Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко
Вийшов з хатки дідусь. Обличчям на хатку точнісінько схожий. Усміхається весело і привітно.
Здогадалися брати, що це й є Чарівник-Жартівник Нежурись. Привіталися чемненько і розказали, чого приїхали. Вислухав Чарівник-Жартівник Нежурись уважно і каже:
— Помогти вам може тільки чарівна Жарт-Птиця. Більше ніхто. Тільки Жарт-Птиця може знову навчити вас сміятися, повернути вам радість життя. От!
— А де ж, де ця чарівна Жарт-Птиця? Як її упіймати? — скрикнули в один голос брати.
— Упіймати її дуже важко.
— А як хоч побачити її?
— Побачити — не знаю… А от спробувати поговорити з дівчатами, які охороняють її, можна. Неподалік у лісі є сунична галявина. Щодня опівночі Жарт-Птиця прилітає туди пастися. Суниці — найулюбленіша їжа Жарт-Птиці. Недарма в народі кажуть, що ця ягола чудодійна і що вона повертає здоров'я і силу… От! Щоб ніхто випадком не скривдив Жарт-Птицю, на суничну галявину приходять її стерегти сестриці-сміяниці. Старша Веселиця Прекрасна і шестеро її сестер. Кожна стереже раз на тиждень. Гуртом, звичайно, туди не йдіть, бо тільки сполохаєте Жарт-Птицю і вона одразу відлетить. А по одному спробувати можна.
Ледве дочекалися брати вечора.
Першим пішов на суничну галявину найстарший брат — Чарівник-Будівник…
Сів за кущем ожини, став чекати.
Рівно опівночі почувся помах крил і освітилася галявина рожевим сяйвом. Дивиться-вдивляється Чарівник-Будівник — не бачить Жарт-Птиці. Тільки рожеве сяйво у траві перекочується.
Аж тут зашелестіли кущі, і вийшла на галявину дівчина. Висока, струнка, як тополя, ставна, чорнобрива. Гарна — очей не відвести. Сіла на галявині, вінок із чорнобривців плете, всміхається. Чарівник-Будівник слова не міг вимовити. Мовчав зачарований. Нарешті зашепотів стиха:
— Дівчино-сміянице! Дуже потрібна мені Жарт-Птиця! Дозволь упіймати.
Обернулася Веселиця Прекрасна:
— А ти хто такий? — питає. — Що вмієш?
Розказав Чарівник-Будівник про себе.
— Ну що ж — покажи своє уміння.
Звівся Чарівник-Будівник на рівні ноги. Чарівне заклинання проказав:
Майна — віра! Віра — майна! Хай палац Зросте негайно!Рукою махнув — і з'явився на галявині казковий палац.
Глянула на нього Веселиця Прекрасна, похитала головою, зітхнула:
— Ні! Не подобається мені!
— Чому? — здивувався Чарівник-Будівник. — Такий же палац чудовий.
— Без любові, без радості зроблено, — сказала Веселиця Прекрасна. — Прощай!
І не встиг Чарівник-Будівник слова вимовити — зникла. І казковий палац зник. Знову стало темно на суничній галявині.
До самісінького ранку ждав Чарівник-Будівник. Але Веселиця Прекрасна і Жарт-Птиця так і не з'явилися більше.
А як сонечко зійшло, побачив Чарівник-Будівник там, де сиділа дівчина, вінок з чорнобривців. Взяв Чарівник-Будівник той вінок і сховав на грудях. А тоді повернувся до братів і розказав, яка його невдача спіткала.
Другої ночі пішов на суничну галявину Чарівник-Садівник. Сів за кущем ожини, став чекати.
Рівно опівночі почувся помах крил і освітилася галявина рожевим сяйвом. Дивиться-вдивляється Чарівник-Садівник — не бачить Жарт-Птиці. Тільки рожеве сяйво у траві перекочується.
Зашелестіли кущі, і вийшла на галявину дівчина. Сірі очі добротою світяться, ніжні уста як червоний мак горять. Сіла на галявині, вінок із червоних маків плете, всміхається.
Чарівник-Садівник мовчить зачарований. Нарешті зашепотів:
— Дівчино-сміянице! Дуже потрібна мені Жарт-Птиця. Дозволь упіймати.
Обернулася дівчина: — А ти хто такий? — питає. — Що вмієш?
Розказав Чарівник-Садівник про себе.
— Ну що ж — покажи своє уміння.
Звівся Чарівник-Садівник на рівні ноги. Чарівне заклинання проказав:
Не проста — золота Хай тут яблуня зроста!Повів бровою, і виросла на галявині золота яблуня, рясно обліплена золотими яблуками.
Глянула на неї дівчина, похитала головою, зітхнула:
— Ні! Не подобається мені!
— Чому? — здивувався Чарівник-Садівник. — Така ж яблуня гарна.
— Без любові, без радості зроблено, — сказала дівчина. — Прощай!
І не встиг Чарівник-Садівник слово вимовити — зникла дівчина, і золота яблуня зникла.
До самісінького ранку ждав Чарівник-Садівник. Але дівчина-сміяниця і Жарт-Птиця так і не з'явилися більше.
А як сонечко зійшло, побачив Чарівник-Садівник: де сиділа дівчина, вінок із червоних маків лежить. Взяв Чарівник-Садівник той вінок і сховав на грудях. Повернувся до братів і розказав, яка і його невдача спіткала.
Третьої ночі пішов на суничну галявину Чарівник-Годівник. Сів за кущем ожини, став чекати.
Рівно опівночі почувся помах крил і освітилася галявина рожевим сяйвом.
І вийшла на галявину дівчина. Карі очі золотисто проміняться, щоки рум'яні — наче мальви лісові. Сіла на галявині, вінок із лісових мальв плете, всміхається.
Чарівник-Годівник занімів зачарований. А як опанував себе, зашепотів стиха:
— Дівчино-сміянице! Дозволь мені упіймати Жарт-Птицю. Дуже треба.
Обернулася дівчина:
— А ти хто такий? — питає. — Що вмієш?
Розказав Чарівник-Годівник про себе.
— Ану, покажи своє уміння.
Розстелив Чарівник-Годівник скатерть-самобранку, проказав:
Еники-беники З сиром вареники. Беники-еники З маком крученики. Печене-варене Хай буде все У мене!І вмить на скатертині-самобранці запарувало-запахло і печене, і
