вплинуть на її психіку? Дуже важко, майже неможливо, пояснити пересічному ельфові, яку шкоду може завдати інва­зійний стимул мозку, що повертається до життя.

Фоулі гмикнув.

— Ви ж дозволяєте, щоб сюди приходили теле­візійні журналісти. Здається, платять вони більше, ніж ЛЕП. Сподіваюся, що ви не перетворили Опал на приватну власність, докторе. Вона державний в’я­зень, і я можу перевести її до державного закладу будь-якої миті.

— Ну, гаразд, лише п’ять хвилин,— погодився Джербал Аргон, набираючи код на дверях.

Фоулі процокав повз нього, кинув свій кейс на стіл. Опал тихо погойдувалась на протязі від відчи­нених дверей. Схоже, це дійсно Опал. Навіть так близько, маючи змогу роздивитися кожну рису, Фо­улі міг би присягнутися, що це його давній суперник. Та сама Опал, що змагалася з ним за кожен приз у коледжі. Та сама Опал, якій майже вдалося зроби­ти його винуватим у повстанні гоблінів.

— Зніміть її,— наказав він.

Аргон підставив кушетку, супроводжуючи кожен рух скаргами.

— Не можна мені займатися фізичним трудом,— стогнав він.— У мене стегно. Ніхто не знає, як воно болить. Ніхто. Навіть цілителі не можуть нічого зро­бити.

— Хіба у вас немає технічного персоналу?

— Узагалі-то є,— сказав Аргон, опускаючи Опал.— Але прибиральники у відпустці. Обидва. Як правило, я цього не дозволяю, але старанних піксі важко знайти.

Фоулі нагострив вуха.

— Піксі? Ваші прибиральники — піксі?

— Так. Ми навіть ними пишаємося — вони наші знаменитості. Піксі-близнюки. І, звісно, дуже мене поважають.

Фоулі витягував обладнання, а в нього тремтіли руки. Здається, все складається. Спершу Чікс, потім дивний прилад на грудях Джуліуса, а тепер прибиральники-піксі у відпустці. Потрібен іще один шма­точок мозаїки.

— Що це у вас таке? — сердито запитав Аргон.— Шкоди не буде?

Фоулі нахилив назад голову непритомної піксі.

— Не хвилюйтеся, Аргон. Це просто ретаймер. Крім очних яблук я ні до чого не доторкнуся.

Він відкрив одне око піксі, надягнув на очне яблу­ко щось схоже на присоску, повторив процедуру з іншим оком.

— Будь-яке зображення записується на сітківку. Лишає по собі мікроподряпину, яку можна збільши­ти і прочитати.

— Я знаю, що таке ретаймер,— огризнувся Ар­гон.— Я іноді читаю наукові журнали. Тож ви змо­жете сказати, що побачила Опал останнім. І яка вам із цього користь?

Фоулі приєднав кабель до комп’ютера на стіні.

— Побачимо,— сказав він удавано бадьорим го­лосом, щоб лікар не відчув його відчаю.

Він відкрив на плазмовому екрані програму ретаймера, з’явилися дві темні плями.

— Ліве і праве ока,— пояснив Фоулі і почав на­тискати на кнопки, доки дві плями не зійшлися в одну. Тепер можна було роздивитися, що це голова збоку, але було дуже темно, щоб сказати точно.

— О, просто чудово! — саркастично завважив Аргон.— Зателефонувати на телебачення? А може, знепритомніти від захвату?

Фоулі не звернув на нього уваги.

— Висвітлити і збільшити,— наказав він комп’ю­теру.

На екрані запрацював комп’ютерний пензлик, ли­шаючи по собі яскравішу і чіткішу картинку.

— Це піксі,— пробурмотів Фоулі.— Але все одно не вистачає деталей.— Він почухав підборіддя: — Комп’ютер, порівняй цю картинку із зображенням пацієнтки Опал Кобой.

В окремому вікні відкрилася світлина