Гаррі Поттер і фiлософський камiнь - Джоан Роулінг

- Візлі, карочє, що ти знаєш про це! Ти й півдержака не маєш за що купити! - відрубав Мелфой. - Мабуть, складаєш з братами прутик до прутика!

Рон не встиг відповісти, бо з-під Мелфоєвого ліктя вигулькнув професор Флитвік.

- Часом не сварка, хлопці? - пискнув він.

- Поттерові прислали мітлу, пане професоре! - швиденько доніс Мелфой.

- Так, так, це правда, - підтвердив професор Флитвік, усміхаючись до Гаррі. - Професорка Макґонеґел розповіла мені про ці виняткові обставини. І яка то модель, Поттере?

- «Німбус-2000», пане професоре, - відповів Гаррі, ледь стримуючи регіт, побачивши тупо-ошелешене обличчя Мелфоя. - Я, до речі, отримав її якраз завдяки Мелфою, - додав він.

Гаррі й Рон попрямували мармуровими сходами вгору. Їм аж свербіло поглузувати з розлюченого Мелфоя.

- Це правда, - фиркнув від сміху Гаррі, коли вони піднялися. - Якби він не забрав Нагадайка, я б не опинився в команді...

- То, по-твоєму, це нагорода за порушення правил? - залунав за їхніми спинами сердитий голос. Сходами піднімалася Герміона, криво позираючи на пакунок у Гарріній руці.

- А я думав, ти з нами не розмовляєш, - сказав Гаррі.

- І далі не розмовляй, - додав Рон, - Це для нас така радість!

Задерши носа, Герміона пішла.

Того дня Гаррі було дуже важко зосередитися на уроках. Подумки він постійно вертався до спальні, де під ліжком лежала його нова мітла, або уявляв собі поле для квідичу, де увечері почнеться тренування. Проковтнув вечерю, навіть не зауваживши, що їсть, а тоді нарешті помчав разом з Роном нагору розпаковувати «Німбус-2000».

- Ого! - вигукнув Рон, коли на ліжко викотилася мітла.

Навіть Гаррі, що нічого не знав про різні моделі, подумав, що мітла просто чудова. Гладенька й лискуча, з держаком із червоного дерева, вона мала довгий хвіст з охайних, рівненьких прутиків, а вгорі було виписано золотом «Німбус-2000».

Десь перед сьомою вечора Гаррі вийшов із замку й пішов у сутінках на поле для квідичу. Він ще ніколи не був на цьому стадіоні. На трибунах довкола поля було кілька сотень місць. Вони розміщалися так, щоб глядачі сиділи досить високо і все добре бачили. На кожному кінці поля стояли три позолочені стовпи з кільцями вгорі. Ці стовпи нагадали Гаррі пластмасові палички, крізь які діти видувають мильні бульбашки, щоправда, стовпи були п'ятнадцять метрів заввишки.

Гаррі так кортіло літати, що він не став чекати Вуда, а сів на мітлу й відштовхнувся від землі. Яке відчуття!.. Він облетів стовпи, а тоді почав понад полем то здійматися вгору, то опускатися. «Німбус-2000» повертав куди треба від найлегшого дотику.

- Гей, Поттере! Сідай!

Прийшов Олівер Вуд, несучи під пахвою велику дерев'яну коробку. Гаррі приземлився поряд із ним.

- Чудово! - зблиснув очима Вуд. - Тепер я бачу, що мала на увазі Макґонеґел... Ти й справді природжений літун. Сьогодні я навчу тебе правил гри, а потім ти будеш тренуватися з командою тричі на тиждень.

Вуд відкрив коробку, де лежали чотири м'ячі різних розмірів.

- Що ж, - промовив Вуд, - правила гри у квідич досить прості, а от навчитися грати не так уже й легко. В кожній команді - семеро гравців. Троє з них - загоничі.

- Троє загоничів, - повторив Гаррі, а Вуд тим часом витяг яскраво-червоного м'яча завбільшки, як футбольний.

- Це - квафел, - пояснював Вуд. - Загоничі кидають квафел один одному і намагаються закинути його в одне з тих кілець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел команда дістає десять очок. Розумієш?

- Загоничі кидають квафел в кільця, щоб забити гол, - відповів Гаррі. - То... це щось... як баскетбол на мітлах із шістьма кільцями, так?

- А що таке баскетбол? - здивувався Вуд.

- Е, пусте! - швидко сказав Гаррі.

- Гаразд, слухай далі. У кожній команді є ще воротар. От я - воротар Ґрифіндору. Я маю літати довкола наших кілець і заважати суперникам забити гол.

- Три загоничі, один воротар, - упевнено повторив Гаррі. - І вони грають квафелом. Зрозумів. А навіщо це? - Гаррі показав на три м'ячі, що лежали в коробці.

- Зараз побачиш, - сказав Вуд. - На. - Він дав Гаррі невеличку битку, немов для гри у крикет.

- Тепер я покажу, що роблять бладжери, - сказав Вуд. - Оце два бладжери.

Він показав Гаррі два однакові чорні м'ячі, трохи менші від червоного квафела. Гаррі помітив, що вони мовби хотіли вирватися з-під ременів, які притримували їх у коробці.

- Відступи, - попередив Вуд. Тоді нахилився й вивільнив один бладжер.

Чорний м'яч відразу злетів високо вгору, а тоді шугонув просто в Гарріне обличчя. Гаррі, щоб урятувати свого носа, відбив м'яча биткою - м'яч пронісся над їхніми головами, а тоді кинувся на Вуда, який зумів ухилитися і притис його ногою до землі.

- Зрозумів? - захекано мовив Вуд. Він запхнув бладжера, що й далі пручався, до коробки і надійно закріпив його ремінцями. - Бладжери шугають довкола і намагаються збити гравців з їхніх мітел. Ось чому в кожній команді є по два відбивачі. У нашій команді це близнюки Візлі, і їхнє завдання - захищати наших гравців від бладжерів і відбивати їх у бік команди суперників. Запам'ятав?

- Троє загоничів стараються забити гол квафелом; воротар захищає стовпи з кільцями; відбивачі захищають гравців своєї команди від бладжерів, - скоромовкою випалив Гаррі.

- Класно, молодець! - похвалив його Вуд.

- Е-е... а чи було таке, що бладжери когось убили? - мовби між іншим запитав Гаррі.

- У Гоґвортсі - ніколи. Іноді хтось мав поламану щелепу, але нічого страшнішого не траплялося. Ну, а тепер останній член команди - ловець. Це ти. І тобі не треба перейматися ні квафелом, ні бладжерами...

- ...хіба що вони проб'ють мені голову.

- Не журися - Візлі чудово дають раду з бладжерами, - вони й самі наче пара живих бладжерів.

Вуд витяг з коробки четвертого, останнього, м'яча. Проти квафела і бладжера він був маленький - десь такий, як великий горіх. Був золотавий і мав невеличкі срібні крильця.

- Це, - сказав Вуд, - золотий снич, найважливіший м'яч. Його дуже важко