Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко
Кожна нова подорож приносила хлопцеві нову радість — він дуже любив природу.
Одного разу троє друзів вирушили до лісу. Веснянці було весело, він наспівував пісеньку:
Гей, веснянки мої, Ви ще й досі, Ви ще й досі У мене на носі.Слон Бреус теж був у доброму настрої і бадьоро біг, махаючи хоботом. Вони навіть не помітили, що одійшли далеко від колонії…
І раптом пролунав постріл, потім другий, третій… Мавпа дико зойкнула й скотилася на землю. Слон Бреус зупинився як укопаний, потім почав осідати на коліна, важко зітхнув і повалився на бік. Веснянка впав у кущі. Вдарився й знепритомнів…
Коли він розплющив очі, то побачив, що над ним стоять троє здоровенних дядьків з гвинтівками в руках. Веснянка одразу впізнав їх. Це були хуліганці Біль Каналія, Джон Дибуль і Том Павук, яких знала уся Ластовинія.
Біль Каналія був високий, худий, з гачкуватим носом і одним-однісіньким оком; Джон Дибуль — теж високий, але товстий, з патлатою чорною бородою і кульгавий, а Том Павук — дуже волосатий, з великим животом і довгими тонкими руками — справді схожий на павука.
Всі троє розглядали Веснянку і мовчали. Веснянка зіщулився, чекаючи страшної кари.
Нарешті Том Павук мовив:
— Гм… Звідки взявся тут цей рудий хлопчисько?
— Справді — дивно! Як він сюди потрапив? — підозріливо примружив своє єдине око Біль Каналія.
— Гов, ти! Ану відповідай, що тут робиш? Звідки ти тут узявся? — гаркнув Джон Дибуль.
Але Веснянка мовчав. Що він міг відповісти? Не виказувати ж таємницю колонії!
— Ти що, німий?! Говорити не вмієш? — ще дужче загорлав Джон Дибуль. — Відповідай, коли тебе питають!
Та Веснянка тільки мовчки похитав головою. Хай думають, що він німий!
— Стривайте, я, здається, зрозумів! — скрикнув Біль Каналія. — Мабуть, десь тут, у лісі, переховується ластовинська дітлашня. І цей хлопчик звідти.
— Он воно що! Ах негідники! — перебиваючи один одного, зарепетували Том Павук і Джон Дибуль. — Негайно веди нас туди! Зараз же покажи, де ховаються втікачі!
Побачивши, що Веснянка не рухається з місця, Джон Дибуль вихопив з-за пояса здоровенного ножаку і замахнувся на хлопчика:
— Ти що — нещастя захотів?! Веди, а то тут тобі й смерть!
Ще хвилина — і довелося б нам назавжди попрощатися з Веснянкою. Веснянка сам це добре розумів. Не варто було так безглуздо вмирати! І він підвівся й повів хуліганців у лісові хащі.
Та невже ти думаєш, що Веснянка повів їх у колонію? Ні! Веснянка ладен був краще загинути, аніж зрадити друзів. Він не тільки не повів хуліганців у колонію, а навпаки — вирішив завести їх у нетрі тропічного лісу, якомога далі від колонії. Іншого виходу не було. Так він хоч не даремно загине, а відведе небезпеку від друзів.
Веснянка йшов попереду, за ним — Том Павук, потім Біль Каналія, а останнім шкандибав Джон Дибуль. Руки Веснянчині були зв'язані ззаду міцним мотузком, кінець якого тримав Том Павук.
Про втечу годі було й думати.
Хуліганці йшли і хрипкими голосами щосили горлали на весь ліс:
Ми хоробрі хуліганці, Хуліганці-грубіянці! Бійка — наша праця! Нас усі бояться Гей, прохожі молодці, Оддавайте гаманці! Оддавайте гроші, Поки ми хороші! Той не вирветься із рук, Кого держить Том Павук. Любим бити ми дітей! Чімбараси, Бумбараси, Тулумбаси, Гей! Бац! Клац! Тиць! — Беркиць! — От і вся розмова. І лежить наш ворог ниць, Смирний, як корова. За хвилину двісті куль Випускає Джон Дибуль. Любим бити ми дітей! Стрики-брики, Чикилдики, Гречаники, Гей! Хто нас зустрічає, Той одразу має Вітер у кишені Й лиха повні жмені. Будь-який нестерпний біль Зробить вам добряга Біль. Любим бити ми дітей! Стуки-грюки, Баналюки, Закаблуки, Гей!Бачиш, яка грубіянська і негарна пісня була в поганців-хуліганців. І співали вони її такими противними ревучими голосами, що аж зашпори у серце заходили.
Веснянка йшов, не оглядаючись, сумно похиливши голову. Не хотілося хлопчикові вмирати. Так дзвінко щебетали пташки в гущавині, так буйно цвіли в траві квіти, так весело світило сонечко,
