Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця - Всеволод Зіновійович Нестайко

Між навалених у безладді один на одного кубиків відкривався хід під шафу — немов у печеру.

Зігнувшися, вони пішли в той хід.

Довго йшли, петляючи у напівтемряві. Нарешті попереду засяяло світло, і вони вийшли з печери на берег моря.

При березі стояв жовтий корабель з якимись дивними смугасто-барвистими вітрилами.

Лесик придивився і пізнав свій пластмасовий іграшковий кораблик, який він любив топити у ванні і завжди дратувався й верещав, коли кораблик не хотів топитися. Замість вітрил на щоглах кораблика були напнуті Лесикові носові хусточки, яких йому купували дуже багато, бо вони весь час були в роботі.

А море було справжнісіньке солоне море, по якому гуляли хвилі з білими бурунцями.

«Ого-го! — подумав Лесик. — Ого-го, скільки я наплакав! Таки ціле море. А я не вірив, коли мені говорили і мама, і Світлана Іванівна, і всі-всі…»

Гришка скочив на капітанський місток і закричав:

— Слухати мою команду! Всі по місцях! З якоря зніматися!

Лесик невдоволено подивився на нього і спитав:

— А чого це ти командуєш?

Гришка знизав плечима, почервонів і сказав:

— Бо я капітан.

— А чого це ти капітан? — пхикнув Лесик. — Не хочу! Я сам хочу бути капітаном.

— Але ж… — знітився Гришка. — Я нічого… Але… Просто я завжди був капітаном… Від… від народження.

Ведмежа Гришка було в капітанському кашкеті, і Лесик згадав, що справді його так і купили разом з корабликом. Але стриматися вже не міг:

— А… а в мене матроска! От! Значить, я капітан!

Ведмежа Гришка і Залізний Роб перезирнулися. І Залізний Роб сказав:

— Ну, нехай! Нехай він буде капітаном. А ти — штурманом. Командуй, Веселесик!

Зліз Лесик замість Гришки на капітанський місток і закричав:

— Увага! Слухати мою команду! Всі по місцях! З якоря зніматися!

Гришка вмить став біля керма. Залізний Роб швиденько підняв якір.

— Слухаєм, капітане!

А Лесик не знає, що далі командувати.

Стояв-стояв, очима кліпав, а тоді як заголосить:

— У-у-у-у-у!..

Гришка і Залізний Роб з дива аж роти пороззявляли:

— Що таке?

Отямився Лесик:

— У-у-уперед!..

Напнув Залізний Роб вітрила. Гришка стерно повернув.

Рушив корабель. І попливли вони Морем Сліз.

Пливуть-пливуть. Вже й берега не видно.

Раптом Залізний Роб як закричить:

— Людина за бортом!

А Гришка вже стерно крутить, туди правуючи.

Глянув Лесик — а в морі лялька Галька з хвилями бореться. Лесик її одразу впізнав. Це ж сусідської дівчинки Оленки улюблена лялька. Три дні тому Лесик власноручно кинув її у сміттєпровід. Просто так, на зло. Щоб Оленка заплакала. А то весь час йому Оленку за приклад ставлять:

— От диви, яка Оленка гарна дівчинка! Ніколи не капризує, ніколи не вередує, ніколи не плаче.

Так на ж тобі! Тепер заплачеш!

І Оленка заплакала. Тихо, правда, мовчки. Одвернулася, а сльози тільки — кап, кап, кап!.. Якби він знав, що вона так нецікаво плакатиме, він би, може, й не кидав. Та про це вже пізно думати. Загуркотіла лялька Галька у сміттєпроводі — аж загуло.

А тепер, бач, у Морі Сліз опинилася.

Підплив корабель до ляльки Гальки, перехилився Залізний Роб через борт, підхопив її, витяг на палубу.

Та тільки встиг витягти, як Гришка вдруге кричить:

— Знову за бортом!

Глянув Лесик — у хвилях знайомий пластмасовий дитсадівський заєць Сергій, якого він зеленкою облив, і через це той з сірого назавжди став зеленим.

Витяг Залізний Роб зайця Сергія.

А ведмежа Гришка вже втретє кричить:

— Пильнуй! Двоє за бортом!

Дивиться Лесик — брьохаються у морі знову ж таки дитсадівські плюшеві Вовчик-братик і Лисичка-сестричка. Їх колись подарували дитсадку шефи-школярі, члени гуртка м’якої іграшки. У казках Вовчик-братик і Лисичка-сестричка завжди ворогують. А ці були нерозлучні вірні друзі. Дружити їх діти у дитсадку навчили. От тільки Олексій їм три дні тому хвости поодривав. І тепер вони без хвостів у Морі Сліз брьохалися.

Витяг Залізний Роб Вовчика-братика і Лисичку-сестричку. А в морі вже знову порятунку просять — слон Филимон (без одного вуха) і пожмакана пластмасова качечка Крячечка — теж колись мали справу з Олексієм.

Через хвилину й вони були на палубі.

— Братці, як же це ви у біду потрапили? — спитав порятованих Залізний Роб (хоч він був залізний, але серце в нього було добре й чуйне). — Хто вас скривдив? Хто у Море Сліз кинув?

— Він! — шморгнув носом Вовчик-братик.

— Він один! — шморгнула носом Лисичка-сестричка.

— Хто? — не зрозумів Гришка.

— Т-та ясно х-хто — О-олексій! Плаксій нещасний! — заїкаючись, сказав заєць Сергій (він, виявляється, ще й заїкою став).

— Кря-кря-кря! — жалібно сказала качечка Крячечка (вона була така пожмакана, що більше нічого сказати не могла).

І тут раптом Лесик згадав, що всі вони — і слон Филимон, і заєць Сергій, і качечка Крячечка, і Вовчик-братик, і Лисичка-сестричка вчора зникли з дитячого садка.

Правда, Світлана Іванівна сказала, що їх забрав майстер «на реставрацію», тобто лагодити — пришивати хвости й вуха.

Але тепер Лесик знав — ніяка «реставрація» тут ні до чого.

А зникли вони тому, що переселилися в казку.