Гаррі Поттер і фiлософський камiнь - Джоан Роулінг
- Дурниці! - сказав Геґрід, який не знав, що діялося на трибунах. - Навіщо Снейп мав би робити щось таке?
Гаррі, Рон і Герміона перезирнулися, міркуючи, що саме розповісти Геґрідові. Гаррі вирішив сказати правду.
- Я щось дізнався про нього, - сказав він Геґрідові. - Він намагався пройти повз того триголового пса під час Гелловіну. Пес покусав його. Ми думаємо, він хотів украсти те, що стереже пес.
З Геґрідових рук випав чайничок.
- Звідки ви си довідали про Флафі? - запитав він.
- Флафі?
- Авжеж! Це мій песик. Я купив си його в одного грека, з котрим здибавси торік у шинку. Я позичив його Дамблдорові для охорони...
- Для охорони чого?
- Всьо, більше нічого не питайте! - похмуро мовив Геґрід. - Це найвища таємниця, отак-то.
- Але ж Снейп намагається те вкрасти!
- Дурниці! - повторив Геґрід. - Снейп - учитель у Гоґвортсі, він такого ніколи б си не зробив!
- Чому ж тоді він намагався вбити Гаррі?! - вигукнула Герміона. Події цього дня, безперечно, змінили її думку про Снейпа.
- Геґріде, я знаю, що таке закляття, я все про це читала! Треба ні на мить не спускати очей, а Снейп, до речі, навіть не кліпав, я бачила!..
- А я кажу, що ти си помиляєш! - із запалом сказав Геґрід. - Не знаю, чого Гарріна мітла так си поводила, але Снейп ніколи б си не намагав убити учня! Слухайте мене, ви всі троє: ви встряли в таке, що вас си не стосує. Це небезпечно. Забудьте того пса й забудьте те, що він стереже, бо це справа професора Дамблдора й Ніколаса Фламеля!
- Ага! - сказав Гаррі. - Тут ще замішаний і якийсь Ніколас Фламель, так?..
Геґрід був сердитий сам на себе.
- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -
Дзеркало Яцрес
Наближалося Різдво. Одного грудневого ранку Гоґвортс прокинувся вкритий пишною сніговою ковдрою. Озеро замерзло, а близнюків Візлі покарали за те, що вони зачарували кілька грудок снігу, і ті носилися всюди за Квірелом, цілячись у його тюрбан. Сови, які зуміли подолати завірюху, щоб доставити пошту, мусили якийсь час відпочивати й лікуватися у Геґріда, щоб набратися сил на зворотну дорогу.
Ніхто вже не міг дочекатися канікул. Ґрифіндорська вітальня й Велика зала хоч огрівалися камінами, а от у коридорах стояв лютий холод, шибки у класах шарпав несамовитий вітер. Найгіршими були уроки професора Снейпа в підвалі, де в учнів аж пара йшла з рота, і вони тулилися якнайближче до своїх гарячих казанців.
- Мені, в натурі, шкода тих учнів, - казав на уроці заклинань Драко Мелфой, - які лишаться на Різдво у Гоґвортсі, бо їх ніхто не чекає вдома.
Кажучи це, він поглядав на Гаррі. Креб і Ґойл хихотіли. Гаррі, що саме зважував мелений хребет лев'ячої рибки, вдав, ніби не чує їх. Після матчу з квідичу Мелфой став ще нестерпнішим. Роздратований поразкою Слизерину, він спочатку намагався розсмішити всіх байкою про те, що, мовляв, наступного разу ловцем замість Гаррі стане жаба з великою пелькою. Але Мелфой побачив, що ніхто не сміється, бо всі були вражені тим, як Гаррі вдалося втриматися на мітлі, що намагалася його скинути. Саме тому заздрісний і сердитий Мелфой знову почав глузувати з того, що Гаррі не мав справжньої родини.
Гаррі не збирався їхати на Різдво на Прівіт-драйв. Професорка Макґонеґел минулого тижня складала список учнів, які лишаться в школі на свята, й Гаррі відразу записався туди. Він не бачив причини, чому має себе жаліти: адже, мабуть, це буде найкраще його Різдво. Рон з братами теж лишалися, бо містер і місіс Візлі мали їхати до Румунії провідати Чарлі.
Вийшовши з підвалу після уроку зілля й настійок, учні побачили в коридорі велику ялинку, що загородила увесь прохід. Дві величезні ноги й гучне сопіння свідчили, що за ялинкою був Геґрід.
- Гей, Геґріде! Допомогти? - запитав Рон, просунувши голову між гілля.
- Нє! Всьо файно, дєкую, Роне.
- Звільни прохід! - почувся з-за Ронової спини зневажливий голос Мелфоя. - Що, Візлі, вирішив, тіпа, заробити трохи грошенят? Мабуть, теж хочеш стати ключником після Ґогвортсу, бо Геґрідова халупа - справжній палац проти барлогу твоєї родини.
Рон кинувся на Мелфоя, але сходами якраз спускався Снейп.
- ВІЗЛІ!
Рон, що схопив Мелфоя за груди, відпустив його.
- Його си спровокували, професоре Снейпе, - пояснив Геґрід, вистромивши крізь гілля своє волохате обличчя. - Мелфой почав си ображати його родину.
- Це не має значення. Бійка, Геґріде, це порушення правил Гоґвортсу, - сказав солоденьким голосом Снейп. - Візлі, знімаю з Ґрифіндору п'ять очок, і подякуй, що не більше. А тепер - розходьтеся!
Мелфой, Креб і Ґойл стали незграбно продиратися повз ялинку, обтрушуючи голки і самовдоволено шкірячись.
- Я йому покажу! - скреготів зубами Рон. - Колись я дістануся до нього!
- Я їх обох ненавиджу! - додав Гаррі. - І Мелфоя, і Снейпа.
- Гай-гай, нема чого си журити, скоро Різдво, - втішав їх Геґрід. - Знаєте що? Ходіт зі мною до Великої зали, там тепер так файно!
Отож усі троє пішли слідом за Геґрідом з ялинкою до Великої зали, яку оздоблювали до Різдва професорка Макґонеґел і професор Флитвік.
- О, Геґріде! Остання ялинка! Постав її, будь ласка, в тому далекому кутку.
Зала стала напрочуд гарною. З усіх стін звисали гірлянди з омели та гостролисту, а на підлозі стояло не менше дванадцяти різдвяних ялинок; деякі з них іскрилися малесенькими бурульками, а деякі виблискували сотнями свічок.
- Скільки днів вам си лишило до канікул? - запитав Геґрід.
- Один, - сказала Герміона. - До речі... хлопці, у нас ще півгодини до обіду, ходімо до бібліотеки.
- Авжеж, справді, - погодився Рон, неохоче відвівши очі з професора Флитвіка, що випускав зі своєї палички золотаві бульбашки, спрямовуючи їх на гілля нової ялинки.
- До бібліотеки? - здивувався Геґрід, проводжаючи їх із зали. - Перед самими канікулами? Чи не занадто, га?
- Е, це так, не для уроків, - недбало пояснив Гаррі. - Просто відколи ви згадали Ніколаса Фламеля, ми все хочемо з'ясувати, хто це.
- Що?! - Геґрід був приголомшений. - Слухайте мене. Я вже вам казав: киньте цю справу. Вас