Острів злочинців - Збігнєв Ненацький

Поки що антропологи відкопали колодязь тільки на півтора метра: вони робили це дуже обережно, маленькими лопатками, бо в землі траплялася всяка всячина, що її, як непотріб, колись кидали до старого колодязя. Це були поламані відра, діряві баняки й черепки з глиняного начиння. Під шаром цього мотлоху знову знайшли людський кістяк.

— Брр, це вже пахне злочином, — голосно мовив я. — До колодязя, крім старих горщиків, кидали, здається, і людей.

Людські кістки треба було старанно відкопати, обережно зняти з них пісок, так щоб жодна з них не зрушилася з місця. Потім кістяк сфотографували і позначили на плані, де саме він лежав.

— Перший кістяк ми знайшли в верхньому шарі, — сказала Залічка, — то був чоловік, видно, уже літній, а другий — кістяк жінки.

— А колодязь дуже давній? — спитався я в Залічки.

— Здається, давній. Проте важко сказати, коли саме його збудовано, адже ми ще не докопалися до дна. Натомість цікаво було б з'ясувати, до якого часу належать кістяки.

— Хіба ж ті люди були сучасники? — здивовано спитав Вільгельм Телль.

— Звичайно, ні. Вік першого кістяка встановити дуже важко. З другим легше. Він лежав під шаром череп'я, тож належить до того ж часу, що й воно, або старший за нього. Просто, еге ж? Вік глиняного посуду підкажуть його форми та спосіб випалювати глину. Магістр Аліна Заборовська, керівник нашої експедиції, знається на цьому куди краще за мене, і ми точно визначимо вік тих кістяків.

О чотирнадцятій скінчився робочий день, і всі пішли до табору антропологів. Я ліг у своєму наметі трохи подрімати, а коли прокинувся й вийшов надвір, то побачив Залічку серед гурту лучників. Вони сиділи на узліссі, і дівчина розповідала хлопцям про науку антропологію.

— Дуже часто, — казала Залічка, — чую я від свого меншого брата: «От шкода, що вже немає білих плям на карті, що все на світі вже відкрите. Я так хотів би подорожувати й відкривати нові землі!» Це правда, що в сьогоднішньому світі мало лишилося місць, де не ступала б нога мандрівника. Але водночас існують величезні царини, які ще чекають, щоб їх відкрили, а поки що утворюють «білі плями» — ще не досліджені простори. До них належать деякі галузі науки. Наприклад, антропологія. Вона має силу-силенну білих плям, які чекають на того вченого, хто їх відкриє і хто своїми сміливими розшуками зможе нарешті відповісти на найцікавіші для нас питання, розповісти про нас самих. Адже антропологія — це наука про людину. Про людину давню, первісну, й людину сучасну, сьогоднішню.

Антропологія намагається відповісти на питання, звідки веде людина свій рід, тобто як протягом тисячоліть формувалася на землі істота, що зветься людиною чи, латинською мовою, homo sapiens. Антропологія намагається відповісти також на питання, як це сталося, що люди такі різні, що вони мають не тільки різний колір шкіри, але й різний колір волосся, очей, різні форми голови, різну будову тіла. Антропологія намагається відповісти на сотні таких питань, а цих питань безліч, бо ми хочемо все знати про нас самих. Але наука про людину майже невідома широким масам суспільства. Ручуся, хлопці, що кожен з вас знається на типах і марках усіх мотоциклів, які мчать польськими дорогами, а чи можете ви відповісти на питання: скільки в світі є людських рас або до якої раси належите ви самі?

— Ми належимо до білої раси, — сказав Вільгельм Телль.

— Ну, так. Але це тільки загальне поняття. Коли ви придивитесь до білих людей, то помітите, що одні — біляві, інші — чорняві, в одних шкіра дуже світла, в інших темна, смуглява, в одних голова довгаста, а в інших кругла. Тож і в межах білої раси існує багато людських груп, що дуже відрізняються одна від одної. Таку ж різницю можна спостерігати і серед людей чорної раси — адже негр із Судану не такий, як негр із Родезії або пігмей. Те саме бачимо і між представниками жовтої раси.

— Знання цих відмінностей і подібностей, — вела далі Залічка, — знання людських рас і типів зовсім не таке незначне й непотрібне звичайній людині, як це здається на перший погляд. Загальну необізнаність у цьому використовували часом шарлатани, доводячи людей до страшних злочинів і кривавої різанини, переконуючи одних, що вони кращі за інших, бо мають такий, а не інший колір волосся й очей, таку, а не іншу форму черепа. Ми кажемо, що гітлерівські злочинці були расисти. Що це означає? Чи треба розуміти, що расист — це кожна людина, яка вміє бачити відмінність у зовнішності людей, знається на різних людських расах? Звичайно, ні. Расист — це людина, яка вважає, що одна раса краща й вища за іншу, що одна створена панувати над іншою, гіршою расою, а та має служити їй. Гітлерівці, наприклад, провіщали, що біляві люди з довгастими головами, тобто нордійці, належать до «раси панів», яка створена панувати над усіма іншими людьми на світі; щоб встановити владу «раси панів», гітлерівці винищували цілі народи. Расисти сучасної Америки проголошують, що біла людина не повинна бути в одному товаристві з чорною людиною, бо та гірша за неї.

Справжня наука, антропологія, не має нічого спільною з такими поглядами. Навпаки, саме наука про людину викриває злочинні теорії. Наука розрізняє людські раси, але вона не визнає, що одна раса краща за іншу. Люди можуть відрізнятися кольором шкіри, очей, волосся, але вони належать до одного роду — homo sapiens, тобто вони розумні істоти. Зрештою, слід пам'ятати, що людство пройшло довгий шлях розвитку, і протягом цього часу представники різних рас одружувались, у них народжувалися діти, їхні нащадки теж одружувалися з представниками інших рас, що відрізнялися від них кольором шкіри, очей чи волосся.

Отже, сміливо можна сказати: в світі є мало чистих представників окремих рас. Ми майже всі походимо від змішаних шлюбів, і тільки певні головні расові ознаки (в одній людині такі, а в іншої — інші) збереглися, стали найхарактернішими й обумовили те, що ми біляві й довгоголові чи чорняві й круглоголові, або навпаки: біляві й круглоголові чи чорняві й довгоголові і так далі, і