Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Інша справа, якщо спостерігача на базі нема. Тоді вони мали підстави влаштовувати затримки з митницею. Втім, якби навіть і домоглися свого, вирядили з Капариди небажаного гостя, все одно рано чи пізно мовчання спостерігача мусило викликати підозру в Патруля, й було б здійснено ще одну перевірку. Якщо вже „дез“ на планеті, він повинен працювати.

А якби не сталося цієї катастрофи, яка надала капарам реальну можливість позбутися мене, якби вдалося дістатися до бази, невже вони сподівалися, що представник космофлоту довіку сидітиме там, очікуючи Норина з якоїсь таємничої нескінченної експедиції?»

—  Ілко, давай поговоримо спокійно. Що ти знаєш про Норина?

— Василь помер.

— Звідки тобі це відомо?

— «Спокійні» вбили його майже два тижні тому.

— Я говорив з ним сьогодні по візв’язку!

— Не може бути! «Спокійні» вбили його, а тіло залишили улям!

— Звідки ти знаєш?

— Знаю! — майже викрикнула вона. — Мені розповіли ті, хто бачив…

— Хто?! Хто це бачив?

Ілка мовчала.

—  Ілко, хто бачив? Ти розумієш, наскільки це важливо?! Хто бачив?

— Онди, — опускаючи голову, тихо сказала Ілка.

Онди? Фосфоресціюючий череп, вирячені очі, щупальце над головою?

— За що його вбили?

Ілка знову промовчала.

— Я все одно довідаюсь!

— Ти довідаєшся, — зітхнула Ілка, — потім улі з’їдять тебе. Не треба тобі втручатися в справу, яка стосується тільки капарів.

— Капарида не єдина у Всесвіті. Те, що діється тут, не байдуже всім планетам Співдружності і навіть моєму «Талану».

— Ватіше, — Ілка стала надзвичайно серйозна, — ти справді лише пілот?

— Так.

— Тоді повернімося. Дочекайся посланого по тебе мобіля, лети з Капариди, а потім розповіси про все своїм — нехай розслідують!

— Але Капарида не допустить на свою територію Патруль і буде права. А якщо патрульні просто вдеруться сюди, що скажуть інші люди, які живуть на безлічі інших планет? Співдружність не поважає суверенітету своїх членів, привласнює собі право вирішувати, нав’язувати свою волю? Де докази загибелі Норина, докази злих намірів врешті-решт? А коли стався просто нещасний випадок? За що його вбили?

Ілка мовчала.

—  Іди додому, Ілко, — спізнишся на вечерю.

Я взяв з купини «хлопавку» й почав збирати в мішок залишки трапези — знадобляться. Ілка мовчки стежила за цим, поки я не дістав з кишені компаса.

— А якщо я скажу причину, ти не підеш на базу?

— Все одно піду: там могли залишитися якісь записи Норина.

Ілка ще мить вагалася, а далі рвучко звелася й вихопила в мене з рук порожню баклагу. Ковпачок… Мініатюрна рація?! Ну й натуралісти тут живуть!

— Ельзо?

— Це ти, Ілко? — відразу відгукнулася господиня.

— Я, — Ілка скосила око в мій бік і ледь притишила голос. — Тут, начебто, машина знайшлася… Ельзо, ми, напевне, затримаємося.

Мені почувся смішок, але, можливо, тільки почувся. Ілка відімкнула передавач і відкинула далеко вбік. Тільки ковпачок зблиснув, пірнаючи в зарості очерету.

— Чого стовбичиш? Бери мішка й ходімо!

Це було сказано таким тоном, ніби то я цілісіньку годину вмовляв її нікуди не ходити.

Поки видобулися з болота, майже стемніло. Йти ставало дедалі важче. Яким чином Ілка вгадувала дорогу, я не міг би сказати. Мене весь час незрозуміло чому поривало протаранити яке-небудь дерево, і тільки в останню мить я відмовлявся від цього наміру.

— Не думав, що на Капариді живуть розумні істоти, — я вирішив хоч якось порушити мовчанку.

— На Капариді розумних істот нема, — миттю відгукнулася Ілка десь попереду.

— А онди?

— Хижаки, що загрожують безпеці людей.

«Загроза безпеці», — від цих слів тхнуло сірими мундирами.

— Але вони розумні?!

— Ну то й що?

Я був просто ошелешений:

— Як це «ну то й що»?! Косморозвідка мчить у бозна-яку далечінь, люди часом головами накладають в ім’я Контакту, а тут розумні під самісіньким носом у секторальної ради!

— Ну то й що, кажу? Навіщо капарам розумні?

— Тобто?

— Нам не потрібні розумні. Й без того повно клопоту, а тут, дивись, налетять учені зі Співдружності: давай вивчай, давай допомагай… Навіщо нам чужинці з щупальцями, коли є свої з двома руками? Хто не такий — той гірший, хто гірший — той зайвий, а зайві повинні звільнити життєвий простір. Закон природного відбору, все у відповідності з природою.

Чимось знайомим повіяло на мене від її слів, але чим?

—  Ілко, ти мене дуриш.

— Ватіше, але ж