Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко
І тут знову чарифон деренчить:
— Алло! Як настрій, синочки? Як здоров'ячко?
— Та нічого… Порядок… — стримано, але бадьоро відповідають брати: соромно їм признатися, що сум чогось напав.
— Ну, добре-добре. Гуляйте, розважайтесь. Аби все у вас було гаразд. До побачення, синочки!
— Привіт! — коротко відповіли брати.
…Минуло ще кілька днів.
…Тиждень минув.
…Минув місяць.
Наче чорна хмара насунула на місто Непрацюй-Веселись. Тиняються по ньому брати-чарівники, місця собі не знаходять.
Все у них є. Все, що тільки забажають. А радості — нема. Бо нема бажань. Варто тільки комусь щось побажати, ворухнув пальцем — і вже є.
Без жодних зусиль, без жодної затримки. А коли все так легко дається, коли все є — то й бажати нецікаво.
Зникли у братів-чарівників бажання. Порожньо в голові, порожньо в серці — аж гуде.
Нічого не хочеться. Ні-чо-гі-сінь-ко.
А раз нічого не хочеться — звідки ж радість візьметься?…
Нема радості. Нема щастя.
Розучилися сміятися брати. Втратили здатність радіти. Забули, як сміх звучить. Весь час плакати хочеться.
І тут знову задзвонив чарифон:
— Алло! Синочки-голубочки! Як ви там? Чи здорові, чи веселі у своїй новій оселі, в місті Непрацюй-Веселись?
Не витримали брати. Застогнали-заплакали в чарифон:
— Ой, мамочко! Ой, таточку! Ой, кепсько!! Ой, що ж ми наробили! Не живемо, а мучимось. Забули, як сміх звучить. Рятуйте! Поможіть!
— Ех, синочки-голубочки! Бідолайчики! Та ми ж вас попереджали — думайте гарненько! А тепер не можемо вже нічого зробити. На пенсії ми.
— Ой, що ж воно буде?! — заплакали брати. — Невже все життя сумувати, від нудьги вмирати?! Хоч порадьте щось. Ви ж мудрі, ви ж розумні. Підкажіть хоч, що робить.
— Підказати можна. Живе на світі Чарівник-Жартівник Нежурись. Їдьте до нього. Може, він вам допоможе.
— А де ж, де він живе, той Нежурись?
— За трьома морями — Синім, Зеленим і Червоним.
— То ми зараз! Негайно!
— Стривайте! Не поспішайте. Зараз уже вечір. А дорога далека. Лягайте спати. Завтра вранці вирушите. На добраніч, діти!
Клацнуло у чарифоні — поклали дід Мудрило й баба Лагода трубку.
А брати-чарівники повечеряли, почистили зуби, помили вуха й повкладалися спати.
Вранці прокинулися, вмилися, зарядку зробили, поснідали. Перезирнулися.
— Ну що?
— В дорогу! — рішуче сказав Чарівник-Будівник. — Давай сюди, Ходило, летючого корабля швиденько.
— Правильно, — сказав Чарівник-Садівник.
— Абсолютно, — сказав Чарівник-Годівник.
І всі інші брати сказали: «Абсолютно правильно».
Ляснув тричі у долоні Літун-Плавець-Ходило. З'явився летючий корабель. Полізли на корабель брати. Посідали. Став Літун-Плавець-Ходило біля керма. Завів казково-реактивного двигуна. Бадьорим голосом чарівне заклинання виголосив:
Тири-дири-нашатири! Двадцять дев'ять на чотири, Дев'яносто п'ять на три. Корабель, розгін бери! І злітай у синє небо, І лети, куди нам треба! Гурр!Загудів реактивний двигун.
Затремтіла-застогнала земля навкруги.
Хиляться до землі дерева. Падають з них золоті яблука. Вихорем закручується в небо пил-порохнява.
А корабель не злітає. Не може одірватися від землі.
— Що сталося? Чому не летимо?! — перекрикуючи ревіння двигуна, загукали брати.
Вимкнув Літун-Плавець-Ходило мотор, зітхнув:
— Корабель перевантажений… Не розрахований на таку кількість пасажирів. Або хай хтось злізе, або…
Виявляється, навіть казковий транспорт іноді підводить.
Спохмурніли брати. Мовчки спідлоба дивляться. Ніхто не хоче вилазити. Ніхто не хоче залишатися вдома. Всі хочуть їхати до Чарівника-Жартівника Нежурися.
— Хлопці! — вигукнув раптом Майстер-Видумляйстер. — Раз не може летіти, хай хоч по морю пливе!
— Правильно! — сказав Чарівник-Садівник.
— Абсолютно! — сказав Чарівник-Годівник.
І всі інші брати сказали: «Абсолютно правильно».
Повеселішав Літун-Плавець-Ходило:
— Це зовсім інша справа! Це будь ласка! Ану, братця, спустимо його на воду!
Злізли брати-чарівники з корабля. Взялися — троє з одного боку, троє з другого, Літун-Плавець-Ходило іззаду.
— Рраз-два! Нумо! Раз-два! Нумо! — Попхнули летючого корабля до моря. Спустили на воду. Знову полізли на корабель. Повсідалися.
Став Літун-Плавець-Ходило до керма. Завів реактивного двигуна. Дзвінким голосом виголосив чарівне заклинання:
Тири-дири-нашатири! Вісімнадцять на чотири. Дев'яносто сім на три. Корабель, розгін бери, Не лети вже в синє небо, А пливи, куди нам треба! Фіть!Забулькало під кормою.
Посунув корабель.
— Поїхали! — загукали брати.
І попливли вони Синім морем.
День пливуть…
Два пливуть…
Три пливуть…
Перепливли Синє море.
Попливли Зеленим морем.
День пливуть…
Два пливуть…
Три пливуть…
Перепливли Зелене море.
Попливли Червоним морем.
День пливуть…
Два пливуть…
На третій день припливли до берега.
Бачать — стоїть на березі на горбку чудернацька хатка, на людську голову схожа: круглими віконцями на світ дивиться, дверима всміхається. Жовта стріха — як волосся руде. Над дверима козирок-піддашок — наче ніс кумедний. А в'юнкий плющ під тим носом, ніби вуса, кучерявиться і вниз
