Детектив Ниточка - Гжегож Касдепці
- Так-так... - пробубонів Ниточка, роздивляючись годинник з усіх боків. - Що в нас тут?
- Я нічого не робила! - поскаржилась Оксанка. - Це, напевно, Дмитрик сам поламав, а зараз хоче все звалити на мене!
Детектив Ниточка приклав годинник до вуха.
- Ні Дмитрик тут не винен, - сказав він за хвилинку, - ні ти... - додав з посмішкою.
- То хто ж його тоді зіпсував? - здивувалися діти.
- А я хіба казав, що він поламаний? - засміявся детектив Ниточка. - Якщо так, я збрехав, тому що він неушкоджений. Тільки колись годинники трішечки відрізнялися від теперішніх, на батарейках... Дідусь вам про це не розповідав?
Детектив Ниточка мав рацію. Годинник був неушкоджений. Ні Оксанка, ні Дмитрик, ні батько його не ламали. Що ж тоді трапилося насправді?
Загадка п'ята,
або
Звідки цей ліс?
Детектив Ниточка - найкращий детектив у світі (принаймні, на думку дітей). Але, попри це, інколи минають цілі тижні, доки хтось таки постукає в двері детективного агентства «Рожеві Окуляри» і доручить детективу яке-небудь завдання. Інший детектив на місці Ниточки вже б давно замислився, чи варто в такому випадку взагалі бути детективом, але він уперто не здавався. Коли період вимушеного безробіття йому аж надто дошкуляв; коли набридало постійно дослухо-вуватися, чи раптом не підіймається який замовник дерев’яними сходами на горище; коли відчував, що ось-ось зачахне з нудьги, тоді детектив Ниточка перетворювався на замовника Ниточку. Він сам у себе, тобто у детектива Ниточки, просив розплутати справу, яка турбувала замовника Ниточку, тобто знову ж таки себе.
Так було і цього разу.
- Ще хвилинка, і засну... - детектив Ниточка позіхнув, підійшов до невеликого віконця у похилій стелі горища і... аж здригнувся від здивування! А потім швидко надів капелюха, вийшов з агентства і перетворився на замовника Ниточку.
- Стук, стук! - постукав замовник Ниточка.
- Прошу! - відповів детектив Ниточка.
Замовник Ниточка відчинив двері і зупинився перед столиком, за яким зазвичай сидить детектив Ниточка.
- Доброго дня, - тихо сказав замовник Ниточка, -чи могли б ви знайти для мене трішки часу? - не чекаючи відповіді, клієнт Ниточка сів на місце детектива Ниточки і відразу в нього ж і перетворився.
- Звичайно, - відповів детектив Ниточка. - Чим я можу вам допомогти?
Детектив Ниточка підхопився з-за столика, став у дверях і перетворився на замовника Ниточку.
- Бачите... - невпевнено почав замовник Ниточка. -Я трішки збентежений...
Замовник Ниточка стрибнув за столик і знову став детективом.
- Сміливіше! - підбадьорив детектив Ниточка, -я обіцяю зберігати все в таємниці. Те, що почую, залишиться тільки між нами.
Не минуло й секунди, як у дверях агентства знову з’явився замовник.
- Ви знаєте, - стурбовано продовжив, - у мене таке враження, що я збожеволів.
Потім він сів за столик і миттєво перевтілився в детектива Ниточку.
- Ви збожеволіли? - здивовано запитав детектив. -Як на мене, зовсім не схоже на те.
- Однак, це правда, - зітхнув замовник Ниточка. -Так, принаймні, мені здається
- Якісь особливі ознаки? - детектив Ниточка насупив брови.
- Привиди! - прошепотів, червоніючи, замовник. -Або, інакше кажучи, оптичний обман. Хвилину тому, коли я визирнув з вікна, в мене склалось враження, що на вулиці перед моїм будинком виріс ліс. Але це ж неможливо, правда?
Детектив Ниточка уважно подивився на замовника Ниточку, а потім підвівся і підійшов до вікна.
- Гм... - почувся повен задуми голос. - А яке сьогодні число?
- Двадцять шосте грудня, - підказав замовник Ниточка.
- А скажіть: ліс, який ви бачили, - продовжував детектив Ниточка, - був листяним чи, може, хвойним?
- Хвойним! Без жодних сумнівів! - сказав замовник Ниточка.
Детектив Ниточка пошкріб потилицю.
- У мене для вас чудова новина, - заявив за хвилинку-другу. - Ви повністю здорові!
- Справді?! - зрадів замовник Ниточка. А потім підбіг до детектива, на радощах розцілував його в обидві щоки і вибіг із агентства, ні про що більше не запитуючи.
- Агов! - скрикнув приголомшений детектив Ниточка. - А мій гонорар?!
Але коли відчинив двері в коридор, там уже нікого не було.
- От і маєш! - роздратовано буркнув детектив Ниточка. - Знову клієнт без грошей!
Потім важко зітхнув і повернувся на своє місце.
Детектив Ниточка справді мав рацію, коли стверджував, що замовник Ниточка не божевільний - навіть якщо бачив ліс, який росте на вулиці. Як ти гадаєш, звідки ця впевненість?
Загадка шоста,
або
Хто хоче розізлити Юхима Тимофійовича?!
Попри те, що детектив Ниточка розплутав у своєму житті багато загадок, він ніколи не міг впевнено відповісти на одвічне питання - коли знову отримає доручення?! Коли зможе помірятися силою з якоюсь таємницею? Інакше кажучи - коли перестане бути безробітним і почне заробляти гроші?! Навіть такий худий детектив, як Ниточка, мусить час від часу щось їсти - а кожен знає, що важко робити покупки, маючи порожній гаманець. Однак бували тижні, коли ніхто (а це означає - зовсім ніхто! ) не стукав у двері детективного агентства «Рожеві Окуляри». Навіть діти (від яких, звичайно, не взяв би ні копійки, але іноді вони пригощали його цукерками і шоколадом)! Яка ж була радість детектива Ниточки, коли одного чудового березневого вечора у двері агентства не просто постукали, а навіть голосно загрюкали. За хвилину двері відчинились, і на порозі з’явився захеканий Юхим Тимофійович, двірник.
- Рятуйте! - зойкнув Юхим Тимофійович, спираючись на дерев’яну лопату. - Немає сил з цими шмаркачами!
Детектив Ниточка здивовано поглянув на нього. Мешканці будинку, в якому на горищі розмістилося детективне агентство, знали Юхима Тимофійовича, постійно зайнятого вусаня, як людину, яка любить спокій і порядок. У такому стані, як тепер, його важко було навіть уявити.
- Вони роблять це навмисно! - нарікав Юхим Тимофійович. - Цілими днями розчищаю доріжки, посипаю їх піском. Але досить мені лише на хвилину піти додому, як усе знову засипане снігом!
Загадка сьома,
або
Тридцять сім і п'ять!
Детектив Ниточка відранку намагався закип’ятити воду. На жаль, це виявилось
